гістаміназою. Пік активності гістаміну – ввечері і вночі (21 – 24 год.). В період зниження активності ГКС чутливість до організму підвищується, а в період збільшення мінералокортикоїдів зменшується. Отже, антигістамінні слід призначати в другій половині дня і ввечері (15-16 або 19-21 год.).

Кетотіфен –о 19 год.. дно – після 16 год.. кофактор гісгамінази і гістидиндекарбоксилази – вітамін В6 в комплексній терапії алергічних захворювань – вранці до 8 год.

Прийнятий раннім вечором теопек чи амінофілін-лонг через 12 год. перед світанком досягне максимуму і зробить профілактику приступу бронхіальної астми.

Лікування виразки полягає в призначенні дно яйцевихіх препаратів, при хронотерапії призначають 1 раз о 19-20 год., бо ближче під ніч не тільки зростає продукція ацетилхоліну, але і зростає чутливість М-холінорецепторів і Н2-рецепторів.

Сезонні загострення виразки викликані різними причинами. Весняне – з підсиленням секреції гістаміну, інсуліну, а осіннє – зі зменшенням синтезу гістаміну й серотоніну, зі зниженням активності дно яйцевихі. Тому весною оправдане одноразове вечірнє введення Н2-блокаторїв. А осін-ню – одноразове вечірнє прийняття блокаторів М-холінорецепторів.

І традиційна терапія, і хронотерапія проводяться одними і тими ж препаратами. Вся різниця в тому, що ліквідація десенхронозу забезпечується дотриманням часу введення (для гепарину – 20 і 24 год.. для курантилу -18 год.). Ще краще, як гепарин буде пролонгований.

Ацетилсаліцилова кислота і пентоксифілін раз на добу – о 20-22 год.

Залізодефіцитна анемія трудно лікується тому, що не враховується хронотерапія. Мінімальна кількість еритроцитів реєструється о 18 год., максимальна о 6 год. аналогічно з Нв. В ранкові часи біосинтетична активність кісткового мозку крайнє мала, тому залізо не утилізується. Найкраще воно всмоктується і засвоюється в вечірні години. Тому Fe – у II половині дня, а м’ясо вдень.

При серцевій недостатності прийом фуросеміду в 10 год. має діуретичний ефект в 13 год. і 11 год.- натрій дно яйце.

Добовий ритм натрійурезу змінюється при патології. Вдень переважає виділення води, електролітів і продуктів азотистого обміну, вночі – кислот, аміаку і Н+. При цьому об’єм сечі зменшується незалежно від кількості випитої води. Максимум екскреції Na+ - на 22 год. К+ - 1.30 s антидіуретичного гормону на 12.30. Пік виділення сечею Na+ співпадає з піком секреції кортизолу.

Секреція і о Na+ об’єм сечі в протифазі з ритмом альдостерону.

Чутливість клітинних пухлин до цитостатиків змінюється протягом доби і досягає максимуму в період мітотичного циклу. В цей період нор-мальні клітини найменше чутливі. А оскільки стійкість організму до дії цитостатиків регулюються ензематичпою активністю лізосом і мікросом печінки, на які впливають ГКС, то резистентність організму до хіміопрепаратів припадає на максимальний вміст кортизолу в плазмі. Це використовується при лікуванні лейкозів (о 2-ій половині дня о 14 і 19 год). Точний час визначається індивідуально за акрофазою температури тіла (max температура – це підвищена мітотична активність пухлинних клітин).

Фармакогенетика.

Це новий напрямок в медицині і молекулярній фармакології, що вивчає генетично терміновані реакції організму на лікарські засоби, які мають суттєве клінічне значення. Виникла в 50-60 роках XX століття у зв’язку з вивченням сутності нетипових реакцій організму на лікарські засоби.

Це стосується ускладнень фармакотерапії, які зумовлені спадковими дефектами ферментів лікарського метаболізму.

У 1948 році японський лікар-ЛОР Такагара описав акаталазію. Потім була виявлена незвично висока чутливість до дитиліну. Ензимопатії мають:

1. Латентний перебіг,

2. Проявляються загостренням патологічного процесу – цукровий діабет від ГКС; подагра – ті азидні дно яйце;

3. Передаються за менделівським або багатофакторним типом.

Класифікація фармакогенетичних дно яй лікарських засобів

і генетичних порушень, при яких вони проявляються (М. Скакун, 1980)

1. Генетичні порушення, при яких різко зростає дія лікарських засобів.

2. Генетичні порушення, при яких дія лікарських препаратів різко ослаблюється або не проявляється.

3. Генетичні порушення, при яких різко зростає токсичність лікарських засобів.

4. Спадкові захворювання, при яких проявляється провокуюча дія лікарських засобів.

Провідна проблема клінічної фармакології – визначення ролі гене-тичних факторів в індивідуальній чутливості, адже кожному хворому інди-відуальна високоефективна і безпечна програма лікування.

У вікових категоріях велике значення мають особливості проявів генетичного забезпечення фармакологічних реакцій („тимчасова незрі-лість» у новонароджених і поступове „в’янення « у осіб старечого віку).

Спосіб передачі:

1. За законами Менделя – недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, бутирилхолінестерази, стійкість до непрямих антикоагулянтів, вітамінозалежність і резистентність;

2. Багатофакторне трудно довести – дуже тонкі дослідження ферментів, що беруть участь у всмоктуванні і іншому перетворенні препаратів.

Індивідуальна чутливість залежить від генотипу. Про сутність дно яйцевихі можна судити після встановлення ЕД50 – доза лікарського препарата, яка викликає фармакологічний ефект у 50 % досліджуваних. У окремих індивідуумів реакція на ЛП коливається – для дно яйцеви у 10-13 раз більша, бутадіону – у 6-7, етилового спирту – в 2 р.

Вотчал Б. Є. твердив, що атропін викликає сухість в одних – у_дозі 0,5 мг, у інших 5 мг. Такий широкий діапазон виражається кривою Гауса (кривою нормального розподілу показника ЕД50). Вона в нормі одновершинна, при генетичних змінах – дво- і дно яйцевих.

У фармакогенетичних дослідженнях прийнято визначення таких по-казників як Т 1/2 для ЛЗ після його однократного введення в стандартній дозі: на близнюках дія дно яйцеви, бутадіону, спирту етиловою. Кожен з 28 близнюків о 9 год. отримував однократно бутадіон по 6 мг/кг, через кілька місяців – антипірин 18 мг/кг, потім дно яйцев по 4 мг/кг. Через відповідні інтервали проводили забір крові. Серед дно яйцевих показників час співпадав, а серед двояйцевих – діапазон індивідуальних відмінностей був великим.

Кількісну залежність між генетичними