Хворі повинні лежати горизонталь-но без подушки з повернутою набік го-ловою — для запобії-ання асфіксії язи-ком чи блювотними масами. Під підбо-ріддя та рот треба класти марлеву сер-ветку або шматок вати для стікання сли-ни з домішкою крові. Знеболювання після операції повинно бути повноцін-ним, проте таким, що не пригнічує дихання (без опіатів). Хворі мають от-римувати кисень через носовий катетер.

Пригнічення кашлю, салівації та секреції бронхіальних залоз важливе для нормального перебігу післяопераційно-го періоду (створює спокій, поліпшує духання, зменшує ризик аспірації та асфіксії). Його досягають уведенням невеликих доз аміназину та атропіну сульфату.

Хворих, оперованих у ділянці порож-нини рота під місцевим знеболюванням, відразу після операції кладуть набік, дещо нахиляють голову до грудей (для полегшення пасивного виділення сли-ни та крові). Під підборіддя ставлять лоток, у який стікають слина та кров.

На другу добу після операції хворим, оперованим у ділянці порожнини рота, прополіскують останню 0,001 % розчи-ном калію перманганату та протирають ватною кулькою, змоченою цим самим розчином, зуби. Пізніше полоскати рот можна перевареною водою з натрію гідрокарбонатом (1—2 % розчином).

Дітей грудного віку, оперованих з приводу щілин піднебіння та губ, годують природним шляхом мате-ринським молоком (рідше) або через уведений через ніс у шлунок зонд мо-локом матері чи стерильною дитячою сумішшю.

Дорослих хворих годують або рідкою стерильною охолодженою до кімнатної температури їжею, або такою самою їжею через зонд (назогастральний).

Операції на шиї та її органах викону-ють як під наркозом, так і під місцевим знеболюванням. Тому догляд за хвори-ми дещо відрізняється і залежить від часу повного виходу хворих зі стану наркозу.

Головними у догляді за цими хво-рими (незалежно від виду знеболюван-ня) є забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів, виявлення та своє-часне усунення причин, що можуть зу-мовити асфіксію, та достатнє забезпе-чення хворих свіжим, багатим на ки-сень повітрям.

Пов'язки на рану шиї накладають клейові, а не бинтові (для запобігання стисканню шиї). Положення хворих після операції (хворих, оперованих під наркозом, — після виходу з нього) — у ліжку з дещо підвищеним головним кінцем. Медсестра уважно стежить за поведінкою і характером дихання хво-рих, станом пов'язки (просякання кро-в'ю) та тканин біля рани, кольором шкіри та слизової оболонки губ, час-тотою пульсу та температурою тіла.

Найнебезпечнішими у ранній після-операційний період є звуження чи стискання трахеї внаслідок ларинго-спазму, паралічу гортанних нервів (особливо двобічного після тиреоїдек-томії чи резекції щитовидної залози), набряку голосових зв'язок гортані чи стискання трахеї гематомою у разі кро-вотечі із зашитої рани.

Всі ці ускладнення призводять до асфіксії, що може закінчитись смертю

хворого. Тому про будь-які зміни в диханні хворих (прискорення його, ціа-ноз, стридорозне дихання) після опе-рації на шиї треба негайно доповідати лікарю, який має оглянути хворого і у разі потреби змінити пов'язку (особли-во за значного її просочування кров'ю) і навіть провести ревізію рани (при ге-матомі), призначити спазмолітичні та протинабрякові препарати, оксигена-цію чи навіть інтубацію трахеї або тра-хеостомію.

Хворі можуть пити навіть у день опе-рації, а їсти рідку та напіврідку негаря-чу їжу — на другу добу.

При травмі верхньогортанного не-рва, що можливо при струмектомії та видаленні пухлин у ділянці шиї, у хво-рих спостерігається закидання їжі в гор-тань, спричинюючи кашель та явища задишки (асфіксії). У разі цього ускладнення хворим треба рекоменду-вати ковтати рідку їжу малими порція-ми та в положенні сидячи, нахиливши голову донизу.

У разі невеликого просякання пов'яз-ки кров'ю треба її змінити або додатково накласти перев'язний матеріал (просякан-ня пов'язки спостерігається у цих хворих майже завжди, оскільки в більшості ви-падків рани дренують гумовими смужка-ми чи трубочками для профілактики ге-матом та стискання трахеї).

Дренажі з ран видаляють через 24— 48 год і шви знімають рано — через 4— 5 діб.

Інфікування ран на шиї після опе-рації з приводу неінфекційних (неза-пальних) захворювань спостерігається рідко завдяки доброму кровопостачан-ню тканин і органів шиї.

Після операцій на шиї з приводу за-пальних процесів (флегмон) та травм проникаючого характеру треба звертати увагу на загальний стан хворого, особ-ливо температуту тіла та біль і його по-ширення на середостіння (медіа-стиніт), а також на пов'язку, зокрема просякання її кров'ю чи слиною. Ос-таннє свідчить про кровотечу або про-никаючу травму стравоходу.

За наявності фістули стравоходу хво-рих годують за допомогою уведеного в шлунок через ніс (або гастростому) зон-да, в який вливають рідку страву. По-в'язку хворого з фістулою стравоходу або трахеї (після екстирпації гортані чи тра-хеостомії) треба міняти часто, а шкіру змащувати пастою Лассара та мазями, що містять кортикостероїди, для про-філактики та лікування дерматиту й ма-церації шкіри.

Хворим з патологічними процесами в ділянці шиї, головним чином з пух-линами різних тканин та органів її (гортань, щитовидна залоза), стенозом гортані різного походження, в тому числі й двобічним паралічем нижньо-гортанних нервів, та хворим з травма-

ми мозку нерідко буває показана тра-хеостомія (тимчасова чи постійна). У цьому разі медична сестра повинна сте-жити, аби трубка в трахеостомі розта-шовувалась правильно, та періодично очищати її від слизу й гною шляхом їх аспірації катетером.

Якщо слиз дуже густий, його розрі-джують введенням у трахею 3 % розчи-ну натрію гідрокарбонату (2—Змл) чи хімотрипсину. Сестра повинна вміти замінити внутрішню трубку у разі її за-купорки або випадання з трахеї. Якщо виникли якісь труднощі з виконанням цієї процедури, медсестра мусить своє-часно