План
Туберкульоз – це інфекція.
Мікобактерія туберкульозу.
Патогенез і ознаки туберкульозу.
Діагностика туберкульозу.
Профілактика туберкульозу.
Клініка туберкульозу.
Туберкульоз – це хронічна бактеріальна інфекція, яка викликається мікробактеріями туберкульозу і характеризується розвитком грануль в уражених тканинах, а також поліморфізмом клінічних ознак, інтоксикаційним або локальним синдромом.
При нелікованому процесі хвороба туберкульоз переходить в хронічну форму.
Збудник – мікобактерія туберкульозу (МБТ) або бацила Коха (БК). Є різні форми МБК:
палички (завд. 1,8-5 мк) – найбільш класична форма;
осколки;
L-форми – в звичайних умовах не є патогенними;
форми, що фільтруються.
Є три основні патогенні форми мікобактерії туберкульозу:
- людський вид; - (M. tuberculosis);
- бичачий вид; - (M. bovis);
- африканський вид; - (M. afrikanum).
Мікобактерія туберкульозу – це патогенний мікроорганізм з роду Micobacterium, сімейства Actinomycetacac (променисті гриби). Є три групи їх:
істинні (патогенні);
кислотостійкі умовно-патогенні;
кислотостійкі сапрофіти.
M. tuberculosis мають вигляд тонких, дещо вигнутих гамогенних або зернистих паличок довжиною 0,8-5 мкм, товщиною 0,3-0,5 мкм. МБТ не утворюють спор та капсул. Грампозитивні. Вони є кислотно-луго-спирто стійкі. МБТ факультативні аероби, для їх нормального розвитку потрібен кисень. Розмножуються шляхом ділення або брунькування. Характерна стійкість у зовнішньому середовищі – до кількох місяців:
- на сторінках книг 3-4 місяці;
- у вуличному поросі – 10 днів;
- у воді – до 1-го року;
- у трупах 4-8 місяців.
Джерело інфекції:
хвора людина;
хвора тварина;
носій мікобактерій.
Шляхи передачі інфекції:
аерогенний (через повітря, пил і т.д.) – 90%;
аліментарний (через предмети користування та продукти харчування) – 1-2%;
контактний (через руки, дотик і т.д.) – 5,6%;
внутрішньоутробний (від матері дитині).
Сприйнятливість організму. Розвиток хвороби пов’язаний значною мірою з індивідуальними особливостями хворого, опірністю організму та зовнішнім впливом. Для дітей особливо небезпечне зараження, бо у них захисні механізми ще не сформовані.
Сприятливі чинники:
куріння;
супровідні захворювання;
ВІЛ-інфекція;
тривале лікування імунодепресантами;
лікування променевою терапією;
алкоголізм;
наркоманія;
виснажлива праця;
неповноцінне харчування;
переохолодження;
перегрівання;
несприятливі побутові умови проживання;
Патогенез. Інвазія МБТ залежить від:
кількості МБТ;
вірулентності МБТ;
тривалості контакту з хворим;
уроджених і набутих чинників опірності.
Гинуть МБТ від:
сонячних променів – 1,5 год.;
ультрафіолетового опромінення 2-3 хвилини;
кип’ятіння – 5 хвилин;
ультразвуку;
розчинів хлору (3-5% розчин хлораміну).
Вхідними воротами є:
дихальні шляхи (матеріал зараження – харкотиння);
ШКТ (людські і тваринні фекалії, молоко);
Сприяють поширенню хвороби і:
густота населення;
погані санітарно-гігієнічні побутові умови;
погані соціальні умови;
зниження опірності ор-му.
Патогенез.
Після проникнення БК в організм, що раніше не хворів на туберкульоз, розвивається захисна реакція – фагоцитоз. Ефективність фагоцитозу залежить від багатьох чинників:
спадковість;
вік;
система мукоспереального кліриксу, яка сприяє виведенню БК;
всмоктувальна функція кишечника.
Ймовірні ознаки туберкульозу:
загальна слабкість;
відчуття перевтоми;
розбитість;
зниження працездатності;
незначна пітливість;
тривалий субфибралітет;
зниження апетиту;
втрата маси тіла.
Локальні прояви:
тривалий кашель або покашлювання;
виділення харкотіння, переважно слизисто-гнійного характеру у невеликих кількостях;
кровохаркання;
болі в грудній клітці;
задишка.
Діагностика.
Є три основні методи виявлення туберкульозу:
- бактеріоскопічна:
пряма бактеріоскопія;
флютація;
люмініцентна мікроскопія;
бактеріологічнй (культуральний)
посів на живильне середовище.
біологічний.
Матеріалом діагностики є:
харкотиння;
промивні води бронхів;
спинномозкова рідина;
плевральна речовина;
ексудати з червоної порожнини;
гній із нориці;
сеча;
кал;
пунктат із лімфовузла;
тканини.
