Клінічна картина піонефрозу: тупий біль на боці ураження, схуднення, збільшення нирки і її болючість під час пальпації, піурія, субфебрильна температура. Підвищення температури, інток-сикація, збільшення болю та зникнення піурії - це симптоми обс-трукції сечоводу. Під час рентгенологічного дослідження виявляє-ться тінь збільшеної нирки, можливі тіні конкрементів, відсут-ність функції нирки. Ці дані підтверджуються УЗД, томографією. За допомогою цистоскопії виявляється відділення густого гною з сечоводу. Чіткі дані про стан порожнин нирки дає ретроградна пієлографія.

Лікування хворих на піонефроз лише хірургічне. Застосовують нефректомію, яку часто виконують субкапсулярно (за С.П.Федоровим) При вираженні ознак інтоксикації накладають нефростому, а пізні-ше видаляють зруйновану нирку.

Цистит (рис.20) – запалення сечового міхура. Виділяють первинний цистит, що розвивається у первинне здоровому органі, і вторинний, який ускладнює будь яке захворювання чи аномалію органів сечос-татевої системи. За етіологією виділяють такі види циститу: ін-фекційний, хімічний, термічний, токсичний, радіаційний, лікарсь-кий, аліментарний, неврогенний, інволюційний, післяопераційний.

Залежно від перебігу захворювання розрізняють гострий і хро-нічний цистит, дифузний і осередковий (шийковий, тригоніт). Від-повідально до морфології цистит розподіляють на катаральний, ге-морагічний, гнійний, виразковий, некротичний, інкрустуючий, інтерстиціальний. Запалення спочатку може бути асептичним, але час-тіше переходить у інфекційний процес в наслідок проникнення інфекції гематогенним, висхідним чи низхідним шляхом постійного бак-теріального забруднення сечівника і промежини.

Із сечі висівається різноманітна флора: кишкова паличка, ста-філокок, мікробні асоціації. У разі виразкового циститу мікоплазми висівають у 100% пацієнтів.

Гострий цистит виникає раптово через кілька годин після охо-лодження чи дії іншого провокуючого чинника. Основні симптоми: часте й болюче сечовипускання, біль у ділянці сечового міхура, піурія. Часто цистит починається з термінальної гематурії. Пози-ви до сечовипускання мають імперативний характер.

В середньому при своєчасній і раціональній терапії прояви гост-рого циститу минають протягом 5-8 діб. При тривалому перебігу хворі потребують ретельного рентгенологічного та інструментально-го обстеження тому ще треба підозрювати наявність хронічного, тоб-то вторинного циститу. Жінки хворіють на цистит, особливо рециди-вуючий цистит значно частіше ніж чоловіки. Під час гострого цисти-ту температура звичайно, нормальна, чи субфебрильна. Озноб, значне підвищення температури, біль у поперековій ділянці - це симптоми висхідної інфекції нирок (висхідного пієлонефриту).

Хронічний цистит у більшості випадків е ускладнення уражень сечового міхура чи сечівника: пухлини, конкременту міхура, гіпер-плазії або раку передміхурової залози, стриктури сечівника та ін. Часто цистит спостерігається у осіб з опущенням і випадінням стінок піхви, матки, із запальними процесами в матці та II придатках, а також у хворих на цукровий діабет, хронічний коліт, гастрит, різні ураження спинного мозку.

Інформативним методом діагностики циститу е цистоскопія. Метод дає змогу виявити запалення міхура та його морфологічну картину.

Але хворим на гострий цистит інструментальні дослідження проти-показані. Цистоскопія доцільна, якщо захворювання триває понад 2-3 тижнів.

Лікування хворих на гострий цистит розпочинається з призначен-ня щадного режиму. Вилучають гострі приправи, алкоголь. Призначають теплові процедури, трави, що спричиняють бактерицидний, бактеріо-статичний, протизапальний та сечогінний вплив. Показані знеболю-вальні та спазмолітичні засоби (препарати беладони, анальгін, па-паверин, Но-Шпу). Ефективні похідні нітрофурану, похідні нолідик-сової кислоти, бактрим.

У лікуванні хворих на хронічний цистит лише медикаментозні засоби не відіграють вирішальної ролі. Вони ефективні лише після ліквідації причин реінфекції відновлення уродинаміки. Для поліпшення регенерації стінки сечового міхура в комплекс лікування включають піримідинові основи, метилурацил, використовують фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, СВІ, фонофорез). Широко використовують інстиляції в сечовий міхур розчину срібла нітрату (1 : 20000 - 1 : 5000) протягом 10-15 діб, олії шипшини, обліпихи, діоциду та ін. Ефективні пресакральна і надлобкова новокаїнові блокади.

Уретрит - запалення сечівника. Залежно від етіологічного чинника розрізняють специфічний (гонорейний, трихомонадний, канди-домікозний, туберкульозний) та неспецифічний бактеріальний уретрит.

Останній може бути первинним, наслідком статевого зараження, або вторинним, коли спочатку уражуються, розташовані поруч з ним орга-ни (передміхурова залоза, яєчка тощо). За ступенем поширення урет-рит може бути переднім (охоплює передню частину сечівника до зов-нішнього сфінктера) і заднім (уражує задню частину сечівника, по-ширюючись на передміхурову залозу, придатки яєчок, сім'яні міхурці).

За характером перебігу уретрит може бути гострим і хронічним. Останній завжди е наслідком недостатнього лікування гострого про-цесу.

Симптоми гострого гонорейного уретриту: гнійні виділення із зовнішнього отвору сечівника (початкова піурія при трисклянковій пробі), печіння під час сечовипускання. Навколо зовнішнього отво-ру сечівника тканини гіперемійовані й набряклі. При хронічному уретриті виділення слизові, часто має місце задній уретрит (по-чаткова та термінальна піурія при трисклянковій пробі наявність уретральних ниток у сечі). Завдяки мікроскопічному дослідженню уретральних виділень виявляються етіологічні чинники уретриту – гонококи та супутня флора. Для лікування уретритів застосовують антибіотики та уроантисептики, залежно від характеру виявленої фло-ри. Наприклад, для лікування гонореї використовують напівсинтетичні пеніциліни, біцилін, еритроміцин та ін.

Трихомонадний уретрит виникає через 3-12 діб після того, як трихомонади з піхви потрапляють у сечівник. Найчастіше це буває при випадкових статевих контактах. Виникають пінисті, білувати виділення із сечівника, печіння і незначний свербіж. У 15-20% випадків приєднується трихомонадний простатит. Діагноз установ-люють за допомогою мікробіологічних засобів. Для лікування засто-совують метронідазол, наксоджин, тиберал та ін.

Останні роки збільшується частота хламідийних уретритів. Для лікування цієї вірусної інфекції потрібні інші ліки: таривид, вільпрафен, доксациклін.

Особливим проявом уретриту е синдром Рейтера, який характери-зується тріадою запальних уражень: сечівника, кон'юнктиви, суглобів. Захворювання спричиняється вірусом уретрокон'юктивіту.