Неспецифічні гнійно-запальні захворювання органів сечової системи

Неспецифічні гнійно-запальні захворювання органів сечової системи виникають під впливом різноманітних інфекційних агентів.

З другого боку, начало та хронічний перебіг захворювання залежить від загального стану організму. Серед цих захворювань найчастіше спостерігається пієлонефрит. 

Пієлонефрит (рис.20,21) – неспецифічний інфекційно-запальний процес при якому одночасно чи послідовно уражуються ниркова миска, чашечки і паренхіма нирки, головним чином проміжна (інтерстиціальна) тканина. Ізольованого гнійного нефриту і ізольованого пієліту не буває; інфекційний процес переходить із нирки на стінку ниркової миски, або навпаки з миски на паренхіму нирки. Залежно від того звідки почався запальний процес розрізняють нефропієлоуретерит і уретеропіелонефрит.

Пієлонефрит спостерігається у 20 - 40% хворих с ураженням нирок і верхніх сечових шляхів. Жінки і дівчата хворіють частіше ніж чоловіки. Це пов'язано з анатомофізіологічними особливостями сечівника бо у жінок він широкий та короткий, тому інфекція легше проникає висхідним шляхом у сечовий міхур і далі у нирку. Жінки частіше хворіють на цистит з приводу дефлорації, вагітності, ін-фекції статевих органів.

Виділяють первинний пієлонефрит, при якому не порушується відтікання сечі, та вторинний, коли процес виникає в умовах уростазу. За перебігом розрізняють хронічний і гострий пієлонефрит. Перший має інтенсивний характер перебігу. При хронічному пієлонефриті – повільний, млявий, з періодичними загостреннями. Згодом він зумовлює склероз ниркової паренхіми, що має, як наслідок артеріаль-ну гіпертензію та хронічну недостатність нирок (ХНН). Процес може бути одно – і востороннім.

З урахуванням шляхів проникнення інфекції розрізнюють:

1. Гематогенний (низхідний) пієлонефрит.

2. Уріногенний (висхідний); а) при порушен-ні прохідності сечових шляхів (обструктивний); б) при нирковока-м'яній хворобі; в) при туберкульозі нирок; г) при інших ураженнях нирок.

За особливостями перебігу, залежно від віку і стану орга-нізму: 1) новонароджених; 2) хворих похилого віку; 3) вагітних 4) при цукровому діабеті та ін.

Збудниками пієлонефриту може бути будь-який мікроорганізм. Найчастіше це буває кишкова паличка, стафілококи, протей, ентеро-кок та ін, Нерідко мікроорганізми під дією несприятливих чинників (зміни рН сечі, введення антибіотиків) втрачають свою оболонку і перетворюються в L- форми та протопласти.

За сприятливих умов вони знову перетворюються у відповідні вегетативні форми. Однією особливістю пієлонефриту е наявність асоціацій мікроорганізмів. Приблизно у 15% хворих не вдасться вия-вить збудників на звичайних живильних середовищах. У таких випад-ках можна висловити припущення, що процес спричинений L- формами бактерій, мікоплазмами чи вірусами.

У разі гострого пієлонефриту патоморфологічні зміни залежать від стадії запального процесу. У І стадії (серозний пієлонефрит) спостерігається збільшення нирок, набрякання навколишньої клітко-вини. Мікроскопічно виявляють множенні запальні інфільтрати. При II стадії (гнійний пієлонефрит) утворюються дрібні гнійні осередки. Під апостематозним нефритом (рис.17) розуміють виникнення множин-них дрібних осередків під капсулою нирки, в ділянці кіркового шару нирки. Гнійні інфільтрати поширюються до ниркових сосочків. У деяких хворих біля основи сосочка утворюється щільний інфільтрат, який потім перетворюється на абсцес, що порушує оновлення сосоч-ка і призводить до його відторгнення. Злиття дрібних гнійних осе-редків призводить або до некрозу - карбункула нирки, або до утво-рення широкої порожнини – абсцесу, Формування карбункула пов'язане з виникненням септичного ембола, який закриває просвіт судини.

Для хронічного пієлонефриту характерні осередковість і різно-манітність (поліморфність) змін у нирковій тканині; при двосторонньому процесі - асиметрія ураження різного ступеня. Послідовно ділянки запалення замінюються ділянками склеротичної сполучної тканини. Спочатку виникає розширення ниркових канальців ("щитовидна нирка"). Далі відбувається зморщення ураженої нирки (рис.18). У разі двостороннього зморщення прогресує ХНН.

Клінічна картина гострого серозного пієлонефриту характери-зується загальними й місцевими проявами. При первинному запаленню спочатку спостерігаються загальні симптоми: озноб, значне під-вищення температури тіла, надмірне потовиділення, головний біль, біль у м'язах і суглобах, нудота, блювання, загальна недуга. Тем-пература тіла набуває постійного чи інтермітуючого характеру. Після підвищення температури спостерігаються виражені адинамія, арте-ріальна гіпотензія.

До місцевих симптомів належить біль у поперековій ділянці, який поширюється вниз за ходом сечоводу, в стегно, у рідких випад-ках - у верхню частину живота, в спину. Пальпаторно визначають болючість у ділянці ураженої нирки, позитивний симптом Пастернацького. Спостерігається напруження м'язів поперекової ділянки та епігастральній області (симптом Ю.А.Пителя).

При обструктивному (вторинному) гострому серозному пієлонефриті місцеві симптоми виражені більшою мірою, ніж при первинному. У багатьох хворих пальпується збільшена, болісна нирка. Больовий синдром нагадує приступ ниркової кольки. Температура має септичний характер. Якщо проводиться антибактеріальна терапія симптоми пієлонефриту менш яскраві, хоча гнійні зміни у паренхімі нирки три-вають.

Діагноз захворювання при наявності типових симптомів не становить труднощів. Багату роль відіграють лабораторні методи дослід-ження, за допомогою яких виявляють бактеріурію, визначають кіль-кість мікробів в 1 мл. сечі ("Мікробне число сечі), характер мікрофлори, наявність лейкоцитурії, кількість активних лейкоцитів і клітини Штернгеймера-Мальбіна.

На початку захворювання в сечі виявляють помірну протеїнурію (не вище 1 г/л), помірну лейкоцитурію. Потім лейкоцитурія зростає.

При клінічному дослідженні крові у хворих на гострий серозний пієлонефрит відзначаються помірне зниження рівня гемоглобіну, лей-коцитоз, зсув лейкограми вліво (збільшення числа паличко-ядерних і поява юних форм лейкоцитів), зростання ШОЕ, токсична зернистість нейтрофільних гранулоцитів. Якщо хворі приймали у великих дозах антибіотики, лейкоцитоз у них може бути невиразним. У таких ви-падках може виявитися тест місцевого лейкоцитозу: в крові, взятій на боці ураження, він виражений сильніше ніж у крові, одержаний із пальця.

У разі важких форм захворювання з ураженням протилежної нир-ки й печінки спостерігаються азотемія» гіпербілірубінемія, гіпер-глікемія, гіпо- і диспротеїнемія. Проте й при односторонньому гост-рому пієлонефриті азотемія виникає внаслідок мисково-венозного рефлюксу, зумовленого оклюзією верхніх сечових шляхів. У таких випадках рекомендується термінова операція для ліквідації пору-шення