Лікарська екзогенна профілактика карієсу
Місцева профілактика карієсу зубів полягає в обробці сполученнями фтору поверхні зубів. Ефективність застосування фтору при цьому обумовлена тим, що після прорізування зуба емаль протягом 3—4 років перебуває в стадії дозрівання . Найбільш інтенсивно цей процес протікає на першому році після прорізування зуба (Боровський Є.В., 1983). У цей період до емалі зубів дитини проникає у три рази більша кількість іонів фтору, ніж до емалі дорослої людини. З цією метою застосовують фторовмісні розчини, пасти, гелі, лаки, цемент. Ефективність місцевого застосування фторидів у вигляді полоскання залежить від їх хімічної структури, концентрації фтору та рН середовища.
Дітям віком 3—5 років призначають полоскання зубів 0,2% розчином фториду 1 раз на 2 тижні. Курс лікування — 3—4 полоскання. На одне полоскання використовують 10 мл розчину. Для полоскань рекомендують використовувати також 2% розчин натрію фториду, утримуючи його у роті кілька хвилин. Курс лікування повторюють 3—4 рази на рік . Найефективнішим є 0,025% розчин натрію фториду, 5...7...10 мл якого використовують для полоскань порожнини рота протягом 30—60 с щоденно за умови низьких концентрацій фтору в питній воді. Хороший профілактичний ефект був отриманий у дітей 7—9 років із III ступенем активності карієсу при застосуванні 0,2% розчину натрію фториду у вигляді ротових ванночок тривалістю 2 хвилини, які призначаються після контрольованої чистки зубів. Курс лікування (7—10 процедур) повторюють 3—4 рази на рік (Морозова Н.В. із співавт., 1983; Виноградова Т.Ф. із співавт., 1984).
Натрію фторид у вигляді розчину наносять на поверхню зубів також за допомогою аплікацій або вводять шляхом електрофорезу. Методика аплікації: поверхню зубів очищують від зубного нальоту, висушують струменем теплого повітря і потім накладають на неї ватні тампони, змочені ремінералізуючою рідиною. Тривалість аплікації — 15— 20 хвилин, протягом аплікації тампони міняють 3—4 рази; після цього на поверхні зубів накладають ватні тампони, змочені 2—4% розчином натрію фториду на 2—3 хвилини. Після процедури дитині не рекомендують пити і приймати їжу протягом 2 годин. Курс лікування складається із 15—20 щоденних аплікацій.
У зв'язку з токсичністю фтору актуальним але недостатньо вивченим представляється питання про протикаріозну ефективність розчинів натрію* фториду різної концентрації. Зараз рекомендується використовувати для місцевого застосування 0,4—ОД—0,01 % розчини натрію фториду. Найефективнішим є місцеве введення фтору методом електрофорезу (Васильєва М., Величкова П., 1984; 1984). При лікарському електрофорезі препарати фтору слід вводити з катода. Доцільно перед цим провести електрофорез 10% розчину глюконату кальцію або 5—10% підкисленого розчину фосфату кальцію з анода,оскільки фторид перешкоджає виведенню кальцію з емалі. Додаванням до порошку фосфат-цементу 5% натрію фториду готують 5% фтористий фосфат-цемент. Перед нанесенням його зуби ізолюють від слини, висушують і на їх поверхні наносять тістоподібно замішаний цемент, який після затвердіння покривають воском або гідросилом. Проте аплікаційний метод забезпечує лише короткочасну дію на емаль фторовмісних сполук, які відносно швидко вимиваються, тому доцільнішим є використання різних покриттів та лаків як депо фтору. При порівняльному вивченні вмісту фтору в емалі зубів людини після обробки фторовмісним лаком та розчинами фторидів було встановлено, що при одноразовій обробці фторлаком в емалі відкладається стільки ж фіксованого фтору, скільки при багаторазовому застосуванні розчинів.
Фторлак — комбінований препарат, до складу якого входять (із розрахунку на 10 г) натрію фторид (5 г), бальзам ялицевий (40 г), шеллак (10 г), хлороформ (12 г)> спирт етиловий (24 г). У воді не розчиняється, рН 5,25. Плівка фторлаку тривалий час утримується на поверхні зубів, що забезпечує пролонговане насичення іонами фтору емалі та дентину зубів. Препарат має антимікробну активність: перед нанесенням фторлаку поверхні зубів протирають ватним тампоном (ретельного висушування не потребується). Потім тонким шаром препарат наносять на зуби за допомогою ватного тампона. Через 4—5 хвилин після нанесення фторлаку хворий може закрити рот. Щоб запобігти передчасному усуненню плівки, рекомендується протягом 12—23 годин приймати лише рідку їжу і нечистити зуби. Покривають зуби фторлаком 3—4 рази на рік при кожному огляді та санації порожнини рота. Т.Ф.Виноградовою (1978) було запропоновано схему екзогенної профілактики карієсу зубів у дітей, згідно з якою фторлак застосовується у школярів при І ступені активності карієсу 2 рази на рік,при II — 4 рази, при III — 6 разів на рік.
Більш ефективним засобом профілактики карієсу є амінофториди — органічні сполуки фтору, які дифундують в глиб емалі. У формі цих сполучень фтор довше затримується на поверхні емалі та інтенсивніше реагує з гідроксиапатитом емалі. Препарати лмінофторидів гальмують утворення зубної бляшки, підвищують стійкість емалі щодо кислот, довше затримуються на поверхні бляшки. У Німеччині випускаються препарати Застосовують їх 1—2 рази на тиждень для полоскання ібо аплікацій після чищення зубів. Застосування фторовмісних гелів (рН 3—4) сприяє відновленню проникності емалі, проте після закінчення лікування цей ефект шикає. Доцільно застосовувати фтор у поєднанні з іншими препаратами. Так, ефективними є аплікації 2% розчину натрію фториду у поєднанні з 10% розчином кальцію глюконату (Аксамит Л.О., 1978). За схемою Є.В.Боровського і П.АЛеус (1979) у школярів застосовуються аплікації 10% розчину кальцію глюконату (3—5 хвилин) і 2% розчину натрію фториду (1—2 хвилин) 3 рази через день кожні 6 місяців. Другий варіант цієї схеми передбачає електрофорез 10% розчину кальцію глюконату (3—5 хвилин) та аплікації 2% розчину натрію фториду (1—2 хвилини) 3 рази через тиждень. О.В.Удовицька із співавт. (1984) рекомендують застосовувати у