Особливості репаративної регенерації переломів нижньої щелепи привертають пильну увагу як науковців, так і лікарів-клініцистів. Репаративна регенерація являє собою сукупність процесів, спрямованих на відновлення тканин, що загинули внаслідок патологічного процесу будь-якої етіології.

На думку більшості фізіологів, репаративний остеогенез, практично, неможливо стимулювати, тому що він зумовлений філогенетично. Однак є можливість створити сприятливі умови, в яких цей процес перебігав би з найменшою кількістю побічних ефектів. Проблема оптимізації остеорепаративних процесів при переломах, зокрема у щелепно-лицевій хірургії, не втратила своєї актуальності. Частота ускладнень при переломах нижньої щелепи сягає, за даними літератури, 40%, що не дозволяє говорити про абсолютну ефективність існуючих методів лікування [8, 9, 15, 19-21]. Безпосередньою причиною гнійно-запальних ускладнень є інфікування зони ушкодження мікрофлорою порожнини рота і періапікальних вогнищ хронічної інфекції. Проте саме по собі видалення зуба з лінії перелому і просте ушивання лунки не призводить до статистично достовірного зниження частоти запальних ускладнень.

У зв'язку з цим досить перспективним є створення лікарських композицій, що, будучи імплантованими в ділянку патологічного вогнища, забезпечували б пролонгований вихід антибактеріального препарату в дозах, достатніх для протимікробної дії. З цією метою в клінічній практиці використовують препарати, що мають здатність стимулювати ріст кісткової тканини в місці імплантації.

Дані вітчизняної і закордонної літератури свідчать про великий інтерес до використання неорганічних з'єднань для заміщення дефектів щелепних кісток [1, 2, 4-6, 10, 11, 20]. Особливу увагу привертає аналог мінеральної речовини кістки ссавців гідроксиапатит (ГАП), унікальні біологічні властивості якого (абсолютна імунна сумісність,