Особливо шкідливими є так звані «класичні» картелі: змови кон-курентів, що стосуються встановлення цін. обмеження обсягу вироб-ництва, розподілу ринку, усунення конкурента з ринку. За оцінками експертів Організації економічного співробітництва та розритку (ОЕСР), шістнадцять найбільших картелів за п'ять років (1996-2000) завдали збитків більш ніж на 55 млрд. дол. США. Виявити ці змови та притягнути порушників до відповідальності, звичайно, ду-же складно, оскільки вони укладаються усно, під час неофіційних зустрічей керівників чи менеджерів та не фіксуються у документах. Ті методи, які відповідно до чинного законодавства може застосовувати Антимонопольний комітет (запити інформації, перевірки та іні), не дозволяють у більшості випадків зібра-ти необхідні докази, щоб довести в суді наявність змови. Досвід розвинених країн свідчить про необхідність залучення до розслідування антиконкурентних змов правоохоронних органів, які мають можливість отримати відповідні докази з використанням оператівно-розшукових заходів.

В економіці України широкого поширення набув особливий тип монополізму, не характерний для розвинутої ринкової економіки. Він виявляється у штучному створенні нерівних умов конкуренції для різних її учасників. Нерівність умов конкуренції пов'язана з неоднаковим режимом оподатковування, субсидіями і привілеями з боку дер-жави чи місцевої влади, пільговим доступом до земельних ділянок, інфраструктури та ін. У результаті неефективні підприємства часто процвітають, а їх більш продуктивні конкуренти зазнають труднощів. Дані опитування, проведеного у 2003 році Міжнародною фінансовою корпорацією, свідчать: 61% українських підприємців вважають нерівні умови конкуренції серйозною перешкодою для своєї діяль-ності. Цей фактор є четвертим за значущістю після нестабільності за-юнодазства, корупції та політичної нестабільності.

Нерівність умов підприємницької діяльності у ряді галузей пов'яза-на з наданням державної допомоги. Відсутність належного контролю за її наданням та використанням призводить до того, що державні ресурси часто використовуються неефективно, а певні підприємства одержують невиправдані переваги над конкурентами. Нині Уряд України веде боротьбу з неправомірними пільгами. Однак розвиток економіки вимагає, крім виправлення поточної ситуації, створення про-зорих та ефективних правил підтримки підприємців у майбутньому.

Важливе значення приділяється забезпеченню прозорості дер-жавної допомоги. Публікація інформації щодо всіх випадків надання такої допомоги дозволить залучити до контролю за нею гро-мадськість та конкурентів. Чітка та прозора процедура надання допо-моги сприятиме тому, що вона надаватиметься лише в тому разі, коли це необхідно для вирішення важливих суспільних проблем, дозволить підвищити її ефективність, унеможливить спотворення конкурентного середовища за рахунок отримання окремими суб'єктами господарю-вання необгрунтованих переваг.

3. Оцінка рівня конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств

У сільському господарстві окреме підприємство не є єдиним виробником сільського-сподарської продукції, у процесі своєї діяльності воно стає учасником конкурентної боротьби. Можливість виживання підприємства в умовах постійної конкурентної бо-ротьби залежить від його конкурентоспроможності, що важливо враховувати при переході до ринкових відносин.

Вивчення проблеми конкурентоспроможності в Україні перебуває у початковому стані. Перші результати дослідження із зазначеного питання оприлюднені у працях вітчизняних економістів В. Андрійчука, В. Вітвіцького, П. Гайдуцького, М. Маліка, О. Могильного, О. Онищенка, Б. Пасхавера, М. Пугачева, П. Саблука, С. Тивончука, О. Шпичака, В. Юрчишина та інших. Однак нерозв'яза-ними залишаються проблеми подолання диспаритету цін на матеріально-технічні ре-сурси для сільського господарства і продукцію його виробництва, створення повно-цінної ринкової інфраструктури для ресурсного забезпечення аграрного виробництва та збуту продукції, ефективного державного регулювання й фінансової підтримки розвитку сільського господарства та інші, розв'язання яких сприятиме підвищенню конкурентоспроможності аграрних підприємств.

Для досягнення певного рівня конкурентоспроможності потрібно ввести в дію широкий спектр ринкових стимулів, які дали б змогу узгодити інтереси усіх учасників ринку. З метою координації діяльності економічних суб'єктів потрібно, насамперед, визначити чинники конкурентоспроможності підприємств, показники та підходи до їхньої оцінки.

Оцінювати конкурентоспромож-ність аграрного сектора нелегко. З одного боку, вона досить висока, оскільки тут виробляють життєво важливу продукцію, на яку існує стійкий попит. З іншого боку, внаслідок значних коливань доходів, а також залежності їх від природних (біологіч-них) факторів, вона має ризикований характер.

Оцінка конкурентоспроможності конкретного підприємства передбачає визначен-ня кола підприємств-конкурентів, формування системи оціночних показників, оброб-ку інформації та одержання узагальнюючої оцінки конкурентоспроможності, яка є поняттям відносним, тому її можна виявити тільки серед групи підприємств, які на-лежать до однієї галузі або випускають товари-субститути. Визначення групи підпри-ємств-конкурентів є важливим етапом роботи, оскільки підприємство може бути кон-курентоспроможним у межах певного сегмента ринку.

Формування системи оціночних показників включає перелік основних критеріїв і показників оцінки конкурентоспроможності підприємства. У процесі такої оцінки можна використовувати як кількісні, так і якісні показники, що стосуються виробни-чої, фінансової, комерційної та організаційно-управлінської діяльності. Якісні показ-ники використовують у процесі оцінки у вигляді опису оцінки якості, одержаної на основі експертного зіставлення фактичного стану з кращим.

Погоджуючись із думкою В.Д. Немцова і Л.С. Довганя, зазначимо, що нині відсу-тня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності під-приємства. В.А. Сідун, Ю.В. Пономарьова до основних методів оцінки конкуренто-спроможності підприємства відносять метод різниць, метод рангів, метод балів і ме-тод еталона. С.І. Степаненко зазначає, що визначення рівня конкурентоспроможнос-ті підприємств — складна проблема, і для її розв'язання пропонує застосовувати різні методичні підходи: індикативний, метод ієрархій, різниць, конкурентних пере-ваг, експертних оцінок та інші. Одним із варіантів визначення рівня конкурентоспро-можності підприємства є використання показника конкурентного статусу фірми, що запропонований