Практика розвитку найбільш успішних регіонів світу доводить, що всі вони мали одночасно всі ці п'ять основних передумов високо-го рівня або темпів нарощування конкурентоспроможності, які діяли синергетично, взаємно підсилюючи один одного.

Характер режиму міжнародної торгівлі відіграє неоднозначну роль і може сильно відрізнятися в різних країнах, що досягають високих темпів зростання конкурентоспроможності. Це вказує на те що політика, спрямована на захист вітчизняних виробників від конку-ренції ззовні за допомогою тарифних та нетарифних інструментів ре-гулювання зовнішньої торгівлі, не може вважатися закономірною пе-редумовою нарощування рівня конкурентоспроможності, хоча в прак-тиці ряду успішних країн політика тимчасового захисту (Китай, Індія) і відіграла помітну і досить успішну роль.

Аналогічно, не можна вважати обов'язковою передумовою ані за-гальний високий обсяг державних дотацій вітчизняним виробникам, ані особливу секторальну політику підтримки розвитку окремих сек-торів та галузей. Доцільність таких підходів у державній політиці сприяння вітчизняним виробникам, як правило, зумовлюється особ-ливим вихідним станом економіки країни. Якщо в країні спос-терігається явний розрив між структурою наявних ресурсів розвитку та стратегічними цілями розвитку, з одного боку, та між наявними ре-сурсами та параметрами ринкових умов, наявних в поточному періоді, з другого боку, — з'являється підґрунтя для застосування селективної політики підтримки розвитку, яка може націлюватися як на збільшен-ня загальноекономічних витрат держави на загальні умови господа-рювання (інфраструктура), так і на підтримку конкретних стратегічних пріоритетів розвитку, які дадуть віддачу тільки в майбутньому. Особ-ливо це стосується підтримки галузей високих технологій, які можуть бути недостатньо конкурентоспроможними в поточному періоді.

Підвищенню конкурентоспроможності національної економіки мо-же ефективно сприяти цілеспрямована політика залучення в пріори-тетні галузі пряних іноземних інвестицій, і насамперед інвестицій провідних високотехнологічних ТНК, а також селективного залучення провідних зарубіжних технологій в інших формах.

Проаналізувавши світовий досвід та ситуацію в Україні, Антимонопольний комітет розробив Проект Закону України „Про державну допомогу”. Цим проектом встановлюється чіткий порядок надання та викори-стання такої допомоги, а також система контролю за нею. Головна ідея законопроекту - державна допомога повинна стимулювати прогрес, інновації, а не давати можливість підприємствам, не розвива-ючись, придушувати конкурентів.

Проектом установлюється заборона на надання антиконкурентної допомоги, створюється система обліку та звітності щодо державної допомоги, пе-редбачається відповідальність за порушення проце-дур надання і використання такої допомоги суб'єктами господарювання та органами влади. При цьому мова не йде про припинення державної підтримки розвитку бізнесу, а про її упорядкування, недопущення чи мінімізацію негативних наслідків її надання.

Проводячи оцінку конкурентоспроможності аграрних підприємств на сучасному етапі, недоцільно використовувати такі підходи, які пов'язують її рівень із показниками якості (конкурентоспроможності) продукції, що випускається. Це зу-мовлено, в першу чергу, тим, що сільськогосподарська продукція має досить висо-кий рівень диференціації. Сама система оцінки якості сільськогосподарсь-кої продукції не є досконалою. Крім того, аналіз конкурентоспромож-ності продукції є недостатнім для формування висновку про конкурентоспромож-ність підприємства в цілому, хоча в більшості випадків використовується саме такий підхід. Конкурентоспроможність підприємства — поняття комплексне, котре має охоплювати не лише сферу якості продукції, що випускається.

Список використаної літератури

1. Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. д-ра екон. наук Б.Є. Кваснюка. — К.: Фенікс, 2005.

2. Конкурентоспроможність економіки України в умовах гло-балізації / Я А. Жаліло, Я.Б.Базилюк, Я.В. Белінська та ін:, За ред. Я А. Жаліла. — К.: НІСД, 2005.

3. Антонюк ЛЛ. Міжнародна конкурентоспроможність країн: те-орія та механізм реалізації / Київський національний економічний ун-т.— К:КНЕУ,2004.

4. Крючкова І. В. Конкурентоспроможність економіки України // Структурні чинники розвитку економіки України. — К.: Наук, думка, 2004. — С 146-182.

5. Шнирков О.І. Конкурентна політика Європейського Союзу: Мо-нографія. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський універси-тет-, 2003. — С 46-47,50-52.

6. Сиденко В.Р. Внешнеэкономическая деятельность: проблемы, системной трансформации при переходе к рынку / Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. — К.: АО „ОКО”,1998.— С.118.

7. Николаев А.Ю. Информационные технологии в Китае. — Компьютер-Информ №11 (127), 17-28 июня 2002.

8. Юрлов Ф. Индия: экономический рост зависит не от факи-ров и заклинателей змей // Российская Федерация сегодня. — 2005. — № 12.

9. Бюлетень обстежень ділової активності підприємств України. — К:. Держкомстат України, НТК статистичних досліджень —2004. — Вип. 3(28).

10. Костусев А. А. Конкурентная политика в Украине. Монография. — К.: КНЕУ, 2004. — 310с.

11. Бізнес-середовище в Україні. — К.: Міжнародна Фінансова Корпорація, 2004. — 100 с.

12. Вітвицький В. В. Системність в оцінці продуктивності // Продуктивність агропромислового виробництва. – К.: НДІ „Украгропромпродуктивність”. – 2005. - №2. – с. 8.

13. Карпенко М. О. Конкурентоспроможність і експорт молочної продукції в Україні // Економіка АПК. – 2006. - №11.