Правильний забір харкотіння:
Хворий зранку прополоскує рот і відкашлює вміст верхніх дихальних шляхів у стерильну плювальницю. Можуть перед тим дати хворому відхаркувальні засоби:
аерозольні інгаляції 15% р-ну натрію хлориду, в 1% розчині соди.
Комплексне бактеріологічне обстеження.
триразова пряма бактеріоскопія;
при негативному результаті – триразове дослідження методом флотації;
триразовий посів харкотиння;
у процесі лікування дослідження 1 раз на місяць.
Ведучим методом у дітей – є туберкулінодіагностика – це біологічний тест, що базується на властивості туберкуліну викликати в організмі людини, який сенсабілізований МБТ, запальні реакції сповільненого типу. Якщо організм контактував уже з МБТ, то ми будемо бачити результат.
Проба Манту.
Ця проба має мету:
раннє виявлення туберкульозу;
своєчасне виявлення туберкульозу;
виявлення осіб з підвищеним ризиком;
відбір контингенту для проведення вакцинації;
для контролю ефективності лікування.
Проба Манту проводиться туберкуліном (готовий розчин по 30 доз, 1 доза – 0,1мл. або це 2 туберкулінові одиниці – ТО).
Проводиться всім дітям і підліткам, починаючи з 12 місяців 1 раз на рік, незалежно від попереднього результату.
У парні роки проба проводиться на правій руці, у непарні на лівому передпліччі в/м бажано восени.
Проти покази для проби Манту:
захворювання шкіри;
гострі або хронічні захворювання в стадії загострення;
алергічні захворювання;
ревматизм;
бронхіальна астма;
епілепсія;
в дитячих колективах де є карантин.
Результат визначається через 72 години, шляхом вимірювання інфільтрату в міліметрах.
Оцінка проби Манту.
Негативна реакція – при повній відсутності інфільтрату, або просто є реакція на укол.
Сумнівна реакція – коли є інфільтрат розміром 3-4 мм., або тільки гіперемія будь-якого розміру.
Позитивна реакція – панула становить більше 5 мм. Реакція може бути гіперергічною, панула більше 17 мм., везикуло-некроз.
Віраж туберкулінових проб:
*Загальні методи обстеження:
клінічне обстеження хворого;
термометрія;
рентинологічне обстеження;
дослідження харкотиння;
проба Манту;
загальний аналіз крові і сечі;
*Додаткові методи:
повторення дослідження харкотиння;
темографія легень і середостіння;
*Інструментальні методи:
бронхоскопія;
біопсія;
бронхографія;
*Факультативні методи:
дослідження функції дихання;
дослідження функції печінки.
Профілактика:
специфічна:
вакцинація;
ревакцинація;
хіміопрофілактика;
неспецифічна:
соціальна;
санітарна.
Соціальна профілактика:
здоровий спосіб життя;
покращене харчування;
боротьба із шкідливими звичками.
Санітарна профілактика:
санація вогнищ туберкульозної інфекції;
ветеринарний контроль;
раннє вчасне виявлення хворих на туберкульоз і їх лікування.
Хіміопрофілактика:
- застосування протитуберкульозних препаратів з метою попередження туберкульозу в осіб, які мають велику небезпеку зараження.
Вакцинація і ревакцинація:
Для вакцинації використовують вакцину БЦЖ, що виявляє собою висушені мікобактерії туберкульозу. Є нешкідливою. Вона є специфічною і спрямована на вироблення імунітету проти туберкульозу, вона є імуногенна. Вакцинація проводиться здоровим доношеним новонародженим дітям на 4-5-й день життя. Вводиться у зовнішню поверхню лівого плеча в/м. На місці введення вакцини розвивається специфічна реакція. Розвивається інфільтрат 5-10 мм. в діаметрі, потім розвивається кірочка під, якою є гній. Нормальна реакція появляється через 4-5 місяців. Повинен залишитися рубчик 4-10 мм. довжиною.
Ускладнення.
підшкірні холодні абсцеси;
поверхневі виразки;
регіональні лімфоденіти;
рубці більше ніж 10 мм.
Протипокази:
пологові травми;
гнійно-септичні захворювання новонароджених;
гемолітична хвороба новонароджених;
недоношеність кг < 2300г.;
імонодоф. стани;
У вакцинованих дітей проводиться ревакцинація:
- перший раз – 7 років;
- другий раз – 14 років.
Обов’язково перед проведенням ревакцинації є проведення проби Манту. Ревакцинацію проводиться тільки у випадку негативної реакції проби Манту.
Класифікація туберкульозу:
туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків;
туберкульоз органів дихання;
первинний туберкульозний комплекс;
туберкульоз внутрішньо