відтоку сечі з нирок. Хромоцистоскопія, радіонуклідна рено-графія, оглядова урографія дозволяють виявити зниження функції нирки, канальців у верхніх сечових шляхах. Для цього використо-вують також ультразвукове сканування, радіонуклідну сцинтиграфію. Установлюються підвищення розмірів та щільності нирки. На екскреторних урограмах може бути компресія ниркової миски та чашечок, порушення рухомості нирки під час дихання. Рентгеноконтрастна ре-човина на боці ураження з'являється пізніше, ніж на здоровій. Вона заповнює розширені вище від перешкоди сечовід, миску і чашечки, а при повному порушенні прохідності сечових шляхів (оклюзії) функція нирки не простежується.
Диференціальну діагностику гострого серозного пієлонефриту проводять з гострим холециститом, апендицитом та іншими гострими інфекціями.
Схема лікування хворих на гострий серозний пієлонефрит зале-жить від характеру процесу (первинний чи вторинний), його форми (одно- чи двостороння), віку хворого, наявності супутніх захворю-вань. Основна схема лікування охоплює режим, дієту, гідратацію, дезинтоксикацію, загально-зміцнювальну і антибактеріальну терапію. Режим мас бути постільним в умовах урологічного стаціонару. Харчу-вання повинно бути достатньо щадним з урахуванням інтоксикації, катаболізму, навантаження не лише на нирки, а й на печінку. Раціон має бути достатньо енергетично-цінним за рахунок вуглеводів, жи-рів рослинного походження. У перші дні лікування джерелом білків е сир, білки курячих яєць, а згодом стан хворого поліпшується - варені риба та м'ясо. Гострі приправи вилучаються. Слід забезпе-чити хворого вітамінами. Зважаючи на те, що клубочкова фільтрація зберігається, хворим дозволяють незначну кількість солі і збільшення рідини. Підвищена гідратація входить до комплексів ліку-вальних заходів як основна частина дезинтоксикаційної терапії. Рі-дину вводять перорально і парентерально до 3 л. протягом доби (глюкоза, розчин натрію хлориду, реополюглюкін), до яких додають вітаміни, антибактеріальні препарати. Одночасно вводять альбумін, плазму крові і г-глобулін.
Основою консервативної терапії е антибактеріальні лікарські засоби. У разі первинного процесу ефективна антибактеріальна те-рапія в поєднанні з дезинтоксикацією та стимуляцією захисних сил організму. Антибактеріальна терапія має бути цілеспрямованою, тоб-то врахованою від мікрофлори. У разі підозри на гострий пієлонеф-рит насамперед проводять бактеріологічне дослідження сечі. До одержання результатів посіву лікування призначають емпірично чи з урахуванням непрямих ознак, на підставі яких орієнтовно визна-чають вид мікрофлори. Найбільш ефективні цефалоспоріни або фторхінолони III-IV покоління.
При вторинному пієлонефриті можна досягти позитивного ефекту лише при поєднанні антибіотикотерапії з дренуванням нирки, або при видаленні джерела нагноєння. Для дренування нирки застосовують катетеризацію сечоводу, а краще застосувати "стент" або черезшкірну пункційну нефростомію. Остання виконується під ультразвуковим контролем. Якщо ці засоби недостатні для забезпечення дренування нирки потрібна відкрита нефростомія. Тільки після цього можливо застосовувати антибактеріальні засоби.
Цілеспрямована антибактеріальна терапія ґрунтується на визначенню чутливості бактерій до різних препаратів. Нерідко висіяні мікроорганізми бувають нечутливі до всіх антибактеріальних препа-ратів, які було тестовано. Проте це не означає, що від антибіоти-ків та хіміопрепаратів треба відмовитись. В організмі, на відміну від лабораторних умов, долучаються до боротьби захисні сили, клі-тинні й гуморальні чинники, тому на практиці препарат може виявитися ефективним. Виділені із сечі штами стафілококів чутливі до метициліну, оксациліну, аміноглікозидів (гентаміцин сульфату) грамнегативна бактеріальна форма чутлива до карбеніциліну, аміноглікозидів, цефалоспоринів.
Ефективність антибіотикотерапії залежить від чутливості не лише основного збудника пієлонефриту, а й. супутньої мікрофлори. Тому при гострому пієлонефриті рекомендується застосувати комбіно-вану антибіотикотерапію. Синергізм щодо синьогнійній палички від-значається при поєднанні аміноглікозидів з карбеніциліном, або оксациліну з ампіциліном. Виділені із сечі штами протея і кишко-вої палички чутливі до поєднання карбеніциліну з ампіциліном, чи цефалоспоріном.
У разі неефективності лікування протягом 2-3 діб хворого треба повторно обстежити, щоб переконатися у відсутності осеред-ку інфекції. Такий осередок нерідко спостерігається в передміхуро-вій залозі, оскільки простатит приєднується до пієлонефриту, чи передує йому. Причому він іноді має ятрогенне походження, тобто виникає після інструментального дослідження (хромоцистоскопії, ка-тетеризації сечоводу).
При обтураційному гострому серозному пієлонефриті питання про хірургічне втручання має ставитися з самого початку лікування. Якщо під час повторного дослідження хворого даних про вторинний процес немає і інші осередки запалення не виявлені, слід замінити протизапальні препарати, а при неефективному подальшому консерва-тивному лікуванні вдатися до хірургічного втручання. Відсутність поліпшення протягом 5-7 діб навіть у разі первинного гострого пієлонефриту тяжкий перебіг процесу е показаннями до операції – декапсуляції нирки і відведення сечі.
Вибір антибактеріального препарату залежить не лише від даних антибіотикограми, але й від новизни лікарського засобу. При застосуван-ні нового антибіотика широкого спектра дії, до якого ще не вироби-лася стійкість, ефективність терапії досягає майже 100% (зінацеф, тієнам).
Критерієм цінності антибактеріального препарату е його активна дія проти групи протея (препарати нітрофуранового ряду (фуракри-лін, фуразолідон) чи похідні налідиксової кислоти). Антибіотиком вибору при пієлонефриті, зумовленому синьо-зеленою паличкою, є поліміксин. Ефективні 1% розчини діоксидину (внутрішньовенне) або 0,1% розчин фурагіну (сомефур).
Під час лікування хворих на гострий, серозний пієлонефрит, уросепсис застосовують плазмофорез. Цей метод, порівняно з гемосор-бцією, не призводить до руйнування клітин крові і дозволяє за ко-роткий час (1 - 1,5 год.) вивести з організму до 75-80% цирку-люючих у крові бактерій і токсинів, патологічних імунних комплек-сів, кріоглобінів і кріофібріногену.
Після проведення ефективного лікування хворих (припинення оз-нобу, зниження температури тіла, поліпшення даних лабораторного дослідження) антибіотики треба відмінити і використовувати лише один уроантисептік. Повністю припиняють антибактеріальну терапію лише через 2-3 тижні, після нормалізації лабораторних показни-ків крові та сечі. Загальна тривалість антибактеріальної терапії при гострому пієлонефриті становить не менше б тижнів. Передчасне її припинення - причина рецидиву захворювання й переходу процесу в хронічну стадію.
Під час лікування антибіотиками треба врахувати їх побічну дію (кандидомікоз, кишковий дисбактеріоз), що потребує додаткової терапії (леворин, біфідум-бактерін).