Проблеми ожиріння

Визначення ожиріння
Вміст жиру та індекс маси тіла
Ожиріння може бути визначене як надлишкова кількість жиру в організмі, що збільшує ризик медичних захворювань та передчасної смерті. Нещодавно Світова організація охорони здоров’я (World Health Organization), Національний інститут здоров’я США (National Institutes of Health), Організація “Здорові люди 2010” (Healthy People 2010) та Дієтичні рекомендації для американців (2000 Dietary Guidelines for Americans) запропонували рекомендації щодо класифікації вагового статусу шляхом визначення індексу маси тіла (ІМТ) (табл. 1). ІМТ являє собою взаємозв’язок між масою тіла та ростом і обчислюється як маса (в кг), розділена на ріст у квадраті (в м2). Хоча ІМТ зазвичай корелює з процентом жирової маси тіла у криволінійній формі, деякі пацієнти з ІМТ, характерним для ожиріння, можуть мати нормальну кількість жиру та збільшену м’язову масу, в той час як інші з “нормальним” ІМТ можуть мати надлишкову кількість жиру та зменшену м’язову масу.
ІМТ та смертність
Як чоловіки, так і жінки, які мають ІМТ більший 30 кг/м2, вважаються такими, що страждають на ожиріння та мають вищий рівень ризику виникнення медичних проблем, ніж ті, які мають лише надлишкову вагу (ІМТ між 25,0 та 29,9 кг/м2). У дорослих відносний ризик смерті, пов’язаної з підвищеним ІМТ, зменшується з віком. Ці дані були дещо неправильно роз’яснені у тому плані, що ожиріння є менш шкідливим для літніх пацієнтів порівняно з молодими пацієнтами та пацієнтами середнього віку. Вважають, що у пацієнтів літнього віку ІМТ має менший вплив на рівень смертності, але, можливо, більший — на якість життя. Модифікація ризику, пов’язаного з ІМТ Взагалі, чим вищий ІМТ, тим вищий ризик захворювань, пов’язаних з ожирінням, та передчасної смертності. Проте інші фактори, такі як розподіл жирової тканини, збільшення ваги в молодому та ранньому дорослому віці, рівень фізичної активності, етнічні особливості, впливають на ризик, пов’язаний з підвищеним ІМТ. Розподіл жирової тканини. На відміну від осіб з ожирінням, у яких основна кількість жирової тканини розташована у нижній частині тіла (на сідницях та стегнах), особи з ожирінням переважно верхньої частини тіла (абдомінальний або вісцеральний тип ожиріння) мають підвищений ризик розвитку діабету, артеріальної гіпертензії (АГ), дисліпідемії та ішемічної хвороби серця (ІХС). Вимірювання вмісту абдомінального жиру вимагає використання складних радіологічних методик, тому об’єм талії часто використовується як сурогатний маркер (було доведено, що цей показник є маркером, що тісно корелює з масою абдомінального жиру). Чоловіки з об’ємом талії понад 102 см та жінки — понад 88 см мають підвищений ризик метаболічних розладів. Збільшення ваги. Приріст ваги в молодому та ранньому дорослому віці є додатковим фактором ризику щодо різних медичних проблем. Результати, отримані в епідеміологічних дослідженнях, свідчать, що збільшення маси тіла на 5 кг або більше у віці 18–20 років збільшує ризик розвитку холелітіазу, діабету, АГ та ІХС як у чоловіків, так і у жінок. І чим більший приріст маси, тим вищий ризик виникнення цих захворювань. Навіть худорляві особи (ІМТ від 18,5 до 24,9 кг/м2) мають підвищений ризик зазначених патологій, якщо вони набрали понад 5 кг маси тіла у ранньому дорослому віці. Фізична активність. Аеробні фізичні вправи можуть модифікувати ризик розвитку діабету і серцево-судинної патології, пов’язаної з ожирінням. У великих проспективних епідеміологічних дослідженнях було встановлено, що при однаковому ступені ожиріння особи з високою фізичною активністю (на рівні, при якому спостерігалося максимальне збільшення споживання кисню), мали нижчу частоту діабету та серцево-судинної смертності порівняно з тими, які не займалися фізичними вправами. Етнічні впливи. Критичні значення ризику, пов’язаного з ІМТ, відрізняються серед різних етнічних груп. Наприклад, при однакових показниках ІМТ популяція Південно-Східної Азії має вищий ризик розвитку діабету та серцево-судинних ускладнень порівняно з представниками білої раси. Полінезійці зазвичай мають більшу м’язову масу і менший відсоток жирової тканини, ніж білі пацієнти, за однакових рівнів ІМТ.
Медичні проблеми, пов’язані з ожирінням
Ожиріння є важливим фактором ризику багатьох серйозних медичних проблем (табл. 2), що призводять до зниження якості життя, значного збільшення захворюваності та передчасної смерті.
Шлунково-кишкові захворювання Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Результати значної кількості великих епідеміологічних досліджень свідчать, що симптоми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) є більш поширеними у пацієнтів з ожирінням, ніж у худорлявих осіб. Проте залишається нез’ясованим, чи дійсно ожиріння викликає рефлюкс, чи воно просто пов’язане з ГЕРХ. Взаємозв’язок між ожирінням та відомими факторами ризику ГЕРХ, такими як тиск нижнього сфінктера стравоходу у стані спокою, кисле середовище нижньої частини стравоходу, залишається нез’ясованим у зв’язку з суперечливими результатами різних досліджень. Декілька досліджень не знайшли зв’язку між ІМТ та гастроезофагеальним рефлюксом, оціненим шляхом 24-годинної рН-метрії, в той час як інше дослідження, в якому взяли участь пацієнти з крайнім ступенем ожиріння, виявило, що ІМТ прямо корелює з патологічним рефлюксом, визначеним як pH < 4 в стравоході протягом більше 5 % часу. Незважаючи на те, що підвищений внутрішньоабдомінальний тиск, викликаний збільшенням об’єму живота, може збільшувати схильність пацієнтів з ожирінням до