СИФІЛІС

Сифіліс — венерична хвороба, спричинюється блідою спірохетою, або трепонемою (treponema pallidum). Спірохета була відкрита в 1905 p. Ф. Шаудіним і Е. Гофманом. Вва-жається, що сифіліс був ендемічною хворобою Західної півкулі і в середні віки був завезений у Європу матроса-ми Колумба. Назва "сифіліс" похо-дить від імені героя поеми Фракастро "Сифілус, або ж французька хворо-ба" чабана Сифілуса. Бліда трепонема — шпороподібно звита тонка ру-хома спірохета завдовжки 5—15 мкм; факультативний анаероб, що забарв-люється за Романовським—Гімзою в блідо-рожевий колір, добре культи-вується у тканинах. Зараження нею відбувається, головним чином, ста-тевим шляхом від хворого до здоро-вого як гетеро-, так і гомосексуаль-не, хоча можливе й пряме зараження та внаслідок потрапляння трепонем у рану на шкірі. Зараження відбуваєть-ся й непрямим шляхом, через побу-тові речі, інфіковані трепонемами (ложки, чашки, зубні щітки, мунд-штуки, рушники тощо).

У організм трепонеми проникають переважно через ушкодження на сли-зовій оболонці чи шкірі. Проте вони здатні проникати навіть через не-ушкоджену слизову оболонку. В ор-ганізмі людини трепонеми поширю-ються дуже швидко — уже через 2 доби після зараження їх можна виявити в лімфатичних регіонарних вузлах. Інку-баційний період звичайно становить З тиж від моменту зараження до роз-витку хвороби.

Лабораторна діагностика здій-снюється мікроскопічним шляхом. У темному полі виявляють характерної форми рухливі спірохети. Є також серологічний метод — реак-ція зв'язування комплементу за Вассерманом. Для цього досліджують сироватку крові хворого чи спинно-мозкову рідину (у разі прогресивного паралічу). Як антиген Вассерман брав екстракт печінки хворого на сифіліс, зараз джерелом антигену є волове сер-це. Спірохети дуже легко виявити на ранніх стадіях сифілісу і дуже важ-ко—у пізніх.

Сифіліс має стадійний перебіг. Розрізняють первинний, вторинний та третинний періоди хвороби. Первин-ний сифіліс виявляється розвитком на 5-ту — 8-му добу після пенетрації спірохет у слизову оболонку чи шкіру так званого твердого шанкру. Це за-пальна реакція слизової оболонки чи шкіри на інокуляцію спірохет, яка ха-рактеризується ексудацією, інфільтра-цією лімфоцитами та макрофагами, проліферацією елементів сполучної тканини та дегенерацією і некрозом епітеліальних клітин. Клініко-морфо-логічним виявом цієї реакції є неве-лика щільна тверда безболісна вираз-ка на слизовій оболонці переважно статевих органів — статевому члені чи статевих губах (у разі статевого зара-ження) або, рідше, на слизовій оболонці чи шкірі в інших місцях (слизова оболонка прямої кишки, губ чи язика, шкіра промежини тощо) при статево-му та побутовому зараженні.

Виразка (шанкр) має кулясту фор-му, яскраво-рожевий колір, чіткі в формі валика краї, трохи виступає над поверхнею слизової оболонки чи шкіри. Розвиток твердого шанкра зав-жди супроводжується регіонарним лімфаденітом, зокрема пахвинним у разі статевого інфікування. Лімфа-тичні регіонарні вузли безболісні, не-великі, рухомі, тверді, не зрощені зі шкірою.

Твердий шанкр, чи сифіліс пер-винного періоду, звичайно спонтан-но зникає через 2 тиж після появи, не залишаючи шраму. Через місяць чи пізніше минає й лімфаденіт. Че-рез 5—8 тиж настає другий період зах-ворювання, вторинний сифіліс, що є проявом генералізованого уражен-ня організму. Він характеризується загальними явищами (кволістю, оз-нобом, головним болем, загальною лімфаденопатією, болем у тілі, збіль-шенням мигдаликів, а також місце-вими сифілідами — макульозно-папу-льозною, рідше пустульозною, ви-сипкою на шкірі, слизових оболон-ках рота, піхви, рідко — кон'юнкти-ви. Навколо статевих органів та аналь-ного каналу внаслідок подразнення шкіри виділеннями розвиваються пласкі кондиломи, а пізніше — інду-ративний кератоз.

Папули на руках та підошвах спон-танно зникають. У нелікованих хворих вони можуть бути протягом 3 років. Вторинний сифіліс дуже заразний. У крові, виділеннях у цей період міс-титься велика кількість трепонем.

Третинний період, чи третинний сифіліс, частіше розвивається за вто-ринним, рідше через кілька років (іноді через десятки років) після ньо-го. Він спостерігається у нелікованих чи недостатньо лікованих хворих.

Морфологічним субстратом його є утворення так званої гуми, переваж-но поодинокої, рідше — численних, у різних органах та тканинах. Гума є проліферативно-некротичною фор-мою обмеженого запалення, не-стійкою гранульомою, зумовленою первинною спірохетемією. Утво-рюється переважно у внутрішніх орга-нах, зокрема в серці та великих арте-ріях, ЦНС, печінці, рідше — в леге-нях, яєчку та нирках. Рідше гуми роз-виваються в м'язах, кістках, суглобах, на шкірі та слизовій оболонці. Вони можуть утворюватись у будь-яких ділян-ках тулуба. Мікроскопічне структура гуми включає периваскулярну про-ліферацію строми органів, лімфоци-тарну та плазмоцитарну інфільтрацію, фібробласти, атрофію спеціалізованої тканини, облітерацію судин, насам-перед артерій. Останнє зумовлює де-генеративно-некротичний процес у гумі та її розпад з утворенням великих дефектів у органах чи виразок у по-верхневих тканинах.

Епітеліоідні клітини та клітини Лангганса в гумі бувають рідко, прак-тично їх немає, що відрізняє гуму від туберкульозних гранульом. Макро-скопічне гума має гумову (гутаперче-ву) щільність, сіро-жовтуватий колір, не просвічується.

Сифілітичні гуми рідко розсмокту-ються без розпаду та утворення вира-зок. На місці їх залишаються грубі, втягнуті деформівні шрами.

Некроз та розпад гум, що спосте-рігається у основної маси хворих, призводить до необоротних змін сер-цево-судинної, центральної нервової та м'язово-скелетної систем. У одно-го з 13 нелікованих пацієнтів це обу-мовлює серцево-судинні захворюван-ня, у одного з 25 — каліцтво (параліч), у одного з 44 — необоротні пошкод-ження ЦНС, у одного з 200 — сліпо-ту (Н.М. Sommers, 1980).

Розпад поверхневих гум спричи-нює утворення глибоких виразок, які часто проникають через всю товщу м'яких тканин та кісток, і в останніх утворюються отвори, спот-ворюючи зовнішність хворого, на-приклад, зяяння носа у разі руйну-вання кісток носа, порушуючи функ-ції органів та тканин та загрожуючи ускладненнями гострої гнійної інфекції.

Сифілітичні виразки мають обру-бані краї, неначе пробиті, жовтува-то-сіре, кольору старого сала, дно.

У третинному періоді сифілісу уражаються як плоскі (кістки лице-вого