Реферат - Сучасні методи лікування при переломах щелеп
19

буде виповнена кров'яним згустком або порожньою, вкритою нальотом фібрину. Може спостерігатися перелом зуба.
Для того щоб з'ясувати локалізацію і характер перелому, ступінь зсуву уламків, напрямок лінії перелому, характер взаємин зуба з щілиною перелому, слід провести рентгенографію нижньої щелепи в оглядовій і бічній проекціях. Ортопантомографія нижньої щелепи дає змогу на одному знімку побачити всі зміни, що виникли внаслідок травми нижньої щелепи, на всьому її протязі. На рентгенограмі видно порушення цілісності кісткової тканини. Лінія перелому проходить від краю альвеолярного відростка до краю нижньої щелепи. У щілині перелому може бути зуб.
У разі перелому тіла нижньої щелепи на рентгенограмі, зробленій у бічній проекції, щілина перелому проходить несиметрично на зовнішній і внутрішній компактній пластинці щелепи, тобто лінії ушкодження кістки не збігаються. Такий симптом називається "симптом роздвоєння". Це створює помилкове враження про наявність уламкового перелому тіла нижньої щелепи.
У разі зсуву уламків нижньої щелепи у вертикальному напрямку, що поєднується із заходженням їх по довжині, виникає рентгенологічний симптом "суперпозиції тіней". За переломів суглобового відростка потрібне проведення спеціальних рентгенологічних укладень, а в деяких випадках для уточнення напрямку і ступеня зсуву малого уламку слід зробити пошарове дослідження скронево-нижньощелепного суглоба - томографію.
Якщо перелом нижньої щелепи в ментальному відділі, варто робити внутрішньоротовий (прицільний) рентгенівський знімок. Переломи нижньої щелепи у різних її відділах досить легко виявити на рентгенограмах. На підставі даних клініко-рентгенологічних обстежень хворого лікар установлює діагноз і складає план лікування потерпілого.

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ПЕРЕЛОМАМИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ
Метою лікування хворих з переломами нижньої щелепи є створення умов для зрощення уламків у правильному положенні в можливо найкоротші терміни. При цьому має бути забезпечене повне відновлення функції нижньої щелепи. Для цього лікареві слід: по-перше - провести репозицію та фіксацію уламків щелеп на період консолідації уламків (включає видалення зуба з лінії перелому і первинне хірургічне оброблення рани), по-друге - створити найсприятливіші умови для репаративної регенерації в кістковій тканині, по-третє - виконати профілактику розвитку гнійно-запальних ускладнень у кістковій тканині і прилеглих м'яких тканинах. Тому видаленню підлягають переламані корені і зуби або такі, що цілком вивихнуті з лунки, зуби;
періодонтитні зуби з періапікальними хронічними запальними вогнищами, зуби з явищами пародонтиту або пародонтозу середнього і важкого ступеня перебігу; якщо оголений корінь міститься в щілині перелому або є ретенований зуб, що заважає щільному (правильному) співставленню фрагментів щелепи (зуб, що вклинився в щілину перелому); зуби, що не піддаються консервативному лікуванню і підтримують запальні явища.
Надалі проводять первинне хірургічне оброблення рани, тобто відмежовують кісткову рану від порожнини рота. У такий спосіб перетворюють відкритий перелом у закритий. На слизову оболонку накладають шви з хромованого кетгуту. Лунку намагаються ушити наглухо, щоб зменшити ймовірність інфікування кров'яного згустка і розвитку гнійно-запальних ускладнень.
Тимчасову іммобілізацію уламків здійснюють на місці події, в автомобілі швидкої допомоги, у будь-якій неспеціалізованій медичній установі середні медичні працівники або лікар, а також може бути виконана в порядку взаємодопомоги. Проводиться тимчасова іммобілізація за допомогою різних пов'язок або пристосувань.
Для постійної іммобілізації уламків нижньої щелепи використовують консервативні (ортопедичні) та хірургічні (оперативні) методи. Найчастіше для постійної фіксації уламків нижньої щелепи застосовують назубні дротові шини (консервативний метод іммобілізації). Під час Першої світової війни для лікування поранених з щелепно-лицевими ушкодженнями С.С.Тігерштедт (зубний лікар російської армії, м. Київ) у 1915 році запропонував назубні алюмінієві шини, що використовуються дотепер у вигляді гладкої шини скоби, шини з розпіркою (розпірковим вигином) та двощелепових шин із зачіпними петлями і міжщелеповою тягою. Гладку шинну скобу використовують за лінійних переломів нижньої щелепи, розташованих у межах зубного ряду (від центральних різців до премолярів), переломів альвеолярного відростка верхньої і нижньої щелеп (на неушкодженій ділянці щелепи має бути не менш 3 стійких зубів з кожного боку), переломів і вивихів зубів.
Дротові алюмінієві шини нині використовують найширше. Потрібно прагнути, щоб контури назубної шини максимально відповідали вигинам зубної дуги. Але гнуті дротові шини мають низку недоліків: травмують слизову оболонку губ і щік зачіпними гачками; внаслідок окиснення шин і засмічення їх залишками їжі виникають складності з гігієнічним доглядом за порожниною рота; є потреба індивідуального виготовлення; за глибокого прикусу заважають правильному змиканню зубних рядів; наявність додаткових ретенційних пунктів; прорізування м'яких тканин лігатурами; поява гальванічних струмів та ін. Стандартні назубні стрічкові шини з неіржавіючої сталі з готовими зачіпними петлями були запропоновані В.С.Васильєвим у 1967 р. Вони позбавлені деяких перелічених недоліків і застосовуються ширше. Показання до використання стрічкових шин такі ж, як і до дротових.
О.О.Тимофєєв, О.В.Горобець, Жеззіні Аднан Аббас (1999) довели, що назубні алюмінієві шини спричиняють виникнення в порожнині рота гальванічних струмів. Виразність цих струмів залежить від сполучення металевих шин і лігатурних дротів (бронзо-алюмінієвих, нержавіюча сталь і т.ін.). Автори переконливо довели переваги назубних шин з нержавіючої сталі.
Реакції гіперчутливості виявляються як місцеві суб'єктивні симптоми (присмак металу і кислоти, печіння язика і ясен, сухість у роті, набряк слизової оболонки), а також у вигляді об'єктивної симптоматики (гіперемія слизової оболонки, наявність петехіальних крововиливів у різних ділянках слизової оболонки порожнини рота, ерозій або афт, набряк, грузла або піниста слина і т.ін.).
Використовують компресійно-наближуюче назубне шинування із застосуванням здвоєної поліамідної нитки і сталевого дроту за методом В.Г.Центило і співавт.(1997) і шинування за допомогою швидкотверднучої пластмаси за М.Б.Швирковим. За недостатньої кількості зубів на нижній

---

Сторінки: 1 2 3 4 5