б) запалення клубочків > порушення ниркового кровообігу > зменшення швидкості клубочкової фільтрації > затримка натрію і води в організмі > гиперволемія > набряки;

в) запалення клубочків > збільшення проникності ниркового фільтра > протеїнурія > гіпопротеїнемія > набряки.

Набряки виникають в місцях незначного механічного опору тканин (під очима).

Ускладнення ГГН: 1) розвиток серцевої недостатності, обумовлений гіпертензивним синдромом у зв‘язку із перевантаженням лівого шлуночка опором; 2) порушення з боку центральної нервової системи пов’язані із розвитком еклампсії (псевдоуремії), оскільки під впливом ангіо-тензину ІІ і іонів Nа+ виникає спазм судин головного мозку і сітківки ока, що веде до втрати зору, судом із втратою свідомості (виникає раптово: еклампо з лат. - припадок); 3) перехід у хронічну форму гломерулонефриту; 4) розвиток ХНН.

Хронічний гломерулонефрит – тривале, прогресуюче, дифузне, двохбічне ушкодження нирок запальної природи, неоднорідне за походженням, клінічними проявами і патогенезом. Закінчується розвитком вторинного нефросклерозу і НН.

Хронічний гломерулонефрит може виникнути як наслідок гострого, але частіше розвивається первинно.

В залежності від причин розвитку виділяють наступні його форми:

1) інфекційного походження: а) постстрептококовий (при затяжному септичному ендокардиті), б) малярії, в) сифілісі, г) туберкульозі;

2) неінфекційного походження: а) сироватковий, б) вакцинний, г) лікарський (при використанні лікарських препаратів), д) при отруєнні різними отрутами, е) травматичний, є) при охолодженні, ж) при тромбозі ниркових вен;

3) при дифузних захворюваннях сполучної тканини його причиною можуть бути: а) ревматоїдний артрит, б) червоний вовчук, в) геморагічний васкуліт та ін.;

4) особливі форми: а) післяеклампсійний, б) радіаційний, в) спадковий.

Загальновизнаною є імунологічна концепція розвитку хронічного гломерулонефриту. Поряд з нефротоксичними і імунокомплексними механізмами певне значення в його патогенезі має гіперчутливість уповільненого типу (ІУ тип алергійних реакцій за Кумисом і Джеллом), коли імунними ефекторами виступають Т-хелпери із цитотоксичними властивостями та К-лімфоцити (кілери).

У залежності від клінічних проявів виділяють наступні його форми.

1) Латентна - проявляється ізольованим сечовим синдромом - помірною протеїнурією, гематурією. У частини хворих спостерігаються набряк і транзиторна артеріальна гіпертензія.

2) Гіпертонічна - характеризується стійким підвищенням артеріального тиску, набряками, гематурією, протеїнурією, циліндрурією і лейкоцитурією.

3) Нефротича – характеризується значним набряковим синдромом, вираженою протеїнурією і циліндрурією, характерними змінами в крові (гіпопротеїнемія, гіперліпідемія).

4) Змішана (нефротично-гіпертонічна) - характерні набряк і гіпертензія, такі зміни сечі, як і при нефротичній формі, але без характерних змін у крові.

Пієлонефрит - інфекційно-запальне захворювання слизової оболонки сечових шляхів і паренхіми нирок з переважним ушкодженням інтерстиціальної тканини.

Захворювання виникає у зв’язку: а) з занесенням збудника інфекції в нирки гематогенним (низхідним) шляхом із вогнищ запалення (карієс, пародонти, фарингіт, тонзиліт) або б) поширенням його у висхідному напрямку по сечових шляхах при циститах, уретритах, кольпітах і т.і..

Збудниками найчастіше є кишкова паличка, коки.

Виникненню захворювання сприяють різні умови: а) які викликають застій сечі (звуження, закупорка сечоводів, аденома простати), б) порушення трофіки сечових шляхів, в) загальні захворювання, які знижують реактивність організму (цукровий діабет, атеросклероз, ожиріння, хронічна інтоксикація та ін.).

Починається пієлонефрит як гостре захворювання, що у більшості випадків (крім випадків повного видужання) через латентну, бідну симптомами фазу переходить у хронічну форму, що закінчується зморщуванням і недостатністю нирок.

Клінічне протікання пієлонефриту характеризується ознаками важкого інфекційного процесу, що проявляється: а) вираженою інтоксикацією (особливо в гострій стадії); б) розвитком артеріальної гіпертензії, в) помірно вираженими набряковим синдромом; г) анемією; д) сечовим синдромом (поліурія, у пізній стадії – олігурія; полакіурія - часті сечовипускання; гіпостенурія, у заключній стадії – ізостенурія; лейкоцитурія; гематурія; помірна протеїнурія; циліндрурія).

Пієлонефрит характеризується порушенням клубочково-канальцевої рівноваги, коли канальцеві дисфункції значно переважають клубочкові, особливо в початкових стадіях захворювання.

Про це свідчать: а) зниження здатності нирок концентрувати сечу внаслідок порушення процесу реабсорбції, б) ранній і важкий канальцевий ацидоз, зв’язаний з порушенням ацидо- і амоніогенезу, в) синдром втрати солей, в основі якого лежить різке зниження реабсорбції іонів Na+, K+ і Ca2+.

Як наслідок зазначених розладів розвиваються небезпечні для життя порушення водно-електролітного обміну і кислотно-лужної рівноваги.

Прогресування захворювання супроводжується наростанням описаних порушень і розвитком хронічної недостатності нирок.

Нирково-кам‘яна хвороба. Обумовлена утворенням каменів у паренхімі нирок і в сечопровідних органах (ниркових чашечках, нирковій мисці, сечоводі, сечовому міхурі).

У е т і о л о г і ї нирково-кам’яної хвороби мають значення наступні фактори:

1) Якісний склад води і їжі, режим вживання напилків і їди, від яких залежать: а) рН сечі, б) величина діурезу, в) концентрація в сечі конкрементутворюючих солей, г) речовин, які забезпечують їхню розчинність і стабільний стан.

Вважають, що споживання сильно мінералізованої, твердої питної води з великим вмістом солей кальцію, недостатком у їжі білків, вітамінів групи В (особливо піридоксину) сприяють утворенню каменів у нирках.

2) Інфекції сечових шляхів. а) внаслідок зрушення реакції сечі в лужну сторону, на фоні чого відбувається осадження кристалів фосфатів (уролітіазна дія деяких бактерій); б) спостерігається зниження поверхневого натягу між сечею і слизовою оболонкою сечових органів у місцях її ушкодження; в) утворення в ушкоджених місцях фібрину, клітинного детриту, згустків крові, що можуть служити кристалізаційними центрами; г) зниження колоїдної стабільності сечі внаслідок обумовленого пієлонефритом порушення ниркової екскреції ряду речовин - сечовини, лимонної кислоти, кальцію, фосфатів і ін.

3) Жаркий і сухий клімат, або робота в гарячих цехах. Такі умови викликають значну втрату організмом рідини при потінні і підвищення внаслідок цього