Політика конкурентоспроможності в країнах-лідерах „Третього світу” – Китаї та Індії

Сучасні економічні досягнення Китаю та Індії в галузі нарощування своєї міжнародної конкурентоспроможності, особливо в сферах висо-ких технологій, перетворили моделі цих країн у предмет ретельного вивчення в усьому світі. Причому особливої уваги в контексті інтересів України заслуговує досвід такої східноазійської країни, як Китай, адже ця країна досягла значного зростання конкурентоспроможності, здійснюючи перехід до ринкової економіки.

При цьому китайська модель грунтується на органічному поєднанні державного планування й регулювання, що реалізується че-рез систему пільг та державних замовлень, а також свободи приват-ного підприємництва.

Так, у пріоритетній для Китаю галузі інформаційних технологій діє розвинена система податкових пільг, для якої характерні, зокрема, відсутність будь-яких податків до моменту отримання першого при-бутку та впродовж двох років після його отримання, половинний розмір податків упродовж наступних двох років, повне звільнення від податків експортованої продукції, вирахування з бази оподаткування всіх витрат на інвестиції в розвиток (включаючи закупівлю обладнан-ня, проведення НДДКР), можливість отримання додаткових пільг в разі реєстрації експортного контракту у відповідному міністерстві згідно з встановленими пріоритетами розвитку країни.

На перших порах китайська політика нарощування конкурентос-проможності значною мірою спиралась на іноземний капітал, скон-центрований в приморських районах країни.

В результаті в 2005 році обсяг експорту високотехнологічних підприємств за участю іноземного капіталу досяг 192 млрд. дол. США, причому в 2004 Китай обігнав за обсягом експорту товарів інфор-маційних технологій США, вийшовши з показником 180 млрд. дол. США на перше місце в світі.

Проте дедалі більше в нарощуванні високотехнологічної конку-рентоспроможності Китай використовує власні ресурси. В 2005 році обсяг експорту високотехнологічної продукції з правом інтелектуаль-ної власності або торговельною маркою, що належить Китаю, пере-вищив 20 млрд. дол. США. Розвиваючи курс на створення власної ба-зи високотехнологічного виробництва й експорту, з період 2006-2010 років у країні будуть створені за фінансової підтримки Міністерства торгівлі КНР 100 баз розвитку експортної торгівлі на основі останніх досягнень науки і техніки, зокрема в сфері медицини, фармацевтики, програмного забезпечення, нових матеріалів та інших високотехно-логічних продуктів.

Сучасна політика Індії в галузі регулювання конкурентоспроможності економіки базується на здійснюваній з липня 1991 року новій економічній політиці, яка спрямована на лібералізацію, приватизацію та включення в процеси глобалізації. В рамках цієї політики відбувається певне послаблення рівня протекціонізму, який, однак, залишається все ще достатньо помітним фактором захисту вітчизняних виробників.

За державою зберігаються важливі функції регулювання структу-ри економіки, що досягається завдяки збереженню механізмів плану-вання розвитку і застосуванню довгострокових програм розвитку. Особлива увага при цьому приділяється державним програмам з роз-витку інфраструктури. Важливу роль у здійсненні відповідних інвес-тицій відіграє Національний інвестиційний фонд.

Державою для розвитку сектору комп'ютерних та пов'язаних з ни-ми бізнесових послуг створено надзвичайно сприятливі умови, вклю-чаючи звільнення імпорту від мита, звільнення від місцевих податків та від корпоративного податку (до березня 2010 року), спрощення адміністративних процедур (система обслуговування в «одному вікні"), надання в користування першокласної інфраструктури.

У результаті проведення такої політики експорт комп'ютерних по-слуг у 2000 році становив 7,1 млрд. дол. США, а в 2003 — вже 11,3 млрд. дол. і здійснювався вже в 181 країну світу. І цей досвід є надзвичайно кори-сним для України, яка входить до десятки провідних країн за кількістю дипломованих фахівців у галузі комп'ютерних технологій.

Економіка Індії дає для України відмінний приклад прискореного нарощування конкурентоспроможності у високотехно-логічних сферах товарів і послуг, що ґрунтується на цілеспрямованій політиці уряду та, що є особливо цінним, завдяки опорі на ефективний розвиток внутрішнього потенціалу країни.

2. Стан конкурентного середовища в україні та основні напрями вдосконалення правових механізмів захисту конкуренції

Останніми роками економіка України демонструє ви-сокі темпи зростання, підвищується також ефективність суспільного виробництва. Одним із найважливіших фак-торів, що обумовлюють ці позитивні зрушення, є те, що внаслідок ре-форм в Україні сформовано конкурентне середовище. За розрахунка-ми фахівців Антимонопольного комітету, більше половини продукції виробляється суб'єктами господарювання, що працюють на загально-державних та регіональних ринках з конкурентною структурою. При цьому частка суб'єктів господарювання, що діють на монополізованих ринках, в обсязі виробництва зменшилася з 34,5% у 2000 до 30,4% у 2003 році. Про посилення конкуренції свідчать також результати кон'юнктурних опитувань підприємців, які здійснює Держкомстат України. Якщо у IV кварталі 1998 року високу конкуренцію з боку аналогічних вітчизняних товарів відзначали 9% керівників про-мислових підприємств, то у III кварталі 2004 року — 29%.Порівняно з кінцем 90-х років зріс також вплив іноземної конкуренції.

Однак частка монополізованих ринків в Україні є надмірною. Ук-раїнська економіка характеризується високим рівнем концентрації: 100 найбільших підприємств дають майже половину промислового виробництва, в тому числі 10 найбільших — близько 20%. Зростання виробництва та впровадження інновацій гальмується та-кож нерівністю умов конкуренції на багатьох ринках. Необхідно вдо-сконалити систему державного регулювання природних монополій. Численними є порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку суб'єктів господарювання та владних структур. Запобігання, виявлення та припинення цих порушень ускладнюється недосконалістю правового регулювання окремих відносин у сфері конкуренції.

Значна частина українських ринків є олігопольними. При цьому частка суб'єктів господарювання, що працюють на таких ринках, в загальному обсязі виробництва зросла з 11,6 % у 2000 році до 15,3 % у 2003. На багатьох олігопольних ринках України спос-терігається значна конкуренція. Водночас світовий та вітчизняний досвід свідчать, що обмежений склад учасників