нашими даними, просте ушивання перфоративної виразки, навіть за умови проходження хворим курсу протирецидивного медикаментозного лікування, спричиняє рецидив виразки у 25 % хворих, що не може вважатися прийнятним. Особливо небезпечним є ушивання кривавлячих виразок на задній стінці ДПК: рецидив кровотечі вже у ранньому післяопераційному періоді сягає 25 %. Таким чином, показаннями до простого ушивання можуть бути тільки випадки перфорації виразки у вкрай тяжких соматичних хворих, однак без ознак порушення прохідності ДПК (рубцевого стенозу або деформації ДПК). У випадках кривавлячих виразок, перфоративних виразок, ускладнених стенозом, обов'язково повинна виконуватися дуоденопластика.
Проведений аналіз власних результатів лікування хворих за допомогою дуоденопластики у віддаленому періоді показав, що після виконання даної операції стійка нормалізація шлункової кислотопродукції вже через один рік після операції відмічалась у 53,3 % хворих. Через 2 роки стабілізація шлункової кислотопродукції спостерігалася ще у 33,5 % хворих, через 3 роки – ще у 9,6 % осіб. Лише 3,6 % хворих потребували продовження весняно-осінніх курсів протирецидивного медикаментозного лікування і після трьох років (декомпенсована секреція шлункового соку). Було встановлено, що вже сама ліквідація виразкового субстрату з відновленням морфо-функціональної цілісності і прохідності ДПК шляхом виконання дуоденопластики призводить до виліковування майже 2/3 (60,3 %) хворих. А у хворих, резистентних до терапії Н2-гістаміноблокаторами, за даними А. М. Мануйлова (1995), після дуоденопластики рецидив хвороби складав всього 1,7-4,7 % .Доповнення даного оперативного втручання сучасною протирецидивною терапією у ранньому післяопераційному періоді спричиняє виліковування 96,4 % хворих. Рецидив виразки мав місце лише у 1,0 % прооперованих протягом 5 років після операції. Зазначені вище 3,6 % хворих, у яких, незважаючи на проведення сучасної медикаментозної терапії, відмічалася стійка декомпенсація шлункової кислотопродукції, потребували додаткового спеціалізованого обстеження (на предмет виключення вторинної гіперсекреції – синдрому Zollinger-Ellison, саркоїдозу, гіперкальціємії, хвороби Крона тощо). Саме в цьому випадку ймовірна постановка питання про виконання кислотопригнічуючих оперативних втручань, у тому числі ваготомії (СПВ). Однак проведення останньої ми вважаємо недоцільним, так як саме при резистентних до сучасних антисекреторних препаратів пептичних виразках, а також при декомпенсованому гіперсекреторному типі шлункової кислотопродукції спостерігається найбільша частота рецидиву після СПВ [14].
Важливим питанням лікування хворих на виразкову хворобу ДПК є так званий негативний комплаєнс. Саме ця категорія пацієнтів при виключенні випадків вторинної гіперсекреції потребує виконання кислотопригнічуючої процедури оперативним шляхом – ваготомії.
Таким чином, операцією вибору при ускладненій виразковій хворобі ДПК є радикальна дуоденопластика у комплексі з курсом протирецидивного медикаментозного лікування, що проводять у ранньому післяопераційному періоді, а за необхідності повторюють. Показання до доповнення дуоденопластики ваготомією мають бути суворо обґрунтовані випадками:1) стійкої, що не піддається адекватній медикаментозній корекції (за винятком резистентної до Н2-гістаміноблокаторів), гіперсекреції (для SAO – понад 14 ммоль/л/год) за умови позитивного атропінового тесту та при виключенні випадків вторинної гіперсекреції (синдром Zollinger-Ellison тощо);2) агресивного перебігу хвороби в осіб з ускладненнями виразкової хвороби в анамнезі (кровотеча, стеноз), незважаючи на регулярне лікування хворого сучасними противиразковими засобами;3) рецидивної виразки ДПК після оперативних втручань (ушивання виразки або дуоденопластики) з приводу ускладненої виразки ДПК (кровотеча, стеноз, перфорація), що не піддається адекватній корекції сучасними противиразковими препаратами;4) недостатнього комплаєнсу.
Література
[1] Авоян К. М., Саркисов К. А. Динамика инвалидности больных, перенесших резекцию желудка по поводу язвенной болезни// Медико-социальная экспертиза и реабилитация. – 1999. – № 2. – С. 16-17.
[2] Баранская Е. К., Ивашкин В. Т. Клинический спектр предраковой патологии желудка// Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. – 2002. – № 3. – С. 7-14.
[3] Братусь В. Д. Организация неотложной помощи больным с желудочно-кишечными кровотечениями// Укр.ж.малоінвазивної ендоск.хір. – 2001.- Т. 5, № 1. – С. 5-6.
[4] Голубчиков М. В. Статистичний огляд захворюваності населення України на хвороби органів травлення// Сучасна гастроентерологія та гепатологія. – 2000. – № 1. – С. 17-20.
[5] Ефетов В. М. Проблема рака оперированного желудка// Здоров'я України. – 2001. – № 12. – С. 30.
[6] Ізбенко Г. С. Показання, методи і результати операцій післяваготомних рецидивних виразок дванадцятипалої кишки і шлунка// Галицький лікарський вісник. – 1999. – Т. 6, № 3. – С. 59.