Лікування карієсу тимчасових зубів

Лікування карієсу тимчасових зубів є надзвичайно важливою і нелегкою проблемою дитячої стоматології. Адже від якісного лікування неускладненого карієсу залежить подальша доля тимчасового зуба — можливість збереження його функції на весь фізіологічний період існування в ротовій порожнині. Патологічний процес у твердих тканинах тимчасових зубів поширюється швидко. Тому лише своєчасне та ефективне лікарське втручання може стримати розвиток карієсу та перехід його в ускладнені форми. Ускладнений карієс тимчасових зубів може несприятливо впливати на формування та внутрішньощелепну мінералізацію твердих тканин постійних зубів: від порушення формування емалі постійного зуба до загибелі його зачатка. Ускладнений карієс є причиною раннього видалення тимчасових зубів, що може порушувати процеси формування зубощелепної системи дитини в цілому та призводити до виникнення зубощелепних аномалій і деформацій.

Саме тому метою лікування тимчасових зубів є досягнення тривалого терапевтичного ефекту. Лікар не повинен посилатися на те,що тимчасові зуби лише короткий час перебувають у ротовій порожнині і тому обмежуватися паліативними заходами. Методика лікування тимчасових зубів має бути так само радикальною, як і постійних. Лікування карієсу тимчасових зубів проводиться без пломбування (імпрегнаційний метод) або шляхом препарування каріозної порожнини та її пломбування. Вибір методу лікування, лікувальних засобів і пломбувального матеріалу залежать від періоду розвитку і групової належності зуба, глибини ураження твердих тканин, локалізації каріозної порожнини, перебігу патологічного процесу: гострий чи хронічний, а також від інтенсивності ураження зуба. Має значення стан імунної системи організму, наявність чи відсутність супутніх хвороб органів і систем, що визначає тактику загального лікування карієсу.

Імпрегнаційний метод. Під час лікування карієсу тимчасових зубів використовують імпрегнаційний метод, або метод сріблення. Його застосовують при лікуванні гострого і хронічного початкового та поверхневого карієсу тимчасових зубів, циркулярного карієсу та карієсу, що поширюється по площині, апроксимального карієсу фронтальних тимчасових різців у період резорбції кореня, а також при локалізації каріозної порожнини на аироксимальній поверхні у межах плащового дентину, коли препарування каріозної порожнини з будь-яких причин неможливе. Використовують 4 % спиртовий розчин нітрату срібла з наступним відновленням 4 % розчином гідрохінону або 4 % розчином пірогалової кислоти для осадження нерозчинних солей срібла, які з'єднуються з декальцинованою поверхнею твердих тканин. Нітрат срібла в комплексі з органічними сполуками утворює альбумінати, що формують захисну плівку на поверхні емалі або дентину. Срібло справляє також бактерицидну дію за рахунок денатурації білків бактеріальних клітин. Проникає по дентинних канальцях на глибину до 0,5 мм (олігодинамічна дія), блокує їх, що сприяє стабілізації каріозного процесу.

Лікування методом сріблення. Зуби, що підлягають імпрегнації, ізолюють від слини, їх поверхню очищують від нальоту за допомогою екскаватора і 3 % розчину перекису водню, висушують повітрям. За допомогою ватної кульки наносять розчин нітрату срібла, потім на 1-2 хв залишають відновлювач. Імпрегнацію проводять 3-4 рази щодня або через день. Курс імпрегнацій повторюють кожні 4 міс. Для імпрегнації, крім нітрату срібла, використовують 40 % розчин цинку хлориду, 20% розчин калійферроціаніду. Як відновлювач, окрім гідрохінону, може використовуватися 5 % розчин аскорбінової кислоти, галаскорбін, 40 % розчин глюкози.

Критерієм ефективної імпрегнації є стійке забарвлення ушкоджених тканин зуба в чорний колір. Саме тому, з естетичного погляду, сріблення під час лікування карієсу постійних зубів не застосовують. У разі поверхневого чи площинного карієсу, що уражує жувальні поверхні, пришийкові ділянки, вестибулярні поверхні зубів, а в різців і апроксимальні поверхні, можна проводити зішліфування каріозної поверхні з наступною імпрегнацією оголеного дентину нітратом

Лікування карієсу у дітей

Зішліфування здійснюють за допомогою карборундової чи алмазної головки різної форми. Лікування методом препарування і пломбуванн я застосовують при поверхневому, середньому та глибокому карієсі тимчасових зубів. Воно полягає в якісному препаруванні та форму ванні каріозної порожнини і пломбуванні її відповідним пломбувальним матеріалом. Слід зазначити, що препарування та формування каріозної порожнини в тимчасовому зубі є складним завданням. Це зумовлено насамперед поведінкою дитини, збільшеним слиновиділенням, а також особливостями будови тимчасових зубів. За даними Я. Ф. Комінек (1968), середнім може вважатися карієс тимчасових зубів лише до глибини каріозної порожнини приблизно 1,5-2,0 мм. Більш глибокі каріозні порожнини, враховуючи розмір пульпової камери, слід вважати глибоким карієсом. Препарування каріозної порожнини є складним етапом лікування через те, що діти погано ставляться до цих маніпуляцій, особливо до застосування бормашини. Тому під час першого відвідування стоматолога, особливо у маленьких дітей, по можливості не слід використовувати бормашину. Це відвідування має бути присвячене встановленню контакту з маленьким пацієнтом, щоб не залишити в психіці дитини негативної слідової реакції. Припустимим є здійснення первинної часткової некротомії (видалення некротичного дентину ручним інструментарієм — емалевим ножем, екскаваторами відповідної форми і розміру, та закриття порожнини дентинною пов' язкою. Під час другого відвідування лікар проводить остаточну некротомію, формування каріозної порожнини, антисептичну її обробку і пломбування.

Препарування каріозної порожнини полягає в інструментальному видаленні нежиттєздатних, уражених карієсом тканин зуба. Препарування складається з декількох пов'язаних між собою послідовних етапів: — розкриття та розширення порожнини; некректомія (видалення із зуба зруйнованого дентину та емалі); — формування каріозної порожнини; — оброблення країв порожнини.

Під час препарування каріозної порожнини доцільно дотримуватися таких умов: 1) використовувати високі і надвисокі швидкісні бори з охолодженням їх водою; 2) не здійснювати значний тиск на тканини зуба, тому що це веде до оборотних змін у пульпі зуба за будь яких швидкостей обертання бора внаслідок перегрівання тканин зуба; 3)