Застосовують кілька груп антибактеріальних препаратів: антибіотики, сульфаніламідні препарати, похідні нітрофурану і нафти-ридину (нолідиксова кислота), оксихіноліну (нітроксолін), феноли (Фенілсаліцилат) та ін. При введенні ліків треба врахувати мож-ливість синергізму та антагонізм. Сульфаніламіди призначають одно-часно з вітамінами групи В. Але ці препарати і похідні нітрофу-рану є антагоністами. Для підвищення ефективності лікування реко-мендується призначати парні поєднання препаратів, наприклад, фура-донін з еритроміцином, нолідиксову кислоту з левоміцетином, три-метопрім з сульфаніламідом (бісептол) та ін.

Термини і схеми лікування залежать від характеру запального процесу. Нефротоксичні препарати (аміноглікозиди та й інш.), треба застосувати за суворими показаннями.

Перші курси лікування призначають з урахуванням даних посівів сечі та антибіограм. Пізніше, коли мікроорганізми при посіві сечі не дають росту сечі, становище ускладнюється. В процесі лікування вид мікроорганізмів та їх біологічні властивості можуть змінюватись, трансформуватись в L-форми. У таких випадках потрібне емпіричне лікування: продовжувати лікування, яке виявилось ефективним, змінюва-ти препарати при виникненні лейкоцитурії, застосовувати засоби широкого спектра дії.

Ефективно тривале антибактеріальне лікування. Спочатку безперервне, а потім (через 6-8 тижнів) переривчате (по 10 діб щомісяця протягом 8 - 10 місяців). Антибактеріальні препарати доцільно комбінувати з протизапальними засобами (вольтарен, нас-тої трав). Треба використовувати антикоагулянти та фібринолітич-ні препарати, дезагреганти, вітаміни. Для поліпшення циркулювання крові і активізації обмінних процесів у нирці з успіхом застосо-вують пентоксіфілін, як імуностимулятори - левомізол, метилурацил, гама-глобулін, тімоген, Т-активін, вакцинотерапію. Концентрацію антибактеріальних препаратів в тканині нирки можна підвищити за допомогою діуретичних засобів (лазикс). Ефективне також санаторно--курортне лікування (Трускавець). У разі встановлення фази ремі-сії диспансерний огляд рекомендується проводити протягом перших двох років 1 раз на 3 місяці, а в наступні три роки - 2 рази на рік. При ХНН і нефрогенній артеріальній гіпертензії строки оглядів визначають індивідуально. Стійкої ремісії вдасться досягти в 62% випадків (Ю.А.Питель).

Ксантогранулематозний пієлонефрит відрізняється від інших форм ниркового запалення характерним гранулематозом, появою мак-рофагів, що містять ліпіди - ксантомних клітин. У 60% хворих захворювання поєднується з нефролітіазом, у 18% - з цукровим діабетом При ксантогранульоматозному пієлонефриті у нирці виявляються пухлиноподібні утворення діаметром 0,1-20 см. Їх може бути кілька. Нирка збільшена, маса її іноді досягає 1,5 кг. На розрізі в парен-хімі нирки помітна щільна білувата тканина з характерними вкрап-леннями, що мають інтенсивний жовтий (шафрановий) колір. Такі ж тканини виявляють і в навколонирковій клітковині. Через ці озна-ки ксантогранульоматозний пієлонефрит нерідко діагностують як злоякісну пухлину: помилково виконують радикальну операцію - нефроуретеректомію. У разі розширення й наповнення чашечок густим гноєм макроскопічно помилково встановлюють діагноз туберкульозу нирки.

Клінічна картина захворювання мало чим відрізняється від звичай-ного пієлонефриту, уролітіазу. Цінні відомості дає цитологічне дослідження сечі, що дозволяє виявити своєрідні пінисті ксантом-ні клітини, цитоплазма яких повністю вакуолізована, а ядро розта-шоване ексцентричне. Ехограма та комп'ютерна томограма мають картину східну з пухлиною нирки, або туберкульозу.

Єдиним ефективним методом лікування е операція: енуклеація вузлів ксантомних гранульом у межах здорових тканин. Лише у разі повного руйнування нирки потрібна нефректомія.

Пієлонефрит у дітей відрізняється тим, що у 80 - 85% хворих він є вторинний і виникає внаслідок механічної чи динамічної обструкції сечових шляхів. Розвитку пієлонефриту сприяють природ-ні чинники, спадкові імунодефіцитові стани, ферментопатії.

Діти з аномаліями сечових шляхів, особливо нирок, хворіють на пієлонефрит у 80-10 разів частіше, ніж здорові малюки. У хлопчи-ків раннього віку важливу роль відіграє інфравезикальна обструк-ція. У дівчат причинного розвитку пієлонефриту в 22-76% випад-ків е міхурово-сечовідномисковий рефлюкс.

Організму дитини притаманна підвищена реактивність, гост-рий розвиток запального процесу. Це пов'язано також із швидкою генералізацією бактеріальної інвазії. Настають гострі розлади функції печінки, органів кровообігу, надниркових залоз, органів травлення, водно-електролітного, білкового та інших видів обмі-ну.

Клінічні прояви пієлонефриту об'єднують у 5 синдромів:

1. Синдром загальної інтоксикації (підвищення температури тіла, погане самопочуття, підвищена стомлюваність, кволість, по-ганий апетит, головний біль, запаморочення, підвищена пітливість, червоний дермографізм та ін.).

2. Шлунково-кишковий синдром (кишковий токсикоз, ексикоз, нудота, блювання, переміжний біль у животі, діарея, іноді запор).

3. Урологічний больовий синдром (спонтанний біль у попере-ковій і надлобковій ділянках, за ходом сечоводів, біль у цих ділянках під час пальпації і перкусії).

4. Дизурічний синдром - часте й багате сечовипускання (ніктурія, нетримання сечі та ін.).

5. Сечовий синдром (зміна кольору сечі, прозорості, поява осаду, домішок та ін.)

Діагностика застосовується на даних лабораторного, рентгено-логічного, ультразвукового обстежень. Консервативна терапія ефективна лише в комплексі з хірургічним лікуванням, яке забезпечує відтік сечі.

Пієлонефрит у людей похилого віку зв'язаний зі зниженням імунітету, реактивності організму, атеросклерозу, кар-діосклерозу, супутніми захворюваннями і алергією до багатьох пре-паратів. У 90 - 92% випадків спостерігається вторинний гострий пієлонефрит, але захворювання часто має латентний та підгострий перебіг. Особливо важкий перебіг пієлонефриту виникає під час ускладнення хірургічного лікування гіперплазії передміхурової залози. Тактика лікування має бути активнішою і радикальнішою ніж у осіб середнього віку.

Піонефроз (рис.21) – термінальна стадія специфічного чи неспецифіч-ного гнійно-деструктивного пієлонефриту. При ньому нирка мас виг-ляд великої тонкостінної порожнини. Для розвитку піонефрозу потріб-ні два чинники: порушення відтоку сечі з нирки і проникнення в неї патогенної мікрофлори. Піонефроз може бути первинним – (як наслідок гнійного пієлонефриту) та вторинним (на підставі