Знайшов застосування новий діагностичний метод – теплобачення. З допомогою спеціальних оптико-електроних приладів – тепловізорів – можна вловити навіть початкові стадії запальних процесів, пухлин і судиних ушкоджень. Це обумовлено тим, що, залежно від підвищення чи пониження місцевої температури, на фоні звичайних обрисів органа чи кінцівки, посилюється чи, навпаки, ослаблюється яскравість світіння на місці патологічного процесу. Цей метод наближається до ідеального, оскільки він нешкідливий, безкровний і неболючий. Теплобачення дозволяє одночасно отримати анатомо-топографічні та функціональні дані про уражену зону.

Велике розповсюдження в клінічній медицині отримав метод гіпербаричної оксигенації, тобто утримання хворого в атмосфері з підвищеним тиском кисню. Тоді в крові пацієнта кисень переносять не тільки звичайні носії – еритроцити, але й сама плазма. Це зменшує кисневе голодування тканин, властиве багатьом захворюванням, особливо серцево-судинним. В окремих випадках такі операції, як реконструкція клапанів чи судин серця, виконуються в бароопераційній. При цьому насиченість киснем організму хворого настільки може бути високою, що дозволяє проводити операцію з припиненням кровообігу протягом певного часу.

Останні десятиріччя також характеризуються широким впровадженням в практику ендоскопічних методів діагностики, зокрема, з використанням гнучких фіброендоскопів. Зростає і лікувальна роль фіброендоскопії в зупинці кровотеч, видаленні патологічних утворень.

В ХХ ст. досягла розвитку педіатрія – наука про здорову дитину, дитячі захворювання та заходи щодо боротьби з ними. Відкрито спеціальні лікарні для дітей. Була створена потужна система охорони здоров’я дітей. Особливих успіхів у зниженні смертності немовлят досягли Японія та скандинавські країни.

В галузі дитячої інфекційної патології чільне місце належить австрійському патологу і педіатру К. Пірке (1874-1929). Його праці присвячені вивченню алергічних явищ і туберкульозу у дітей. Ним розроблена діагностична шкірна реакція на туберкульоз.

Видатних успіхів в ХХ ст. досягла хірургія. Удосконалення наркозу, антисептики і асептики, застосування штучного знекровлення, дозволили проникати в різні ділянки людського тіла, подовжити оперативне втручання. Розвинулась оперативна хірургія. У витоків новітної хірургії стоїть видатна постать Т. Кохера (1841-1917). Він важав, що всяка операція, якою б вона не була ефективною, повинна служити лише засобом, а не метою лікарського втручання. Ця концепція, однак, не завадила Т. Кохеру бути високим майстром оперативної техніки, автором деяких хірургічних операцій та прийомів і винахідником нових інструментів. Він вніс значний внесок у вивчення ролі щитовидної золози та хірургічне лікування її захворювань.

Плідний розвиток хірургії в першій чверті ХХ ст. пов’язаний з іменем німецького хірурга Ф. Тренделенбурга (1844-1924). Він вніс багато нового в розробку хірургічної діагностики і техніки. Багато із запроваджених ним методів, симптомів та ознак війшли в хірургію під його іменем.

Французький хірург-експериментатор А. Каррель (1883-1944) значно збагатив практичну хірургію і теоретичну медицину. Він є автором методики судинного шва “кінець в кінець”, що сприяло збереженню кровоносних судин і органів та пересадці органів із збереженням їхніх функцій.

Розвиток нейрохірургії пов’язаний з іменем Г. Кушінга (1869-1939). В 1912 р. він провів першу операцію на мозку, видаливши внутрішню пухлину. В 1932 р. він опублікував дані про проведення ним біля 2000 операційних втручань у мозок.

В 40-50 р.р. сформувалась як самостійна наука анестезіологія. Запровадження інтратрахеального наркозу, т. з. керованого дихання, мало важливе значення для прогресу хірургії.

Особливих успіхів сягнула хірургія серця. В 1914 р. парижський хірург Т. Тюфьє провів першу операцію при стенозі аорти. Тепер операції на серці здійснюються для лікування вад серцевих клапанів, закриття боталової протоки, лікування інфаркту міокарду, стенокардії та інших захворювань. Розвитку серцево-судинної хірургії сприяло застосування штучного медикаментозного зниження температури тіла хворого, що підвищує стійкість до шоку і кисневого голодування.

Епохальною подією стала пересадка серця від померлої людини іншій з тяжким ураженням серця, яку здійснив в 1968 р. південноафриканський хірург Х. Бернард (1922-2001). Тепер пацієнти з пересадженими серцями живуть десятки років. Однак ця операція не отримала етико-юридичного обгрунтування і її проведення залежить від випадку і дозволу видалити серце у загиблої людини. Подальше впровадження в практику цієї операції пов’язується зі штучним серцем, перше з яких пересаджено пацієнту в США в 2001 р. Правда, поки-що результати пересадки штучного серця невтішні.

Американський хірург Денеді Куль здійснив імплантацію штучного серця людині, а потім замінив штучне серце на натуральне. Операція закінчилася смертю пацієнта. Вчені вважають, що штучне серце, вживлене людині, буде реагувати лише на зміну фізичного навантаження. Його чутливість до психічних настроїв людини буде дорівнювати нулю. В майбутньому, вірогідно, буде створена найтонша електронна система, через яку штучне серце зможе реагувати і на емоції. Ця проблема має відношення до нової галузі хірургії – реконструктивної. Вона об’єднує пластичний метод, реплантацію, гомопересадку тканини і органів, введення в організм різних протезів судин, серцевих клапанів та інших складних конструкцій з полімерів і металів. Їхнє введення в організм викликає т. з. імуногенну реакцію – відторгнення. Подолання бар’єру несумісництва є важливим завданням сучасної світової медицини. Для цього хімія та фармакологія мають відкривати відповідні засоби та речовини.

Відгалуження мікрохірургії створило нові можливості оперативного втручання, перш за все, в травматології. Це реплантація (приживлення на пошкодженому місці) пальців китиць, всієї кінцівки тощо. Серцево-судинна хірургія, трансплантація органів і тканин, пластична і щелепно-лицева хірургія, урологія, гінекологія сьогодні не можуть існувати без мікрохірургії.

Завдяки мікрохірургії отримали друге народження майже всі традиційні операції на очах. Вони стали набагато ощадливішими та ефективнішими. Відкрились принципово нові можливості впливу на мікроструктуру очей, розробку нездійснених раніше втручань.

Довгий час заповітною мрією хірургів була безкровна операція. Це сталося з впровадження