Основними механізмами реалізації цієї політики мають стати:

суттєве збільшення державних інвестицій у науково-дослідну сферу (передусім на проривні фундаментальні дослідження), зміцнення системи освіти (особливо в галузях математичних, природ-ничих та технічних спеціальностей) та заохочення інноваційного підприємництва: в найближчі 10 років буде додатково виділено 50 млрд. дол. на фінансування досліджень та 86 млрд. дол.2 як податкові стимули для сфери досліджень та розробок;

пріоритетні напрями державного фінансування, якими до цих пір були біомедичні дослідження та безпека, будуть доповнені сфе-рами фундаментальних досліджень в галузі фізичних та технічних наук, федеральне фінансування піонерних досліджень в яких у най-ближчі 10 років подвоїться, використовуючи такі інституції, як Національний науковий фонд, Управління науки Міністерства енер-гетики та Національний інститут стандартів і технологій Міністерст-ва торгівлі;

створення якісно кращих можливостей для збільшення кількості та підвищення професійної кваліфікації вчителів, впровадження програм навчальних курсів, що грунтуються на передових досягненнях науки, створення гнучких механізмів для підвищення кваліфікації працівників і забезпечення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;

проведення реформи імміграційної політики, спрямованої, зокре-ма, на залучення для роботи в США кращих умов зі всього світу;

забезпечення функціонування ефективної системи охорони інте-лектуальної власності.

До важливих характеристик американської системи регулювання конкурентоспроможності належить очевидне превалювання гори-зонтальних схем підтримки конкурентоспроможності при малови-разних секторальних акцентах. Такий підхід випливає в цілому зі скептичного ставлення в США до секторальної промислової політи-ки, оскільки остання розглядається як така, що викривлює нор-мальні умови конкуренції та спотворює стимули до ефективного ринкового перетікання ресурсів.

Однак мають місце і важливі винятки з цього правила, до яких на-лежать політика в галузі:

підтримки розвитку сільського господарства, де держава впро-довж тривалого часу займається розробкою нових технологій та їх поширенням за допомогою спеціальної державної служби, активно сприяє реалізації великомасштабних інфраструхтурних проектів та за-безпечує масштабні програми субсидування та фінансування аграрно-го експорту через Експортно-імпортний банк;

розвитку високотехнологічних виробництв, які мають стосунок до сфери оборони та безпеки насамперед у таких галузях, як ракето- та авіабудування, розвиток енергетики. Тут розвиток підтримується за рахунок не лише масштабних асигнувань на розвиток нових техно-логій, а й великомасштабних державних закупівель.

Для України модель США цікава насамперед такою її ключовою ланкою, як орієнтація на оптимальне використання наявного дослідницького та освітнього потенціалу, розвиток венчурного підприємництва. При цьому вони являють собою зразок комплексного підходу до питань конкурентоспроможності із чітким забезпеченням необхідними ресурсами встановлених пріоритетів.

Особливості політики конкурентоспроможності в рамках Східної Азії

Для країн регіону характерним є широкий спектр засобів регулю-вання конкурентоспроможності національної економіки, яка охоплює інструменти макроекономічної, митно-тарифноі, промислової, регіональної економічної політики, з особливим акцентом на досяг-нення переваг у створенні сучасних факторів виробництва (насампе-ред у галузі людського капіталу) та прогресивні структурні перетво-рення в економіці.

Практично для всіх економік регіону характерною є політика ак-тивного кредитування розвитку та стимулювання активного міжгалу-зевого переливу капіталу—з галузей з відносно простою структурою виробництва в перспективні, міжнародно спеціалізовані галузі із більш складною структурою. Для країн регіону притаманне створення спеціалізованих фінансових інституцій, призначених на обслуговуван-ня довготермінових цілей у сфері завоювання конкурентоспроможних позицій на міжнародних ринках. Це стало важливою запорукою утво-рення в регіоні потужного та розгалуженого експортного потенціалу, здатного до ефективної конкуренції в найбільш сучасних, техно-логічно складних секторах світового ринку.

Найбільш виразною є політика масштабної підготовки та пе-репідготовки фахівців. Мабуть, у жодному компоненті політика нарощувзння конкурентоспроможності моделі країн Східної Азії не є такою досконалою, як в елементі освіти та професійної підготовки кадрів у поєднанні з відносною дешевизною трудових ресурсів. Це робить східноазіатські моделі особливо цікавими в контексті інтересів України.

Різні країни регіону по-різному підходять до формуван-ня параметрів своїх торговельних режимів. З одного боку, ми зустрічаємося з практикою таких держав, як Малайзія та Сінгапур (не кажучи вже про китайську провінцію Гонконг), які орієнтуються на проведення ліберальної торгової політики, яка спрямована на за-гальне здешевлення ресурсів розвитку як фактору підвищення кон-курентоспроможності та при відсутності якихось секторальних пріоритетів розвитку.

З другого боку, довела свою ефективність і альтернативна модель (Республіка Корея, Китайський Тайвань, а в більш ранній період про-тотипом такої політики була Японія), побудована на активному засто-суванні методів державної підтримки вітчизняних товаровиробників обраних державою напрямах при досить стриманому ставленні до лібералізації імпорту, яка здійснювалася дуже поступово - в міру то-го, як країни підвищували свою міжнародну конкурентоспроможність. Причому підвищений рівень захисту практикувався саме в тих галузях, щодо продукції котрих ставилися амбітні цілі створення конкурентос-проможних виробництв, і при цьому проводилася ліберальна політика щодо імпорту необхідних для цих галузей видів сировини, матеріалів та комплектуючих виробів. Очевидно, Україні не слід нехтувати цим успішно випробованим досвідом.

Важливу роль у нарощуванні конкурентоспроможності відіграє в регіоні Східної Азії залучення іноземного капіталу, хоча ніде тут цей капітал не мав місця на фоні пригнічення інвестиційної діяльності вітчизняних інвесторів. Проте й тут ми стикаємося з різними національними моделями регулювання. Країни з більш ліберальним торговельним режимом (Малайзія, Сінгапур, китайська провінція Гон-конг, Філіппіни) демонструють одночасно і ліберальний підхід до ре-гулювання іноземних інвестицій, створення різноманітних стимули щодо їх залучення. Для них характерною є присутність капіталу вели-ких транснаціональних корпорацій. Аналогічний підхід мають і деякі країни з більш обережною торговельною політикою, зокрема Індо-незія, Таїланд.

Досвід країн Східної Азії цікавий для України тим, що він відобра-жає політику і практику країн, які швидхо підіймалися