ІІ етап - активація ренін-ангіотензинної системи. 1) Ренін взаємодіє із ангіотензиногеном (б-2-глобуліном крові, який синтезується клітинами печінки). 2) Результатом такої взаємодії є утворення ангіотензину-І, який не впливає на тонус судин. 3) Під впливом перетворюючого ферменту (конвертуючого фактора) ангіотензин-І розщеплюється з утворенням ангіотензину-ІІ (АТ-ІІ) - одного з найбільш могутніх пресорних факторів у людини. Цей процес здійснюється переважно в легенях (50%), а також у плазмі крові та інтерстиціальній тканині нирок (10-20 %).

Ангіотензину-ІІ властивий ряд ефектів, які супроводжуються підвищенням АТ: 1) безпосередньо викликає скорочення гладких м’язів артеріол; 2) активує вивільнення катехоламінів з везикул аксонів симпатичних нейронів; 3) підвищує чутливість судинної стінки до катехоламінів та інших вазоконстрікторів; 4) продукт метаболізму AT-II - ангіотензин-ІІІ має істотний хронотропний ефект, що проявляється значним збільшенням: а) частоти серцевих скорочень, б) серцевого викиду і в) рівня АТ; 5) AT-II стимулює продукцію гломерулярною зоною кори наднирників альдостерону.

III етап - активація альдостерон-вазопресинної системи. Альдостерон, який надходить в кров, володіє: а) нирковими (ренальними) і б) позанирковими (екстраренальними) ефектами.

Ренальні ефекти: 1) За рахунок активації альдостероном ферменту сукцинатдегідрогенази збільшується реабсорбція у канальцях нирок із первинної сечі у кров іонів натрію і екскреція в сечу іонів калію. 2) Підвищення концентрації натрію у крові зумовлює підвищення її осмотичного тиску. 3) Подраз-нюються осморецептори судинного русла, що стимулює секрецію вазопресину (антидіуретичного гормону, АДГ). 4) АДГ, за рахунок активації гіалуронідази, яка гідролізує основну речовину базальної мембрани канальців, обумовлює підвищення проникності стінки ниркових канальців для рідини, яка реабсорбується із сечі. 5) Затримка в організмі рідини приводить до збільшення об‘єму циркулюючої крові у вже звуженому судинному руслі, що супроводжується розвитком артеріальної гіпертензії. Зазначений механізм доповнюється безпосередньою судинозвужуючою дією вазопресину.

Екстраренальні ефекти альдостерону пов‘язані із його стимулюючим впливом на транспорт іонів натрію у клітини тканин, у тому числі клітини стінки судин, що обумовлює: 1) набряк стінок артеріол, 2) підвищення тонусу їх м’язового шару, 3) збільшення чутливості судин до вазоконстрікторних агентів (катехоламінів, AT-II, вазопресину, простагландинів і ін.).

Таким чином, альдостерон є кінцевою ефекторною ланкою взаємодії каскаду факторів єдиної функціональної системи «ренін - ангіотензин-II - альдостерон-АДГ», яка «спеціалізується» на регуляції: а) судинного тонусу, б) осмотичного тиску, в) об’єму циркулюючої крові і г) у кінцевому результаті рівня системного АТ. Надмірна активація цієї системи обумовлює розвиток стійкої артеріальної гіпертензії.

Гіпокінетична фаза характеризується незворотними структурними змінами кровоносних судин, у результаті чого загальний периферичний опір і артеріальний тиск є постійно збільшеними.

У розвитку цієї фази також можна виділити ряд послідовних стадій:

1) ауторегуляційний спазм артеріол - виникає як наслідок збільшення хвилинного об‘єму серця і є реакцією, спрямованою на підтримку сталості кровотоку в тканинах;

2) гіпертрофія гладких м'язів артеріол - є структурним проявом гіперфункції гладких міоцитів;

3) артеріолосклероз – пов‘язаний із заміщенням гіпертрофованих, дистрофічно змінених гладком‘язових клітин сполучною тканиною. Артеріоли перетворюються в ригідні сполучнотканинні трубки, не здатні ні до скорочення, ні до розслаблення. Загальний периферичний опір, а отже, і артеріальний тиск є постійно збільшеними. Порушується живлення життєвоважливих органів: головного мозку, серця, нирок. Можливий розрив змінених артеріол і виникнення крововиливів. Найбільш небезпечним є крововилив у мозок - геморагічний інсульт.*

В основі мембранної концепції лежить положення про те, що первинна артеріальна гіпертензія є наслідком первинних порушень функції іонних насосів мембран гладком‘язових клітин артеріол.

У рамках цієї концепції в даний час розвивається 2-а напрямки, які у порушенні функції гладком‘язових клітин артеріол визнають: 1) роль Са-насосів і 2) роль Na-K-насосів.

1) Дефекти Са-насосів клітинних мембран приводять до порушення видалення іонів кальцію з цитоплазми клітин і збільшення їхньої внутрішньоклітинної концентрації, що викликає постійну контрактуру гладких м'язів артеріол і проявляється збільшенням загального периферичного опору і артеріального тиску. Крім того, надлишок іонів Са2+ є активатором механізмів ушкодження гладких міоцитів із розвитком наступного артеріолосклерозу.

2) У результаті порушення діяльності Na-K-насосів у цитоплазмі гладком‘язових клітин артеріол поступово збільшується концентрація іонів Na+, що викликає їх набряк і має кілька наслідків: а) потовщення стінки і зменшення просвіту артеріол; б) збільшення чутливості гладком‘язових клітин артеріол до дії ендогенних катехоламінів; в) ушкодження і загибель клітин з наступним розвитком артеріолосклерозу.

Усі перераховані зміни викликають стійке збільшення загального периферичного опору і підвищення артеріального тиску.*

Відповідно до рекомендацій ВООЗ, розрізняють 3-и стадії розвитку гіпертонічної хвороби.

I стадія (легкий перебіг ГХ). Систолічний тиск у спокої коливається в межах 160-179 мм рт.ст.; діастолічний – 95-104 мм рт.ст. або залишається нормальним. Зрідка виникають підйоми артеріального тиску вище зазначених меж або він періодично нормалізуєься.

II стадія (ГХ середньої важкості). Систолічний тиск у спокої коливається від 180 до 200 мм рт.ст., діастолічний - від 105 до 114 мм рт.ст. Характерні гіпертонічні кризи з різкими підйомами АТ у поєднанні із: а) головними болями, б) запамороченням, в) відчуттям приглушення, г) нудотою, д) порушенням зору (поява «мушок» перед очима), е) приступами стенокардії, є) парестезіями, іноді парезами й ін. На електрокардіограмі і при рентгеноскопічному дослідженні відзначаються ознаки вираженої гіпертрофії лівого шлуночка серця. Спонтанної нормалізації АТ в II стадії ГХ, як правило, не спостерігається.

III стадія (ГХ із важким перебігом). Систолічний тиск - 200 - 230 мм рт.ст. і більше, носить стійкий характер. Часто розвиваються гіпертонічні кризи із можливим розвитком інсульту чи інфаркту міокарда. На цій стадії, крім гіпертрофії лівого шлуночка серця, розвивається: а) виражений артеріосклероз судин серця, б) мозку, в) нирок і г) інших