Лейкопенія - зменшення кількості лейкоцитів у периферичній крові нижче 4,0*109/л. Лейкопенія часто виступає симптомом якого-небудь захворювання. Однак є нозологічні одиниці, при яких лейкопенія є провідною ознакою хвороби.

Класифікація лейкопеній.

I. За походженням розрізняють: а) набуті - обумовлюються дією фізичних (іонізуюча радіація), хімічних (бензол, цитостатики, лікарські препарати), біологічних (віруси гепатиту, інфекційного мононуклеозу) і імунних факторів та б) спадково обумовлені: нейтропенія Костмана, синдром "ледачих лейкоцитів", циклічна нейтропенія.

II. За видом лейкоцитів, кількість яких зменшується, виділяють: а) нейтропенію; б) еозинопенію; в) лімфопенію.

III. За патогенезом розрізняють: а) лейкопенії, обумовлені порушенням надходження лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров; б) лейкопенії, зв’язані із скороченням часу перебування лейкоцитів у периферичній крові; в) перерозподільні лейкопенії.

IV. Клініко-гематологічні синдроми, для яких лейкопенія є провідною ознакою. Серед них: а) агранулоцитоз, б) гіпопластична анемія, в) геморагічна алейкія.*

Механізми розвитку лейкопеній, зв’язаних з порушеннями надходження лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров.

1) Ушкодження кровотворних клітин. Виділяють 3-и основних механізми: а) цитолітичний - зв’язаний з дією на клітини іонізуючої радіації, цитостатичних препаратів, імунних факторів (антитіл, Т-лімфоцитів); б) антиметаболічний – обумовлюється дією агентів, які втручаються в обмін пуринових і піримідинових основ, порушуючи при цьому процеси поділу стовбурових клітин (так діють деякі протипухлинні препарати і антибіотики /левоміцетин/); в) ідіосинкразійний - реалізується при повторному введенні лікарських препаратів, чутливість організму до яких підвищена (ідіосинкразія).

2) Порушення мітозу - неефективний лейкопоез. Найчастіше його причиною є: а) дефіцит необхідних для клітинного поділу речовин (вітаміну В12, фолієвої кислоти); 6) порушення регуляції мітозу - дефіцит лейкопоетинів.

3) Порушення дозрівання лейкоцитів - зумовлюється генетично обумовленими дефектами як самих кровотворних клітин (нейтропенія Костмана), так і клітин "мікрооточення", коли дозрівання клітин крові досягає визначеної стадії (наприклад, промієлоцитів) і зупиняється.

4) Порушення виходу лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров - часто зв’язане із генетичними дефектами рухливості лейкоцитів: синдром "ледачих лейкоцитів", нейтропенія "єменських євреїв".

5) Зменшення плацдарму лейкопоезу – обумовлюється заміщенням кровотворної тканини лейкозними клітками, метастазами пухлин і ін.*

Механізми розвитку лейкопеній, зв’язаних із скороченням часу перебування лейкоцитів у периферичній крові.

1) Руйнування лейкоцитів - обумовлюється: а) аутоімунними механізмами (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчук); 6) гаптеновими механізмами (амідопіринова гостра нейтропенія); в) гіперспленізмом (підвищенням фагоцитарної активності макрофагів селезінки).

2) Посилене використання лейкоцитів - прискорений вихід лейкоцитів із крові в тканини в умовах хронічного рецидивуючого запалення.

3) Посилене виведення лейкоцитів з організму - виражена хронічна втрата нейтрофілів спостерігається у курців (під час ранкового кашлю з мокротинням губиться 0,5-2,0*108 гранулоцитів і 0,8-1,6*108 макрофагів).*

Агранулоцитоз - клініко-гематологічний синдром, який характеризується різким зменшенням вмісту нейтрофілів нижче 0,75*109/л при зменшенні загальної кількості лейкоцитів нижче 1,0*109/л. В основі розвитку цього явища лежать 2-а механізми: а) мієлотоксичний (ушкодження червоного кісткового мозку); б) імунний (руйнування клітин гранулоцитарного ряду антилейкоцитарними антитілами). В зв’язку з виключенням захисної функції лейкоцитів агранулоцитоз супроводжується ослабленням реактивності організму .

Алейкія – ураження кісткового мозку з різким пригніченням і навіть повною відсутністю мієло- і лімфопоезу. Аліментарно-токсична форма алейкії розвивається внаслідок харчування зерном, яке перезимувало на полі і заражується плісеневими грибками, які синтезують токсичні речовини.

Лейкемоїдні реакції – різке збільшення у крові кількості незрілих форм лейкоцитів, чим вони подібні до лейкозу. Проте відрізняються від нього: а) етіологією (причина відома - часто інфекційні хвороби); б) патогенезом (немає злоякісної трансформації); в) мають зворотний характер.*

Зсув лейкоцитарної формули - порушення співвідношення між незрілими і зрілими формами нейтрофілів. Збільшення вмісту в крові молодих форм нейтрофільних гранулоцитів (мієлоцитів, метамієлоцитів, палочкоядерних нейтрофілів) свідчить про ядерне зрушення вліво, перевага зрілих нейтрофілів з великою кількістю сегментів (5-6) на фоні зникнення більш молодих клітин - про ядерне зрушення вправо.

Виділяють наступні різновиди ядерного зрушення вліво. 1) Регенеративне зрушення є показником реактивної активації гранулоцитопоезу. 2) Гіперрегенеративне зрушення відображає надмірну гіперплазію лейкопоетичної тканини з порушенням дозрівання клітин і вираженим омолодженням складу крові. 3) Дегенеративне зрушення свідчить про пригнічення і глибокі порушення лейкопоезу, коли на фоні загальної лейкопенії в лейкограмі збільшується число палочкоядерних нейтрофілів з дегенеративними змінами в їхній цитоплазмі і ядрі при зменшенні кількості сегментоядерних форм і відсутності метамієлоцитів. 4) Регенеративно-дегенеративне зрушення спостерігається при гіперпродукції в кістковому мозку патологічно змінених лейкоцитів і порушенні їхнього дозрівання (відзначається лейкоцитоз із зростанням числа палочкоядерних гранулоцитів, метамієлоцитів і мієлоцитів з ознаками дегенерації.

Дегенеративні зміни лейкоцитів проявляються у вигляді: а) аніоцитозу, б) наявності в цитоплазмі вакуолей, базофільно пофарбованих грудочок (тільця Князькова-Деле), великої азурофільної зернистості, зникнення звичайної зернистості, в) пікнозу чи набрякання ядра, його гіпер- і гіпосегментації, г) каріорексису, цитолізу.*

Гемобластози - пухлинні захворювання системи крові, тобто злоякісні пухлини, які ростуть із кровотворних клітин.

Гемобластози поділяються на 2-і великі групи: 1) лейкози - злоякісні пухлини, які виникають із кровотворних клітин, і 2) гемобластози, які первинно локалізуються поза червоним кістковим мозком (у лімфатичних вузлах).*

Про пухлинну природу лейкозів свідчать наступні фактори: 1) При лейкозах, як і при злоякісних пухлинах, відбувається безмежний і нерегульований поділ клітин. 2) Лейкоз, як і будь-яка злоякісна пухлина, виникає з однієї первинно зміненої, трансформованої клітини. 3) Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерне явище катаплазії. 4) Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерна пухлинна прогресія. 5) Спільність причин розвитку лейкозів і злоякісних пухлин, які викликають виникнення як лейкозів, так і інших злоякісних пухлин.*

Таким чином,