СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЙ НА ГОЛОВІ, ОБЛИЧЧІ ТА ШИЇ

Операції на голові, її м'яких ткани-нах проводять у хірургічних відділеннях загального профілю. Оскільки такі втру-чання виконуються або у разі відкритих травм (ран) м'яких тканин голови без ушкоджень мозку чи з легкими форма-ми струсу його, або при патологічних процесах чи захворюваннях м'яких тка-нин (опіки, пухлини і пухлиноподібні утворення — атерома, дермоїдна кіста), догляд за такими хворими практично не відрізняється від догляду за хворими, оперованими на інших ділянках тіла.

Головним чином стежать за станом пов'язки, просяканням її, кольором рідини, що змочує пов'язку, — кров чи світло-рожева рідина, та за поло-женням пов'язки на рані. М'які тка-нини голови дуже добре постачаються кров 'ю, і тому кровотеча після операцій на голові буває частіше, ніж у разі опе-рацій на поверхневих м'яких тканинах і інших ділянках тіла.

Сильне просякання пов'язки повин-но викликати у медичної палатної сест-ри насамперед підозру на значну кро-вотечу з рани, вона має проінформу-вати про це хірурга чи лікаря-ордина-тора палати.

За незначної кровотечі відповідно до рішення лікаря пов'язка може бути за-мінена на нову чи поверх старої додат-ково накладають перев'язний матеріал та інші допоміжні засоби (прикладан-ня мішечка з піском, міхура з холод-ною водою чи іншого тягаря).

За значної кровотечі, що може бути зумовлена недостатнім механічним ге-мостазом, рідше — порушенням згор-тання крові, і яка може тривати, особ-ливо у хворих з можливими відхилен-нями в системі згортання крові, знач-ний час і після заміни пов'язки та інших заходів консервативного характеру, або у разі розвитку після кровотечі під-шкірної гематоми, переважно потрібна оперативна ревізія рани — повторне взяття хворого на операційний стіл, зняття швів з рани та зупинка крово-

течі чи видалення гематоми — перев яз-ка кровоточивої судини (накладання лігатури), термокоагуляція тощо. Про-те не тільки загальні ускладнення мож-ливі у оперованих на м'яких тканинах голови.

Через анатомо-фізіологічні особли-вості операцій на голові у хворих часті-ше можливі реакції загального типу на травму та анестезуючі засоби у вигляді диспепсичних явищ (нудоти, блюван-ня або запаморочення) чи так званого ортостатичного колапсу (зниження ар-теріального тиску та короткочасної не-притомності під час піднімання з ліжка, переходу у положення стоячи).

У хворих, оперованих з приводу рани голови, з наявністю в анамнезі порушення функції мозку може розви-нутися в подальшому в післяоперацій-ний період тяжкий синдром ураження мозку — стиснення його гематомою.

Це супроводжується такими ознака-ми, як головний біль, що наростає, сповільнення пульсу, розширення зі-ниць, а зрештою непритомність і судо-ми. Тому за хворими, оперованими з приводу травми м'яких тканин та з мож-ливим синдромом струсу мозку, треба в післяопераційний період дуже пильно спостерігати, уважно прислухатися до їх скарг, періодично промацувати пульс та визначати його частоту і за появи навіть незначних змін у самопочутті хворого інформувати про це лікаря.

Нейрохірургічні втручання на го-лові, що виконуються звичайно в спеціалізованих нейрохірургічних від-діленнях, зокрема трепанація черепа з маніпулюванням на мозку чи реві-зією черепної порожнини з втручан-ням на оболонках мозку, належать до дуже складних операцій з можливими різноманітними ускладненнями в піс-ляопераційний період — набряком моз-ку, інфекцією (менінгіт чи менінго-енцефаліт, абсцес мозку, сепсис), травматичною епілепсією, кровоте-чею як у порожнину черепа, так і зов-нішньою тощо.

Всі ці ускладнення спричинюють значні порушення діяльності мозку та механізмів, що регулюють різні системи організму, зокрема дихання, кро-вообігу, обміну, травлення та ін.

Безпосередній післяопераційний період у таких хворих дуже часто ускладнюється блюванням, яке може мати подвійний генез — унаслідок як травматичного подразнення центрів довгастого мозку (парасимпатичних), так і хімічного, наркотичного. Тому в реанімаційних відділеннях (відділеннях інтенсивної терапії) таких хворих після операції кладуть на спину, повернувши голову убік (у разі початку блювання хворого зразу кладуть на бік). Це запо-бігає аспірації блювотних мас та асфіксії. Нерідко у цих хворих спосте-рігаються і такі ускладнення, як пси-хічне та моторне збудження (включно із судомами та травматичною епілеп-сією), під час якого хворі можуть зри-вати пов'язку. Тому медперсонал по-винен своєчасно помітити всі відхилен-ня в стані хворого з травмою голови чи в післяопераційний період та інформу-вати про це лікаря для негайного вжиття відповідних заходів.

Детальні принципи догляду за ней-рохірургічними хворими викладено в підручниках з нейрохірургії.

Догляд за хворими після операцій у ділянці обличчя (їх проводять переваж-но під місцевим чи внутрішньовенним наркотичним знеболюванням), вико-наних з приводу пухлин, травм та за-пальних процесів, практично мало чим відрізняється від догляду за хворими після операцій на м'яких тканинах у інших ділянках тіла.

Звертати проте потрібно увагу на виражений більшою мірою, ніж у інших ділянках тіла, набряк (травматич-ний) тканин обличчя, який може про-являтися звуженням щілини ока, аж до її повного закриття, та деяким обме-женням ротового отвору.

У таких випадках медсестра повинна промивати око (його щілину та частко-во кон'юнктивальний мішок) перева-реною теплою водою чи стерильним теплим ізотонічним (0,9 %) розчином натрію хлориду. Це роблять кулькою із стерильної вати.

Після цих операцій, особливо з при-

воду запальних процесів (карбункул губ, абсцедуючий фурункул), хворі по-винні їсти лише рідкі та напіврідкі стра-ви, менше говорити.

Операції в порожнині рота та рото-вої частини глотки (щілини губ та підне-біння, пухлини, кісти, видалення зубів, резекція щелепи, тонзилекто-мія, розтин заглоткових та метатонзи-лярних абсцесів тощо) складніші й не-безпечніші, тому хворі потребують ре-тельнішого догляду, насамперед щодо запобігання аспірації слини, крові, часток тканин у дихальні шляхи, адже це може призвести до асфіксії чи пнев-монії та абсцесу легень тощо.

Операції з приводу вад піднебіння