У разі прогресування процесу, а також у випадку розвитку сеп-тикопіемії при односторонньому ураженні нирки показана нефректомія. Пацієнт, що перехворів на гострий пієлонефрит, має перебувати під диспансерним спостереженням протягом року, а хворі після опера-ції - не менше ніж 5 років.

Гострий гнійний пієлонефрит має декілька форм.

Апостематозний пієлонефрит (рис.17) має такий самий клінічний перебіг, як і сепсис: температура тіла 41°(гектичний тип кривої), озноб, надзвичайна пітливість, зниження артеріального тиску, апатія, галюцинації, іноді іктеричність склер і шкіри. Під час паль-пації відзначається болючість у ділянці ураженої нирки. При обструк-ції сечових шляхів симптоматика виражена чіткіше. У сечі спочатку може не бути змін, потім відзначаються протеїн-лейкоцитурія і бакте-ріурія. В крові - високий вміст лейкоцитів, виражений зсув лейко-грами вліво.

Дуже важкий стан виникає у хворих під час бактеріотоксичного щоку. Останній е наслідком накопичення у крові ендотоксинів бактеріальної флори.

На оглядовій рентгенограмі і ехограмі розміри нирки збіль-шені, на екскреторних урограмах - функція II знижена, рухомість при диханні обмежена. На ренограмі відзначається порушення вас-кулярізації, секреції та екскреції. Обтураційний тип ренограм свідчить про патологічний процес у нирці, порушення уродинаміки. Локалізацію процесу можна встановити за допомогою динамічної сцинтиграфії з комп'ютерною обробкою. На сканограмі-ділянки з низьким накопиченням радіонукліда. При вторинному апостематозному пієлонефриті на рентгенограмі можна помітити прояви первинного захворювання (камінь сечоводу, нирки та ін.).

Захворювання диференціюють з інфекційними хворобами, піддіафрагмальним абсцесом, гострими холецистопанкреатитом, холангітом, плевритом та ін.

Лікування хворих на апостематозний пієлонефрит полягає в негайному оперативному втручанні: декапсуляція нирки, нефростомія. У післяопераційному періоді проводять антибактеріальну і дезинтоксикаційну терапію, корекцію загальних порушень. Після затихання явищ гострого запалення хворих лікують за схемою рекомен-дованого при інших формах гострого пієлонефриту. Нирковий дренаж зберігають до відновлення відтоку сечі по сечових шляхах. При тотальному ураженні однієї нирки і задовільній функції другої, вира-женій інтоксикації і тяжкому загальному стані у хворих віком піс-ля 50 років показана нефректомія

Карбункул нирки (рис.17) – гнійно некротичне ураження з утворенням обмеженого інфільтрату в кірковій речовині нирки. Захворювання нерідко проявляється вторинно при наявності в організмі будь-яких гнійних осередків (гематогенне, або уріногенно). Механізми формування карбункула нирки можуть бути такі: а) проникнення в ниркову артерію септичного емболу, що зумовлює септичний інфаркт нирки й карбункул; б) неповне перекриття гілки ниркової артерії емболом з подальшим розвитком у ньому інфекції; в) поширення інфекції з місця її проникнення на тканину нирки, яке призводить до некрозу. У зоні, що оточує уражену ділянку, виникає запальний процес з ут-воренням грануляційного захисного валу. Інфільтрат поширюється на чашечки та ниркові миски, У навколонирковій клітковині розвивається реактивний набряк, а потім - гнійне запалення. Макроскопічне на поверхні нирки в зоні локалізації карбункула визначається випуклість синюшного кольору. На розрізі карбункул має клиноподібну форму і складається з великої кількості дрібних, що злились, абсцесів, які оточені запальним інфільтратом і ділянками некрозу. Карбункул буває різних розмірів - від кількох міліметрів у діаметрі до завбільшки з куряче яйце, різної кількості. Удвічі час-тіше він локалізується праворуч, переважно у верхньому сегменті.

У 95% випадків запальний процес розвивається в одній нирці. Най-частіше збудниками карбункула нирки е золотистий та білий стафіло-кок, кишкова паличка, протей. У ЗО-40% випадків карбункул нирки поєднується з апостематозним пієлонефритом. іноді карбункул прори-ває у ниркову миску, внаслідок чого може відбутися самовилікування. На місці карбункула розростається грануляційна тканина і відбу-вається рубцювання.

Клінічна картина карбункула нирки подібна до інших форм гост-рого пієлонефриту. Якщо карбункул локалізується у верхньому сегмен-ті нирки, інфекція може поширитись по лімфатичних судинах на плев-ру. Подразнення заднього листа пристінкової очеревини супроводжується такими ж проявами, як: апендицит, дивертикуліт, сальпін-гіт, панкреатит» холецистит (за типом гострого живота). При первинному карбункулі сеча в ранній стадії процесу стерильна, спостерігається високий лейкоцитоз. Пізніше з'являється помірна піурія. У разі карбункула нирки, що протікає за типом патології органів кровообігу, на перший план виходять симптоми ураження серця й судин. При загальній тенденції до тахікардії і артеріальної гіпотензії можливі підвищення артеріального тиску, брадикардія; виражені симптоми гострої дистрофії міокарда, правошлуночкової недос-татності. Відзначаються осередкові порушення кровопостачання міо-карда, вмутрішньосерцевої провідності; можливі периферичні набря-ки циркуляторного типу. Такий перебіг спостерігається у людей похилого віку, їх госпіталізують звичайно у терапевтичні та кардіологічні відділення з приводу скарг на загрудний біль, від-чуття задухи, високий артеріальний тиск, симптоми пневмонії, чи в неврологічне відділення внаслідок гострого порушення кровообігу головного мозку. Нерідко остаточний діагноз встановлюють лише під час розтину. У хворих з абдомінальними проявами відзначається гост-рий біль у животі. Такі хворі нерідко потрапляють у загально хі-рургічне відділення. У деяких випадках спостерігається часта болюча дефекація з домішками крові і слизу в калі, нудота, блювання. Цих хворих нерідко госпіталізують в інфекційні відділення з підозрою на гостру дизентерію. У хворих з нирково-психомоторною симптомати-кою домінують прояви рухового збудження, тонічні та клонічні судоми, симптоми порушення функції стовбура головного мозку. Лише кваліфікований аналіз неврологічних симптомів дозволяє установити їх вторинний (інтоксикаційний) характер. Тромбоемболічні порушення спричиняються септичною тромбоемболією, яка може бути першим проявом захворювання.

Діагностика карбункула нирки складна. Діагноз встановлюють на підставі підозри, яка виникає в разі гострого септичного про-цесу. Діагностика полегшується тоді, коли карбункул сполучається з чашково-мисковою системою нирки і в сечі з'являється велика кількість лейкоцитів. Найважче встановити діагноз у тих випадках, коли карбункул локалізується в кірковій речовині нирки і прохід-ність верхніх сечових шляхів не порушена.

Особливе