Патологія наднирників

Кора наднирників гістологічно складається з трьох зон, кожна з який синтезує свою групу гормонів.

У клубочковій (зовнішній) зоні синтезуються мінералокортикоїди - гормони, які регулюють водно-сольовий обмін. Основним представником цієї групи є альдостерон, інтенсивність секреції якого складає 0,125 мг/добу.

Пучкова (середня) зона є джерелом глюкокортикоїдів - гормонів, що впливають на обмін речовин в організмі. У людини основний глюкокортикоїд - кортизол. Менше значення мають кортизон і кортикостерон. Інтенсивність секреції глюкокортикоїдів складає 20-25 мг/добу.

Клітини сітчастої (внутрішньої) зони синтезують чоловічі статеві гормони - андрогени.

Існує 3 механізми регуляції утворення і секреції альдостерону:

1) Ангіотензинний механізм - пов’язаний із активацією ренін-ангіотен-зинної системи і утворенням ангіотензинів II і III. Ці пептиди володіють тропною дією на клубочкову зону кори наднирників, викликаючи надходження альдостерону в кров.

2) АКТГ - опосередкований механізм - проявляється пермісивною дією АКТГ, оскільки при відсутності АКТГ зменшується або зовсім не проявляється тропна дія ангіотензинів П и III на клубочкову зону.

3) Безпосередня стимуляція секреції альдостерону високими концентраціями іонів калію плазми крові.

Секреція альдостерону пригнічується: а) передсердним натрійдіуричним гормоном і б) дофаміном.

Виділяють 2 групи біологічних ефектів альдостерону:

I) Ниркові ефекти. Альдостерон, діючи на дистальні звивисті канальці нефронів, збільшує: а) реабсорбцію іонів натрію; б) секрецію іонів калію; в) секрецію іонів водню (ацидогенез).

2) Позаниркові ефекти - пов’язані із впливом альдостерону на слинні і потові залози, дистальний відділ товстої кишки, який спрямований на затримку натрію в організмі і виведення калію.

Утворення і секреція глюкокортикоїдів, на відміну від альдостерону, цілком залежать від АКТГ.

Виділяють 3 ефекти АКТГ при дії його на пучкову зону наднирників:

1) гострий ефект (протягом декількох хвилин) - обумовлюється зв’язуванням холестерину з цитохромом P450 і посиленням трансляції наявної інформаційної РНК, що викликає істотне збільшення утворення стероїдів;

2) підгострий ефект (через десятки годин) обумовлюється посиленням процесів транскрипції генів, які кодують структуру ферментів стероїдогенезу, що проявляється зростанням таких ферментів і, природно, збільшенням синтезу кортикостероїдів;

3) хронічний ефект (через декілька діб) - обумлвлюється гіпертрофією і гіперплазією пучкової зони кори наднирників.

Біологічна дія глюкокортикоїдів залежить від їх дози, тому біологічні ефекти глюкокортикоїдів поділяються на 2 групи: а) низькодозові і б) високодозові.

І. Низькодозовими є ефекти фізіологічних концентрацій глюкокортикоїдів (так званих замісних доз), які проявляються:

1) Впливом на вуглеводний обмін - посилення глюконеогенезу, зменшення чутливості тканин до інсуліну.

2) Впливом на білковий обмін - активація протеолізу в периферичних тканинах із збільшенням надходження амінокислот у кров (аміноацидемія), пригнічення біосинтезу білків у тих же тканинах.

3) Пермісивною дією – необхідність глюкокортикоїдів для прояву дії інших гормонів: а) катехоламінів і б) глюкагону.

4) Тонізуючим впливом на центральну нервову систему і скелетні м’язи.

5) Впливом на процеси росту і диференціювання органів і тканин у ембріогенезі.

ІІ. Високодозовими є ефекти великих доз глюкокортикоїдів, які спостерігаються при:

а) дії на організм сильних ушкоджуючи агентів (стрес);

б) патологічній гіперфункції кори наднирників (хвороба і синдром Іценко-Кушинга);

в) введенні глюкокортикоїдів і їх фармакологічних аналогів із лікувальною метою.

Основними проявами високих доз глюкокортикоїдів є:

1) Антианаболічна дія - пригнічення біосинтезу білків у різних органах і тканинах, що проявляється слабістю м’язів (особливо рук і плечового пояса), сповільненням росту дітей, сповільненням загоєння ран.

2) Гіперглікемічна дія – обумовлюється: а) зростанням інтенсивності глюконеогенезу в печінці, б) підвищенням секреції глюкагону, в) зменшенням використання глюкози периферичними клітинами (м’язовими, лімфоцитами). Як відповідна реакція розвивається вторинний гіперінсулінизм із наступним виснаженням в-клітин острівців підшлункової залози і появою вторинної інсулінової недостатності. Як наслідок, розвивається метастероїдний цукровий діабет.

3) Ліпотропна дія – полягає у стимуляції утворення гормонів, які володіють ліполітичним ефектом (адреналіну, глюкагону, в-ліпотропіну), що веде до збільшення вмісту вільних жирних кислот у крові (гіперліпацидемія) і відкладення жиру на тулубі і обличчі. Останнє набуває місяцеподібної форми.

4) Гіпертензивна дія – пов‘язується з тим, що глюкокортикоїди у великих дозах мають деякі властивості мінералокортикоїдів (збільшують реабсорбцію іонів натрію, чим сприяють підвищенню обсягу циркулюючої крові). Крім того, кортизол: а) підвищує пресорну дію катехоламінів і б) пригнічує утворення депресорних факторів у нирках, зокрема простагландинів.

5) Антимітотична і цитолітична дія – полягає у: а) пригніченні клітинного поділу, б) порушенні процесів фізіологічної і репаративної регенерації, в) пригніченні росту пухлин, г) зменшенні утворення соматомединів у печінці, д) руйнуванні (цитолізі) деяких типів клітин, зокрема лімфоцитів (з такою дією пов’язана інволюція вилочкової залози, еозинопенія, протилейкозні ефекти)

6) Імунодепресивна дія - обумовлюється пригніченням проліферації лімфоцитів (глюкокортикоїди пригнічують алергічні реакції уповільненого типу) і зменшенням утворення антитіл (прояв антианаболічної дії).

7) Ульцерогена дія – виникнення виразок у шлунку і дванадцятипалій кишці, що зумовлюється: а) зменшенням утворення простагландинів, в результаті чого збільшується шлункова секреція; б) зменшенням утворення слизу (антианаболічна дія); в) пригніченням фізіологічної регенерації епітелію травного каналу (антимітотична дія).

8) Остеопатична дія - проявляється розвитком остеопорозу (часті переломи хребців і довгих кіст), що обумовлюється пригніченням синтезу білкових елементів (осеїну) органічної матриці кісткової тканини.

9) Психотропна дія - проявляється розвитоком психозів.

10) Ліпокортинові ефекти – пов‘язані із синтезом у клітинах білка ліпокортину (глюкокортикоїди індукують транскрипцію гена, який кодує структуру цього білка).

Ліпокортин є ендогенним внутрішньоклітинним інгібітором фосфоліпази А2, тому при дії цього білка припиняється вивільнення арахідонової кислоти з фосфоліпідів мембран, внаслідок чого не утворюються дві важливі групи біологічно активних речовин: продукти циклоксигеназного (простагландини, простациклін, тромбоксани) і ліпоксігеназного (лейкотрієни) шляхів перетворення арахідонової кислоти.

До ліпокортинових ефектів відносяться:

а) Протизапальна дія – пов‘язана із зменшенням утворення лізофосфорліпідів, які є сильними