Катехоламіни при короткочасній дії підвищують обмінні процеси в тканинах і за-безпечується стійкість організму.
При вираженій активації і тривалій дії катехоламінів проявля-ється їх токсичний ефект, а саме, вони:
- активують ПОЛ і тим самим дестабілізують мембрани клітин;
- різко підсилюють ліполіз, що веде до збільшення кількості в крові жирних кислот (вони використовуються як енергетичний матеріал, але для їх окислення потрібна велика кількість кисню, тому розвива-ється відносна гіпоксія);
- збільшується проникність мембран для Са2+, який активує ФЛА2 і цим самим вивільняє з фосфоліпідів арахідонову кислоту, з якої синтезуються ейкозаноїди: в тромбоцитах – тромбоксах (ТхА2), в лейкоцитах – лейкотрієни (ЛТС4, ЛТД4);
- ейкозаноїди посилюють дегрануляцію тканинних базофілів (виділяється гепарин і гістамін), які разом з ейкозаноїдами ведуть до ушкодження тканин і порушення мікроциркуляції;
- під впливом ТхА2 звужуються артеріоли, збільшується проникність капілярів, виникає агрегація тромбоцитів, що веде до гіперкоагуляції;
- активується калікреїн-кінінова система крові, що веде до утворення кінінів (калідину і брадикініну), які сприяють порушенню загальної гемодинаміки (розширення судин, підвищення проникності судин і плазморея, що є причиною зменшення маси циркулюючої крові);
- прогресує явище гіпоксії та ушкодження тканин, що супроводжується: гіпотензією, гіпоглікемією, гіпотермією, зниженням м’язового тонусу.
Якщо не наступає - смерть, то розвивається II фаза – протишоку.
б) підстадія (фаза) протишоку - опірність організму спочатку відновлюється, а потім підвищується.
Гормонами, які виводять організм з шоку, є глюкокортикоїди, глюкагон. Вони: а) підсилюють глікогеноліз і глюконеогенез, чим зменшують вміст молочної кислоти і збільшують вміст глюкози в крові; б) стимулюють синтез в печінці спеціального білка ліпокортину, який пригнічує активність ФЛА2, що веде до зменшення утворення ейкозаноїдів і стабілізації клітинних мембран; в) відбувається активація опіоїдної системи мозку, що підсилює синтез енкефалінів і ендорфінів, які проявляють знеболюючий вплив та покращують метаболізм клітин мозку; г) відновлюється гемоциркуляція, підвищується АТ.
Всі ці позитивні сторони глюкокортикоїдів використовуються в клініці з ціллю виведення потерпілих із шоку.
2) Стадія резистентності - характеризується стійким і тривалим збільшенням опірності організму як до фактора, що викликали стрес, так і до інших патогенних агентів. Вона виникає на 7 день дії стресора.
У цій стадії в організмі переважає вміст катехоламінів (КА), кортикотропінів (КТ), глюкокортикоїдів (ГК) та інсуліну над вмістом мінералокортикоїдів (МК), соматотропіну (СТ) і пролактину. Фактори чисельника зумовлюють ре-зистентність організму до ушкоджуючих факторів зовнішнього середовища.
КА+КТ+ГК+інсулін
МК+СТ+пролактин
Таке явище проявляється:
- помірним збільшенням синтезу в печінці ліпокортину, який знижує активність ФЛА2, зменшує вихід із мембран арахідонової кислоти, знижує синтез ейкозаноїдів;
- підвищенням внутрішньоклітинної регенерації, активація синтезу ферментів дихання і гліколізу;
- збільшенням в клітинах вмісту цАМФ і змен-шенням цГМФ, що підвищує обмінні процеси;
- активацією стрес-лімітуючих систем, що проявляється:
а) збільшенням синтезу в мозку ГАМК;
б) збільшенням активності антиоксидантних ферментів (супероксиддисмутази-СОД, каталази, глютатіонпероксидази-ГП, глютатіонредуктази-ГР, вітаміну Е);
в) підвищенням синтезу опіоїдних пептидів (ендорфінів, енкефалінів), які покращують метаболічні процеси в мозку, знімають біль.
Організм тепер може переносити значно більшу дію стресора, що було неможливо раніше. Стадія резистентності може тривати роками.
3) Стадія виснаження – настає: а) при дуже інтенсивній або тривалій дії патогенного фактора, або б) в умовах функціональної слабкості адаптаційних механізмів. Супроводжується зменшенням резистентності організму до патогенних впливів.
МК+СТ+пролактин
КА+КТ+ГК+інсулін
Цей процес супроводжується зменшенням вмісту катехоламінів, кортіколіберину, кортикотропіну, глюкокртикоїдів і збільшенням продукції мінералокортикоїдів, соматотропіну і пролактину. Такі гормони знижують резистентність організму, діють прозапально, підвищують чут-ливість організму до мікробів, алергічних факторів, переохолодження, недоїдання, опромінення, дії негативних емоцій.
Ця стадія є основою для виникненні майже 70% різ-номанітних хвороб, які називають “хворобами адаптації”.
До хвороб адаптації відносять:
а) психосоматичні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки);
б) хвороби обміну речовин (цукровий діабет);
в) алергічні і запальні захворювання (бронхіальну астму, ревматизм).
Таким чином, ми бачимо, що стрес - явище дуже складне, і характеризується, як позитивними, так і негативними сторонами.