3) Ушкодження субклітиннх структур, клітин і порушення міжклітинної взаємодії.

Розлади функцій нервової системи характеризуються різними за ступенем і характером порушеннями чутливості, контролю рухів, інтеграції діяльності органів, тканин і їхніх систем.

- При колапсах (у зв'язку зі значними порушеннями перфузії органів, у тому числі і мозку) розвивається стан, що характеризується байдужістю до подій, що відбуваються, пригніченістю і глибокою тугою.

- При шокових станах (на стадії гальмування) спостерігаються значна загальмованість, відчуженість, «відхід у себе», утрата контакту з навколишніми.

- При комі порушується свідомість. Спочатку спостерігається загальмованість і сонливість, а незабаром - утрата свідомості, що поєднується з гіпо- або арефлексією.

Порушення діяльності ССС проявляється аритміями, ознаками коронарної і серцевої недостатності, різними розладами центральної, органної і мікро гемоциркуляції, що приводять до розвитку капіляротрофічної недостатності в різних органах і, у свою чергу, потенціює недостатність їхніх функцій, зокрема - серця, нирок, печінки, легень і ін.

Відхилення в системі крові і гемостазу обумовлюють порушення об‘єму і в'язкості крові; формування агрегатів з її формених елементів, феномену сладжа, тромбів. Частим наслідком розладів гемостазу є тромбогеморагічні стани (ДВЗ-синдром), що нерідко приводять до загибелі організму.

Розлади системи зовнішнього дихання характеризуються періодичними формами дихання (Біота, Чейна-Стокса, Куссмауля), а при важкому перебігу - його повне припинення (апное), що погіршує перебіг екстремальних станів у зв'язку з потенціюванням гіпоксемії, гіперкапнії і гіпоксії.

Недостатність функцій нирок проявляється порушенням фільтрації, екскреції, секреції й інших процесів у них та виникненням оліго- чи анурії, що нерідко приводить до уремії різного ступеня виразності.

Порушення функцій печінки обумовлює розлади білкового, вуглеводного і ліпідного обміну, метаболізму жовчних пігментів, процесів інактивації токсичних продуктів метаболізму, потенціює порушення в системі гемостазу. При довгострокових екстремальних станах, зокрема при комі, виражена печінкова недостатність може значно прискорити перехід у термінальні стани.

Розлади функцій органів ШКТ виникають, як правило, при важкому перебігу таких екстремальних станів, як шок і кома. Вони проявляються порушеннями секреторної і моторної функцій шлунка і кишечнику (аж до його парезу), порожнинного і мембранного травлення, у зв'язку з чим у пацієнтів нерідко розвиваються синдроми кишкової аутоінфекції, аутоінтоксикації, а також мальабсорбції.

Значні відхилення від нормального діапазону показників гомеостазу організму - є закономірним проявом недостатності функцій органів і їхніх систем. Серед них найбільш значимими є наступні відхилення:

- Зниження парціальної напруги і вмісту в крові кисню, що свідчить про розвиток гіпоксії, яка прогресує і: а) практично при всіх різновидах екстремальних станів відіграє дуже важливу, а в багатьох випадках - головну патогенну роль, будучи одним із ключових і обов'язкових ланок їхнього патогенезу; б) обумовлюється розладами центральної і органно-тканинної мікрогемоциркуляції, зовнішнього і тканинного дихання, процесів оксигенації Нb у легенях і дисоціації його в тканинах, а також дефіцитом субстратів окислювання, тобто за походженням вона є змішаною; в) стає причиною чи фактором каскаду реакцій, які: потенціюють виникнення газового і метаболічного ацидозу, інтенсифікують процеси генерації активних форм кисню і ліпопероксидації, сприяють виникненню дисбалансу іонів, зокрема, порушення фізико-хімічного стану мембран і ферментів клітин приводить до внутрішньоклітинного нагромадження Na+, Ca2+, деяких інших іонів, виходу з клітин К+, Mg2+, Н+, мікроелементів, що є причиною порушення оптимального співвідношення іонів між клітинами і біологічними рідинами та виникнення гіпергідратації, набрякання клітин та розриву їх мембран; г) змінює величину МП та характеристик ПД, колоїдного стану плазмолеми і цитозолю, осмотического тиску плазми крові.*

За умов наростання ступеня і масштабу ушкодження організму, прогресування недостатності механізмів адаптації виникає наступна стадія - стадія екстремального регулювання життєдіяльності організму.

Ключовими ланками патогенезу цієї стадії є:

1) Наростаюча (в умовах значного енергодефіциту, ацидозу, порушень іонного балансу й інших змін в організмі) гіпо- і деаферентація центральних і периферичних нервових структур, а також виконавчих органів і тканин.

2) Розпад функціональних систем, завдання яких забезпечувати підтримку життєвоважливих параметрів організму.

3) Перехід на елементарний - метаболічний рівень регуляції життєдіяльності органів і тканин.

При наростанні зазначених змін розвивається термінальний стан і настає смерть. Однак проведення на стадії екстремального регулювання ефективного лікування дозволяє блокувати прогресування розладів, відновити і навіть нормалізувати стан потерпілого.*

Принципи терапії екстремальних станів.

Невідкладні лікувальні заходи при екстремальних станах базуються на реалізації 4-х основних принципів: 1) етіотропного, 2) патогенетичного, 3) саногенетичного і 4) симптоматичного.

Етіотропна терапія має на меті припинення чи зниження сили і масштабів патогенного впливу екстремального агента. Це досягається різними методами, що залежать від типу невідкладного стану, зокрема: а) зупинкою кровотечі; б) припиненням дії низької чи високої температури; в) нормалізацією вмісту кисню у вдихуваному повітрі; г) застосування антитоксичних засобів.

Патогенетична терапія має на меті блокувати механізми розвитку екстремальних станів за рахунок впливу на ключовий чи ключові, обов'язкові ланки патогенезу. До них відносяться розлади кровообігу, дихання, розвиток гіпоксії, зрушення КЛР, дисбаланс іонів, активація процесів ліпопероксидації й ін.

Саногенетична терапія має на меті активацію чи потенціювання механізмів захисту, компенсації, пристосування і відшкодування ушкоджених чи втрачених структур і функцій організму.

Симптоматична терапія має на увазі усунення неприємних, тяжких, посилюючих стан пацієнтів симптомів і відчуттів: головного болю, почуття страху смерті, каузалгій, гіпо- чи гіпертензивних реакцій і ін.

Колапс – загальне стан організму, який виникає гостро в результаті значної невідповідності ОЦК ємності судинного русла. Характеризується недостатністю кровообігу, первинною циркуляторною гіпоксією, розладами функції тканин, органів і їхніх систем.

Етіологія. За походженням виділяють наступні види колапсу: 1) Кардіогенний. 2) Гіповолемічний. 3) Вазодилатаційний.

Кардіогенний колапс є наслідком зниження величини викиду крові з шлуночків серця у судинне русло. У цій групі виділяють: а) післяінфарктний, б)