Інше - Кетоацидотична (діабетична) кома
51

рефлюксу, немає даних жодного рандомізованого контрольованого дослідження, які б оцінили, чи дійсно зниження ваги тіла зменшує симптоми рефлюксу. В одному дослідженні, яке включало худорлявих людей, втрата ваги тіла, зумовлена дієтою, прямо корелювала зі зменшенням симптомів рефлюксу. Незважаючи на те, що навіть помірна втрата ваги (2–3 кг) викликала виражене зниження симптомів рефлюксу, визначалося, що зміни в дієті були більш значимими для зменшення симптомів ГЕРХ, ніж власне зниження маси тіла. Дослідження пацієнтів з ожирінням І та ІІІ класів з симптомами ГЕРХ продемонструвало, що зумовлена дієтою втрата ваги не зменшила симптомів або показників 24-годинної стравохідної рН-метрії. В той час, як процедура шунтування шлунка може стійко знижувати симптоми ГЕРХ. Часто симптоми ГЕРХ зникають одразу після проведення операції, навіть до значної втрати ваги. Це дозволяє припустити, що усунення кислотного або жовчного рефлюксу більш суттєво впливає на кінцевий позитивний клінічний ефект цієї операції, ніж власне зниження ваги. Жовчнокам’яна хвороба. Ожиріння є важливим фактором ризику жовчокам’яної хвороби (ЖКХ), особливо у жінок. Ризик симптоматичної ЖКХ зростає прямо пропорційно до ІМТ. Дані з дослідження Nurses Health Study продемонстрували, що порівняно з худорлявими жінками (ІМТ < 24 кг/м2), жінки з наявністю ожиріння (ІМТ > 30 кг/м2) мали у 2 рази підвищений ризик, а жінки з наявністю крайнього ступеня ожиріння (ІМТ > 45 кг/м2) мали 7-разове збільшення ризику симптоматичної ЖКХ. Річна частота симптоматичної ЖКХ становила 1 % у жінок, які мали ІМТ понад 30 кг/м2, та 2 % у жінок, які мали ІМТ понад 45 кг/м2. Вплив надмірної ваги тіла на виникнення ЖКХ є вищим у жінок, ніж у чоловіків, хоча у чоловіків такий вплив, але меншої вираженості, також зберігався. Ризик появи симптомів ЖКХ підвищується під час зниження ваги тіла, тому що збільшується сатурація холестерину жовчі, спостерігається збільшене утворення кристалів холестерину та зменшена скоротливість жовчного міхура. Частота появи нових жовчних камінців становить близько 25 % і 35 % у пацієнтів з ожирінням, які мали в анамнезі відповідно швидку втрату ваги тіла внаслідок лікування дуже низькокалорійною (< 600 ккал на добу) і низькожировою (від 1 до 3 г жиру на добу) дієтою або хірургічної корекції шлунка. Ризик утворення жовчних камінців збільшується експоненціально, коли рівень втрати ваги перевищує 1,5 кг (близько 1,5 % ваги тіла) на тиждень. Вміст жиру в дієті також впливає на утворення жовчних камінців під час втрати ваги, викликаної дуже низькокалорійною дієтою, ймовірно, завдяки впливу спожитого жиру на процес спорожнення жовчного міхура. Прийом їжі, що містить 4 г жиру, є поганим стимулом для спорожнення жовчного міхура, в той час як прийом їжі, що містить 10 г жиру, викликає максимальну скоротливість жовчного міхура. Встановлено, що збільшення вмісту жиру в дуже низькокалорійній (< 600 ккал на добу) дієті запобігає утворенню нових жовчних камінців. Ризик розвитку жовчних камінців в результаті дотримання дієти є значно нижчим у випадку дієти низькокалорійної (< 800 ккал на добу), що включає 15–30 г жиру на добу, ніж дуже низькокалорійної, з низьким вмістом жиру.
Урсодезоксихолева кислота помітно знижує утворення жовчних камінців, викликане як дуже низькокалорійною дієтою, так і хірургічною корекцією шлунка. Доза 600 мг на добу забезпечує максимальне попередження утворення жовчних камінців та є ефективною з погляду цінової складової у пацієнтів, в яких очікується швидка втрата ваги. Панкреатит. Незважаючи на те, що здається логічно обґрунтованим той факт, що пацієнти з ожирінням повинні мати вищий ризик розвитку панкреатиту, пов’язаного з ЖКХ, лише поодинокі дослідження вивчали цю проблему. Проте існують докази як ретроспективних, так і проспективних досліджень, що у пацієнтів з наявністю ожиріння, в яких розвинувся панкреатит внаслідок будь-якої причини, відмічалися гірші наслідки, ніж у худорлявих пацієнтів. Більшість досліджень встановила, що пацієнти з надлишковою вагою тіла та ожирінням мають вищий ризик розвитку місцевих ускладнень та тяжкого панкреатиту. Кілька досліджень знайшли, що ожиріння також збільшує ризик дихальної недостатності та смертності. Була запропонована гіпотеза, що збільшене відкладення жирової тканини у перипанкреатичному та ретроперитонеальному просторі може збільшувати ймовірність розвитку перипанкреатичного жирового некрозу та наступних місцевих та системних ускладнень. Захворювання печінки. Ожиріння пов’язується з численними захворюваннями печінки, які проявляються гепатомегалією, збільшеними показниками біохімічних досліджень, змінами гістологічної структури печінки (макровезикулярний стеатоз, стеатогепатит, фіброз та цироз). Незважаючи на те, що зазначені порушення були встановлені як самостійні явища, пов’язані з ожирінням, вони, більш ймовірно, презентують прояви патології печінки, відомої як неалкогольна жирова дегенерація печінки (НАЖДП). Точна поширеність різних проявів НАЖДП у пацієнтів з ожирінням залишається невідомою внаслідок недостатньої кількості даних. АЛТ та АСТ є ферментами печінки, які підвищуються найчастіше, але вони зазвичай перевищують верхню межу норми не більше як у 2 рази; рівень цих ферментів часто не пов’язаний з вираженістю (тяжкістю) гістологічних розладів. Дотримання дієти часто саме по собі викликає транзиторне підвищення концентрацій трансаміназ у сироватці крові та зниження концентрації лужної фосфатази протягом перших 6 тижнів активної втрати ваги. В додаток до цього, значна кількість пацієнтів з гістологічними ознаками НАЖДП мали в наявності ожиріння. Дані серії досліджень встановили, що у 40–100 % пацієнтів з неалкогольним стеатогепатитом (НАСГ) діагностувалося ожиріння. На основі результатів аутопсій, досліджень пацієнтів з ожирінням під час хірургічної корекції, а також біопсій печінки було встановлено, що стеатоз виникає приблизно у 75 %, стеатогепатит — в 20

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15