Слід відмітити, що перехід гострих лейкозів у хронічні неможливий. Таке перетворення означало б, що лейкозні клітини, які втратили здатність до дозрівання, знову придбали цю властивість. З іншого боку, хронічний лейкоз з часом може трансформуватися в гострий. Це означає, що лейкозні клітини, які ще зберігали здатність до диференціювання, втрачають цю властивість. При цьому лейкоз з менш злоякісної перетворюється в більш злоякісну форму. Гематологічним проявом переходу хронічного лейкозу в гострий є так званий "бластний криз", коли в крові і червоному кістковому мозку різко зростає кількість бластних клітин, а в крові поступово зникають перехідні форми.*

Патогенез лейкозів. Під впливом онкогенних вірусів, іонізуючої радіації, хімічних речовин відбувається мутація генів чи епігеномне порушення регуляції процесу розмноження і дозрівання кровотворних клітин. При цьому в кістковому мозку утворюється клон пухлинних клітин, для яких характерні безмежний ріст і знижена здатність до диференціювання. Швидкий ріст лейкозних клітин приводить до поширення (метастазування) їх по всій системі крові, включаючи кровотворні органи і кров. Нестабільність генотипу лейкозних клітин приводить до виникнення мутацій, як спонтанних, так і обумовлених тривалим впливом канцерогенних факторів, у результаті чого утворюються нові пухлинні клони.

Таким чином, лейкоз проходить дві стадій свого розвитку: 1) моноклональну (відносно більш доброякісну) і 2) поліклональну (злоякісну, термінальну). Перехід з однієї стадії в іншу є показником пухлинної прогресії - лейкозні клітини здобувають велику злоякісність. Вони стають морфологічно і цитохімічно недиференційованими, у кровотворних органах і крові збільшується кількість бластних клітин з дегенеративними змінами ядра і цитоплазми. Лейкозні клітини поширюються за межі кровотворних органів, утворюють лейкозні інфільтрати у різних органах. Внаслідок добору знищуються клітини тих клонів, які піддаються впливу зі сторони імунної системи, гормонів організму, цитостатичних засобів (хімічних, гормональних, променевих). Домінують клони пухлинних клітин, найбільш стійких до цих впливів.*

Лейкози проявляються наступними клінічними синдромами:

I. Гематологічний синдром, пов’язаний із заміщенням нормальної кровотворної тканини лейкозною і пригніченням у зв’язку з цим нормального кровотворення, що проявляється: а) панцитопенією - зменшенням вмісту усіх формених елементів крові; б) анемією, пов‘язаною із порушенням еритропоезу, або імунним гемолізом еритроцитів (при хронічному лімфолейкозі), або кровотечею (геморагічний синдром); в) геморагічним синдромом, який обумовлений в основному тромбоцитопенією і лейкозними інфільтратами в стінки кровоносних судин; г) порушенням неспецифічного протимікробного захисту, у зв’язку з чим зменшується резистентність організму до інфекцій; д) імунологічною недостатністю, яка є наслідком лімфопенії (при гострих лейкозах і хронічному мієлолейкозі) чи неповноцінності лейкозних лімфоцитів (хронічний лімфолейкоз).

II. Синдроми, пов’язані із особливостями функціонування лейкозних клітин: а) Лихоманка. Тільки в 7-8% хворих лейкозами підвищення температури на початку захворювання пов’язано з інфекцією. У більшості ж випадків лихоманка має неінфекційне походження. б) Інтоксикація. Велика кількість лейкозних клітин гине і звільняє в кров свій вміст. Багато компонентів загиблих клітин володіють токсичною дією на центральну нервову систему. Звідси втомлюваність, загальна слабість, нудота і ін. в) Аутоімунні процеси. Пов’язані із змінами, які торкаються лімфоцитарного паростка крові, а саме з появою так званих "заборонних" клонів лімфоцитів, зі зменшенням кількості і функціональної активності Т-супресорів.

III. Синдроми, пов’язані із метастазуванням лейкозних клітин і розвитком лейкозних проліфератів у різних органах і тканинах: а) Збільшення лімфатичних вузлів, печінки і селезінки. б) Шкірний синдром - обумовлений появою в шкірі проліфератів лейкозних клітин - лейкемідів. в) Виразково-некротичні ушкодженя слизових оболонок (виразково-некротичний стоматит, ангіна, ентеропатії). г) Кістково-суглобовий синдром - проявляється болями в кістках і суглобах. д) Синдром нейролейкозу - розвивається внаслідок появи лейкозних проліфератів в оболонках головного і спинного мозку, речовині мозку, нервових стовбурах, вегетативних гангліях та проявляється менінгіальним синдромом, синдромом підвищення внутрішньочерепного тиску, різноманітними неврологічними порушеннями: парезами, паралічами, парестезіями. е) Лейкозний пневмоніт, оскільки лейкозні проліферати порушують дихальну функцію легень - розвивається недостатність зовнішнього дихання. є) Серцева недостатність - є наслідком розмноження лейкозних клітин у м’язах серця.