Лазерний скальпель розсікає тканину і одночасно зупиняє кровотечу. Крім того, промінь забезпечує ідеальну стерильність розрізу, чим виключає можливість виникнення набряків і запалень. Лазерний промінь виявився перспективним в хірургії паренхіматозних органів завдяки його здатності “запаювати” кровоносні та лімфатичні судини, жовчні протоки і протоки підшлункової залози.

Під сучасну пору для хірургії немає заборонених зон в людському тілі. Вона стає гуманнішою, постійно нарощуючи фізіологічну обгрунтованість, терапевтичну доцільність, функціональну спрямованість, косметичне удосконалення.

Невирішеною проблемою в ХХ ст. залишилася проблема раку, що не мала собі рівних за складністю. Онкологічні захворювання займають друге місце серед причин смертності в розвинених країнах. Наступ на рак іде багатьма шляхами. Один із ключових – рання діагностика захворювань. Створено десятки методів, багато з яких володіють високою точністю ( до 80 %) виявлення пухлин на ранній стадії. Для лікування використовуються хірургічні методи, променева терапія і, певною мірою, ефективні ліки. Значна роль в боротьбі з пухлинами належить створенню нових ефективних ліків. Одна із ідей для їхнього пошуку – це ідея використання згубних для ракових клітин речовин. Отримано препарат – сарколізин. Співпрацею хіміків, біологів та фармацевтів створені нові препарати рослинного походження, як ханерол, хризомалін, антибіотик дактиноміцин тощо. Важливими шляхами є вивчення канцерогенезу та епідеміології раку. Можливо, перше століття нового тисячоліття стане вирішальним у вирішенні проблеми раку. Особливі перспективи пов’язуються з генною інженерією. Вже сьогодні розроблені “генетичні” методи лікування раку. Французські вчені ввели в уражені тканини клітини-вбивці, які знищують гени-носіїв хвороби. Потім спеціальний вірус, який не порушує здорової тканини, доставляє клітини-відновлювачі. Визначено більше 30 генів, що “програмують” спадкову схильність до тих чи інших ракових захворювань. Заміна “хворих генів” здоровими, скоріше всього, визволить людство від онкологічних захворювань. З’являються ліки для паралізованих внаслідок травм хребта. Вони впливають на ген, який паралізує клітини спинного мозку, недаючи можливості їм відновлюватися.

Метод клітинної терапії має велике майбутнє у лікуванні захвороювань. Він дає позитивні результати навіть тоді, коли діагноз звучить як вирок: цироз печінки, хвороба Дауна, СНІД, рак. Клітинна терапія буде використана як засіб відновлення життєво важливих функцій організму, зокрема, для продовження молодості. Вчені вважають, що ця технологія збереже життя мільйонам людей третього тисячоліття.

Завдяки новітнім вакцинам буде повністю переможено поліомієліт, а діти перестануть хворіти кором. Поступово щезатимуть інші інфекційні хвороби. Вакцини нового покоління врятують людство від СНІДу і гіпертонії. Новітнє досягнення – клонування – допоможе медикам вирощувати людські “запчастини” – органи для трансплантації, що дозволить відмовитися від донорських органів.

Розділ 10

Українська медицина, фармація та охорона здоров’я в

ХХ сторічі

Українські вчені-медики та організатори охорони здоров’я внесли достойний вклад в скарбницю медицини ХХ сторіччя.

Видатний український анатом, представник харківської школи анатомів Володимир Воробйов (1876-1937) ввів макро- та мікроскопічний підхід в анатомії. Він описав іннервацію шлунка (1913) та поверхневе (Воробйовське) нервове сплетіння серця. В 1934 р. Воробйов опублікував капітальну працю українською мовою “Анатомія людини” (т. 1), а вже після його смерті вийшов п’ятитомний “Атласс анатомии человека” (1946-1948). Коли в 1924 р. помер вождь світового пролетаріату В. Ульянов (Ленін), в Москві не знайшлося анатома, здатного набальзувати його тіло. Це зробив В.Воробйов.

Український фізіолог Володимир Правди-Неминський (1879-1921) першим в 1913 р. записав електроенцефалограму на собаці за допомогою стрілкового гальванометра. Ганс Бергер у 1924 р. записав електроенцефалограму у людини.

В 1928 р. Юліан Валявський (1898-1975) відкрив ентерогастрон в тонкій кишці, – гормон, що зменшує шлункову секрецію та скорочуваність, – і запропонував теорію походження виразки шлунка, базуючись на функції ентерогастрону.

Основоположні роботи з теорії стресу були виконані Олександром Богомольцем (1881-1946). Він встановив роль кори надниркових залоз в регуляції захисних реакцій проти інфекційних та хімічних подразників (1933-1936). Він розвинув вчення про ретикулоендотеліальну систему, показав захисну і трофічну функції сполучної тканини, а також отримав антиретикулярну цитотоксичну сироватку (1941-1945). Його учень Микола Сиротинін (1896-1977) запропонував практичні рекомендації при гіпоксії в космічній медицині (1973).

Яків Парнас (1884-1949) вніс вагомий внесок у розкриття послідовності обміну глюкози (шлях Ембдена-Мейєрхофа-Парнаса, 1935).

Видатні відкриття в галузі біохімії здійснені Олександром Палладіним (1885-1972). В 1938 р. він першим синтезував вітаміни. Вивчав функції м’язів, біохімічну топографію, обмін білків, нуклеотидів, карбогідрофосфатів та іонів в нервовій системі під час роботи та спокою.

Олег Горникевич (н. 1926) виявив нестачу допаміну в смугастому тілі при хворобі Паркінсона (1960) та запропонував L-допа для її лікування.

В 1906 р. Данило Заболотний в докторській дисертації підтвердив відкриття Фрітца Шаудінна та Еріка Гоффмана, що сифіліс викликається Treponema pallidum (1905). В 1912 р. він першим лабораторними дослідженнями довів роль диких гризунів (ховрахів, тарабаганів) у збереженні і розповсюдженні чумних паличок та їхній ролі у виникненні чумних епідемій.

Олександр Безредка (1870-1940) в 1903 р. відкрив антивіруси, сформулював теорію місцевого імунітету (1925), описав пробу відхилення комплементу при туберкульозі (реакція Безредки) та ввів метод десенсибілізації при щепленні правцевим анатоксином та імуноглобуліном (1930).

В 1938 р. Ростислав Кавецький (1899-1978) сформулював принцип взаємодії між пухлиною та організмом. В 1969 р. він першим запровадив використання лазера в онкології.

Євген Завойський (1907-1976) в 1944 р. відкрив ядерний магнітний резонанс.

В 1909 р. Василь Образцов (1849-1920) та Микола Стражеско (1876-1952) першим поставили клінічний діагноз гострого інфаркту міокарду внаслідок тромбозу вінцевої артерії.

Леонід Дмитерко (1875-1957) описав м’які серцеві шуми при ендокардиті.

В 1939 р. Володимир Василенко разом з Миколою Стражеско розробили клінічну класифікацію серцевої недостатності.

В 1973 р. Олександр Грицюк (1923-1990)