Тон у дерусифікації мовної атмосфери повинно задавати МОЗ, яке ще у травні 1991 року прийняло “Програму розвитку української мови та інших національних мов в установах та органах охорони здоров’я в Українській РСР до 2000 року”. З того часу УРСР стала Україною, прийнята Конституція України з відомою 10-тою статтею, до 2000 року залишилися лічені місяці, але хід виконання цієї програми, яка мала б бути переглянута відповідно до нового політичного статусу Держави не контролювався.

Сьогодні ні здорові люди, ні пацієнти, ні медики не відчувають, що, згідно з “Основами”, охорона здоров’я є пріоритетним напрямком діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України”, що за реалізацію державної політики охорони здоров’я “особисту відповідальність… несе Президент України”, який “виступає гарантом прав громадян на охорону здоров’я”, не відчувають вони і зазначеного в Конституції “Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування”.

Чи можемо ми дати відповідь на запитання відомого лікаря, письменника, політолога Юрія Липи: “… Коли хтось говорить про українську державність, то перше питання, що йому поставимо, буде: як уявляє він господарку не тільки духовними вартостями України, а й її фізичними силами, її людським матеріалом?”

Будуючи сьогодні українську державність, цей “людський матеріал”, який вибудовує ту саму державність і для якого вона твориться, упосліджений, позбавлений “фізичних сил”, втрачає “духовні вартості”, втрачає надію. І однією з причин цього є невідповідність нашої охорони здоров’я вимогам державотворення.

Висновок.

Окрему людину чи соціальну спільноту, яка розглядається як суб'єкт системи «людина — життєве середовище», оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне або соціально середовище щодо суб'єкта системи. Отже, соціально середовище — це соціальні, політичні, матеріальні та духовні умови існування, формування та діяльності людини.

Людина живе в соціумі. Соціум — це система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує ціліс-ність суспільства, і навпаки — дисгармонія їх веде до суттєвих конфліктів і деформацій. Суспільство — це сукупність історично складених форм історичної діяльності людей.

Виділяють такі сфери суспільного життя: матеріальна, соці-ально-політична, духовна, культурно-побутова.

Матеріальна сфера — охоплює процеси матеріального вироб-ництва, розподілу, обміну, споживання.

Соціально-політична сфера — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — класові, національні, групові, між-державні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна, класова боротьба. У цій сфері функціонують соціальні інститути — партія, держава, гро-мадські організації.

Духовна сфера — це широкий комплекс ідей, поглядів, уяв-лень, тобто весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетво-рення на індивідуальний духовний світ людини.

Культурно-побутова сфера — виробництво культурних цін-ностей, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов'язані. Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини, які втілюють у собі норми економічного, політичного, правового, морального життя суспільства, а також суспільні правила життєдіяльності й пове-дінки людей. Соціальні відносини виникають між людьми у про-цесі їхньої діяльності та спілкування. Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші.

В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. У суспільстві постійно виникають і вирішуються різноманітні суперечності, зіткнення інтересів, сус-пільних цінностей, відносин. Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей у системі суспільних відносин є соціальний конфлікт.

Уся історія розвитку суспільства постає перед нами як кон-фліктна. З огляду на це конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встанов-лення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Люди конфліктують з різних причин — економічних, політичних, соціальних, екологічних, моральних, релігійних, ідео-логічних тощо. Конфлікти бувають різними: між країнами і наро-дами, соціальними верствами й націями, підприємствами та уста-новами, робітниками й адміністрацією, підприємцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшим поколінням та ін. Великомасштабний соці-альний конфлікт, як правило, переростає у соціально-політичний (війна, страйки, революція, тероризм).

Своєчасне нерозв'язання конфліктів може призвести до соці-альної напруги в суспільстві, викликати появу гострих супереч-ностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожують безпеці суспільства.

Люди в процесі життєдіяльності об'єднуються в соціальні групи, створюють соціальні спільноти. Соціальна група — це сукупність певної кількості людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою. Об'єднання людей у соціальні групи відбу-вається на засадах не лише матеріальних інтересів. Деякі групи (релігійні) ґрунтуються на засадах духовності. Є групи, в основі яких лежать кровні зв'язки, взаємодопомога, відповідальність (рід, сім'я тощо). Людей єднають також спільні етнічні особливості (народ, нація), соціально-політичні інтереси (партія, держава), громадсько-моральні зацікавлення та культурні пристрасті (сус-пільні організації, братства, спілки тощо).

Треба розрізняти малі, середні й великі соціальні групи.

Слід зазначити, що будь-яка соціальна група може розгляда-тися як суб'єкт системи «людина—життєве середовище» і визначати рівень цієї системи.

Формування засад ринкової економіки створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію. Зараз усе більшого значення набуває поділ суспільства