Хронофармакологія

План:

1. Історія розвитку хронофармакології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

2. Поняття про біологічні ритми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

3. Десинхроноз. Причина. Клінічна картина. Лікування . . . . . . . 4

4. Хронотерапія. Її значення для лікування препаратами різних

фармакологічних груп . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

5. Фармакогенетика. Причини різних реакцій на препарат . . . . . 8

6. Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

7. Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Хронобіології всього 100 років. І всі ці роки дослідники стараються

розібратися в механізмах, що відповідають за ритмічність біологічних

процесів у живих організмах. Почалось все з колихання листя рослин в повній темряві (де Мейран, 1729)

1751р. – шведський природодослідник Карл Лінней – квітковий годинник.

1797 р. – засновник хронобіології німецький лікар Христофор Вільям

Гуфелянд – Звернув увагу колег на універсальність ритмічних процесів з біології з дня в день, повтор життя в певних ритмах; добовий цикл повороту

землі регулює діяльність всього живого. Почали шукати фактор «Х» - причину періодичності, що перебігає при постійному світлі й температурі. Речовину не знайшли, але Е.Е.Введенський, І.П.Павлов теоретично обґрунтували механізми виникнення ритмічних процесів у НС.

Шишкоподібне тіло(епіфіз) – непарна залоза, розміщена у середньому мозку над мозочком. Це орган, що перетворює нервові імпульси, які

свідчать про рівень освітленості, у гуморальну відповідь у вигляді БАР, формуючи біологічні ритми організму („біологічний годинник”).

У клітинах епіфіза утворюється мелатонін, серотонін, норадреналін і

інші БАР. Мелатонін виділясться під впливом темноти і руйнується на

світлі. Це у тварин, що стоять на ранніх етапах еволюції.

В міру підйому по еволюційній драбині появилася ще вища організація

- супрахіазматичні ядра гіпоталамуса, які анатомічно і функціональ-но пов’язані з епіфізом.

Біоритмами називають періодичні зміни біологічних процесів (як якісних так і кількісних), що відбуваються на різних рівнях організації живого (молекулярно-генетичний, тканинний, популяційний і т. д.).

Вони діляться на фізіологічні (робочі цикли окремих систем) і еко-логічні, або адаптивні, зв’язані з пристосуванням до впливів зовнішнього середовища.

Згідно класифікації Ф. Хольберга всі ритмічні процеси діляться на ритми високої частоти з періодом до 1/2 год.;середньої – від 1/2год.до 6 дн.;

низької – від 6 дн. До 1 року.

I дн. – це ритми дихання, електричних явищ в головному мозку;

II дн. – зміна сну і бадьорості, добові змін обміну речовин;

Ш дн. – це тижневі,місяцеві й річні ритми екскреції гормонів, сезонності біохімічних реакцій.

Все наше життя ділиться на 12-річні цикли. При кінці кожного циклу організм переживає чергову перебудову, що потребує енергетичних затрат. Найлегше перебороти хворобу в період енергетичного підйому.

Звідси хронобіологи прийшли до висновку, що планувати навантаження треба відповідно до графіка змін енергетичних ресурсів.

Ритми середовища задають синхронізатори – фізичні і соціальні.

Фізичні – це чергування світла й темряви, добові й сезонні коливання температури, атмосферного тиску.

Соціальні розпорядок виробничої й побутової діяльності.

Вони постійно взаємодіють з біоритмами людського організму і накладають на них відбиток (нирки у людей, що працюють в нічну зміну, адаптовані).

В основі відліку часу лежить поділ земної поверхні меридіанами на 24 часові пояси, в середньому через кожні 150 довготи. Нумерацію ведуть з Заходу на Схід від меридіану Гринвіча, що є середнім меридіаном нульового часу. В усіх пунктах, що лежать в межах одного пояса, в кожний момент однаковий час, що відповідає середньому сонячному часу середнього ме-ридіана цього поясу. Отже, кожне місце на Землі має свій власний місцевий час, що залежить від географічної довготи. Середній сонячний час на Грінвічському меридіані називається всесвітнім часом.

З 1930 року весною скрізь перевели час на одну годину вперед – це декретний час.

Біологічні ритми людини розвиваються у тісному взаємозв’язку з навколишнім середовищем і є результатом пристосування організму до тих чинників довкілля, що змінюються з чіткого періодичністю – обертання Землі навколо Сонця і своєї осі, коливання температури, вологості, напруження електромагнітного поля Землі.

Десинхроноз – патологічний стан, що виникає при порушенні координації біологічних ритмів(добових ритмів) – при переході в інші часові пояси.

Це проявляється вищою збудливістю, викликає розвиток захворювань і стресових станів – гастрити, виразка шлунка, слабкість, зміна самопочуття, порушення сну.

У людей з хронічним захворюваннями порушення ритмів фізіо-логічних процесів викликає загострення недуг, збільшення смертності від інсультів, інфарктів, туберкульозу.

Тривалість і ступінь цих змін залежить від опірності організму. Пе-реведення стрілок спричиняє виникнення захисних реакцій. Процес адаптації триває 7-10 днів. Але весняні гіповітамінози, неправильне харчування, хро-нічна втома й несприятлива екологія сповільнюють процеси адаптації. Це внутрішній десинхроноз.

Для наших