Мікробіологічне дослідження сечі застосовується не лише з метою діагностики запального процесу в нирках та сечових шляхах. Воно необхідне для визначення шляхів інфікування, виявлення реінфекції та рецидиву, призначення терапії, прогнозування наслід-ків захворювання. На підставі мікробного числа сечі (це кількість мікробних тіл у 1 мл. сечі) можна встановити ступінь активності запалення.

Слід врахувати і якісний склад мікрофлори сечі, що дає перше уявлення про характер бактеріурії. Його визначають за допомогою скрінінг-теста. Метод простий, може застосовуватись в будь-який бактеріологічній лабораторії, дозволяє одержати дані про склад мікрофлори сечі через 18 - 24 год. Збудником хронічного пієлонефри-ту може бути будь яка бактерія, проте останнім часом чітко просте-жується тенденція до зменшення висівання кишкової палички і стафі-лококів. Найчастіше виділяють протей і синьогнійну паличку. Розріз-няють такі градації мікробного числа сечі у хворих із запальними процесами сечових органів: до 20000 - низька; від - 20000 до 100000 - висока; понад 100000 - справжня.

Для виявлення справжнього збудника інфекційного процесу вико-ристовують трикратне мікробіологічне дослідження сечі - метод потрійної культури. Має значення метод збору сечі для мікробіоло-гічного дослідження. Найбільш точні дані одержуються методом над-лобкової пункції сечового міхура.

Досить складним е виявлення збудника інфекції у разі асоціа-ції мікроорганізмів, особливо тоді коли мікробне число змінюється при повторних дослідженнях. Тут діагностичне значення має гомоло-гічна проба при якій сироватка крові досліджується з мікроорганіз-мами, виділюваними із сечі цього ж хворого. Титри антитіл у сироватці крові визначають шляхом повторного (через тиждень) проведення реакції аглютинації з різними аутоштамами. Мікробіологічне дослід-ження сечі, тканини нирки, а також видалених конкрементів дозволяє з високою імовірністю ідентифікувати справжнього збудника пієло-нефриту (навіть у тому разі, якщо сеча стерильна). У 71,5% хво-рих на хронічний пієлонефрит патогенна мікрофлора висівалась з ниркової тканини і клітковини в ділянці ниркових воріт. Бактерії ж із сечі висівалися в 64,4% випадків (0.В.Люлько).

Навіть при збереженні функції нирок майже у половини хворих відзначається нормохромна анемія. Суттєво змінені показники пери-феричної червоної крові (збільшення числа ретикулоцитів, мікро-сфероцитоз, зниження осмотичної резистентності еритроцитів, підвищення інтенсивності добового еритропоезу і гемолізу, скорочення середньої тривалості життя еритроцитів).

Зміна активності ферментів (трансаміназа, лейцинамінопептидази, лактатдейдрогенази, основної фосфатази) з показником актив-ності запального процесу в нирках. Характерна ознака хронічного пієлонефриту - гіпернатрійурія. Визначення стану системи зсідан-ня, фібринолізу крові, тромбопластичної, антикоагулянтної і фібринолітичної активності сечі у хворих на хронічний пієлонефрит дозволяє виробити конкретний план лікування антикоагулянтами й фібринолітичними препаратами залежно від фази запального процесу і стадії недостатності нирок. Хронічний пієлонефрит у фазі актив-ного запалення протікає на тлі підвищення зсідання крові (гіперкоагуляції) у понад 50% хворих, крім того, залежно від активності процесу у 70% хворих із хронічною недостатністю нирок пригнічуєть-ся фібринолітична активність крові і сечі.

Під час інструментальних досліджень (цистоскопія) нерідко виявляють патологічні зміни в сечовому міхурі (цистит, папіломи та ін.). Екскреторна урографія дозволяє оцінити анато-мічний стан і функцію сечових шляхів, виявити ознаки ураження нирок, чашечково-мискових систем, існує декілька морфологічних змін нирки та мисково-чашечкової системи, що виявляються у хворих на хронічний пієлонефрит за допомогою екскреторної урографії: зменшення розміру нирки, булавоподібна деформація чашечок, зву-ження і зближення (або розсунення) шийок ниркових чашечок (симп-том Ходсона), зниження тонусу ниркової миски та ін. Визначення нирково-кіркового індексу (порівняння площ чашечково-мискової з площею всієї нирки). Збільшення нирково-кіркового індексу по-над 40% свідчить про хронічний пієлонефрит. Дуже корисні радіо-логічні методи діагностики. Радіоренографія здібна виявити мінімальні зміни функції нирок і особливо сечових шляхів.

Сканування дозволяє визначити у хворих на хронічний пієло-нефрит порушення функції та морфології нирок, які за допомогою екскреторної урографії виявити не можливо. Активність імуногене-зу оцінюють шляхом визначення реакції бласттрансформації лімфо-цитів (РБТЛ), фагоцитарної активності нейтрофілів, фагоцитарного числа і завершення фагоцитозу сенсибілізованих лімфоцитів.

Для діагностики артеріальної гіпертензії застосовують ангіо-тензивний інфузійний тест, визначають активність реніну плазми, досліджують окремі показники функції нирок.

Для обстеження хворих з артеріальною гіпертензією, яка роз-винулась на тлі хронічного пієлонефриту, доцільно також застосувати фармакоренографічні проби з введенням компламіну, або бета-адреноблокаторів.

Важливі відомості дає ниркова ангіографія. Розрізняють три стадії судинних змін у нирці. При I стадії констатується зменшення кількості дріблих гілок сегментарних артерій, аж до їх зникнення. Великі сегментарні гілки ниркової артерії короткі, кінцево звужені до периферії, майже не мають гілок, і на ангіо-грами їх зображення нагадує обгоріле дерево. У II-й стадії відзна-чаються дифузні звуження артерій нирки зі зменшенням II розмірів. У III-й стадії нирка мала за розмірами, судини II різко звужені, деформовані, кількість їх зменшена.

Розмір нирки та II деформація установлюються також за допо-могою ультразвукового сканування.

Лікування вторинного хронічного пієлонефриту - це, головним чином, усунення причини порушення пасажу сечі і кровообігу в нир-ці. Терапія лікарськими засобами передує операції і продовжуєть-ся в післяопераційному періоді. Крім хірургічного втручання, у разі загострення запального процесу тимчасово здійснюють кате-теризацію сечоводу із застосуванням стентів. У всьому іншому схе-ми лікування хворих на первинні і вторинні пієлонефрити ідентичні.

Терапія лікарськими засобами має бути комплексною, індивіду-альною. Під індивідуалізацією лікування розуміють усунення причи-ни, що зумовлює виникнення і прогресування запального