Капіляроскопія є одним із допоміжних діагностичних методів дослідження, що дає змогу спостерігати функціонування периферичного відділу серцево-судинної системи людини в шкірних та слизових покривах. Комп'ютерний капіляроскоп складається з освітлювальної системи, що створює та фокусує на нігтьовому ложі пальця світлову пляму. Спеціальна оптика передає зображення на ПЗС-матрицю кольорової відеокамери, сигнал з якої надходить на відеомонтажний комплекс, а потім у ПК.
Така система працює на основі електронно-оптичного методу, що дає змогу створювати сфокусоване оптичне випромінювання на пальці обстежуваного так, щоб світлова пляма розміщувалася у фокусі збільшувальної оптичної системи, яка фіксує капілярний кровотік; а також на основі програмної обробки одержуваного відеозображення й отримання якісних і кількісних характеристик капілярного кровотоку.
Проведення капіляроскопії за допомогою комп’ютерної обробки зображення відповідає основним вимогам:

лікаря-клініциста (простота в роботі, неінвазивність, висока якість даних, практичне виключення постановки помилкового діагнозу, висока передбачуваність наслідків розвитку захворювань, якісна і кількісна оцінка ефективності проведеної терапії, можливість одержання унікальних мікроциркуляторних змін для прогнозування суб- і декомпенсованих станів у пацієнтів);

керівництва медичних установ (здешевлення процедур діагностики, відсутність витратних матеріалів, виключення інфікування хворих);

керівництва страхових установ (здешевлення процедур діагностики, відсутність витратних матеріалів, підвищення якості діагностики, комфортний безболісний аналіз);

пацієнтів (безболісний, комфортний, дешевий аналіз, недовга його тривалість – не більш ніж 1,5 хвилини, можливість спостереження в динаміці ходу захворювання, висока наочність проведених досліджень).

Комп’ютерна обробка капіляроскопічних досліджень забезпечує:

можливість прижиттєвої візуалізації мікроциркуляторних змін капілярного кровотоку на екрані монітора комп'ютера;

архівацію в базі даних зображення капілярного кровотоку, а також перегляд їх у довільному порядку;

підсилення контрастності зображення;

вимірювання розмірів капілярів, кількості агрегатів формених елементів крові;

проведення спостереження в динаміці капілярного кровотоку при збільшеннях у 100 разів;

прогнозування передінсультних та передінфарктних станів пацієнтів.

Регулярне капіляроскопічне дослідження дає змогу проводити діагностику розладів мікроциркуляції, неінвазивно контролювати ефективність проведення антиагрегатної терапії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом і т. ін., а також досліджувати динаміку реакцій мікроструктур і матеріалів.
На базі НМЦУЗМД “Істина” проведені дослідження стану та змін шкірних капілярів людей здорових і хворих на цереброваскулярні захворювання, епілепсію, шизофренію, олігофренію. Дослідження підтвердили теорію, що психози не можна розглядати як ізольоване захворювання мозку, а слід вважати захворюванням усього організму з патологічними зрушеннями в обміні речовин і системі кровообігу на фоні генетично змодульованих аномалій у мікроциркуляторному руслі.

Человек в разрезе
Капиллярная сеть

Капилляры – мельчайшие кровеносные сосуды, пронизывающие все ткани и органы человеческого организма. По капиллярам кровь поступает к каждой клетке тела и доставляет ей кислород и питательные вещества, необходимые для жизни. Из клеток в кровь переходят продукты жизнедеятельности, которые в дальнейшем переносятся к другим органам или удаляются из организма. Обмен веществ между кровью и клетками тела может происходить только через стенку капилляров, поэтому их можно назвать главными элементами кровеносной системы.
 

При расстройстве кровотока по капиллярам, изменении их стенки клетки тела будут испытывать голод, что постепенно приведет к нарушению их деятельности и даже гибели (рис. 1).
Капилляры – самые многочисленные и самые тонкие сосуды, их диаметр составляет в среднем 7–8 мкм. Капилляры широко соединяются (анастомозируют) между собой, образуя внутри органов сети (между доставляющими органам кровь артериями и выносящими кровь венами). Тонкие артерии, по которым кровь поступает в капиллярные сети, – это артериолы, а выносящие кровь мелкие вены – венулы (рис. 2). Артериолы, особенно те, от которых непосредственно ответвляются капилляры (прекапиллярные артериолы), регулируют поступление крови в капиллярные сети. Суживаясь или расширяясь, они перекрывают или, наоборот, возобновляют течение крови по капиллярам. Именно поэтому прекапиллярные артериолы называют кранами сердечно-сосудистой системы. Венулы вместе с более крупными венами выполняют емкостную функцию – удерживают имеющуюся в органе кровь.
Есть сосуды, напрямую связывающие артериолы и венулы, – артериоловенулярные анастомозы (шунты). По ним кровь сбрасывается из артериального русла в венозное, минуя капиллярные сети. Значение артериоловенулярных анастомозов возрастает в неработающем, отдыхающем органе, когда нет необходимости в усиленном обмене веществ и большая часть поступившей крови без захода в капиллярные сети направляется дальше.
Капилляры, артериолы и венулы относятся к микрососудам, т.е. сосудам с диаметром менее 200 мкм. Движение крови по ним получило название микроциркуляции, а сами микрососуды – микроциркуляторного русла. Микроциркуляции придается большое значение в создании оптимальных режимов работающих органов, а в случае ее нарушения – в развитии патологического процесса. Ежесуточно по кровеносным сосудам протекает 8000–9000 литров крови. Благодаря постоянной циркуляции крови поддерживается необходимая концентрация веществ в тканях, что нужно для нормального течения обменных процессов и поддержания постоянства внутренней среды организма (гомеостаз).
Стенка капилляра состоит из одного слоя эндотелиальных клеток, снаружи от которых лежит базальная мембрана. Стенка капилляра представляет собой естественный биологический фильтр, через который осуществляются переход питательных веществ, воды и кислорода из крови в ткани и обратное – из тканей в кровь – поступление продуктов обмена (рис. 3). Современные методы исследования, в частности электронная микроскопия, свидетельствуют, что стенка капилляра – не пассивная перегородка и существуют специальные пути активного транспорта веществ через нее. В переносе веществ участвуют стыки между эндотелиальными клетками, специальные поры, пронизывающие наиболее тонкие участки стенки капилляров кишечника, почек, эндокринных желез, и пузырьки для переноса жидкостей, имеющиеся внутри эндотелиальных клеток в стенке капилляров большинства органов.
Хотя кровеносные капилляры были открыты М. Мальпиги еще в 1661 г., серьезное их исследование началось только в ХХ в. и привело к возникновению учения