Вимірювання треба проводити не менше двох раз з інтервалом 2-3 хв. Якщо показники розходяться більше ніж на 5 мм рт. ст., необхідно виконати додаткове вимірювання,поки результати двох з них співпадуть.

Для того, щоб поставити або виключити діагноз АГ, необхідно провести мінімум три вимірювання з інтервалом не менше одного тиждня, окрім випадків дуже високого АТ (САТ 210 мм рт. ст. і вище або ДАТ 120 мм рт. ст. і вище). При першому вимірюванні слід визначити АТ на двох руках. Якщо показники відрізняються, треба брати до уваги більш вищі з них. Асиметрія АТ на руках більше 10-20 мм рт. ст. спостерігається у осіб з односторонніми м’язево-скелетними аномаліями, вродженими вадами серця, захворюваннями периферійних артерій (зокрема, при обструкції підключичної артерії).

Якщо АТ при вимірюванні на руках підвищений, потрібно виміряти АТ на обох руках, особливо, коли пацієнт молодший 30 років.

Особливу увагу потрібно звернути на довжину та ширину манжети, а точніше- гумового балону, що знаходиться всередині. Якщо внутрішня гумова манжета надто велика для руки, показники АТ будуть занижені, а якщо надто мала-підвищений. Довжина манжети для дітей повинна бути такою, щоб вона повністю (на 100%) охоплювала плече, а у дорослих вона повинна покривати не менше 80% окружності плеча.

Ширина манжети повинна бути 40% окружності плеча. Використання надто вузької або короткої манжети приводить до підвищення показників АТ , а широкої та великої – до заниження. Для дорослих підходить манжета шириною 12 см. ВООЗ (1999) і Британське товариство гіпертензії рекомендує використовувати стандартну манжету шириною 12-13 см та довжиною 35 см для дорослих, у яких окружність плеча не більше 42 см. Для людей з товстими руками можна використовувати широку “стегнову” манжету або вимірювати АТ не в проекції плечевої, а променевої артерії, накладають манжету на передпліччя. Встановити чи підходить манжета можна шляхом порівняння її ширини з окружністю плеча, наклавши манжету вздовж руки: ширина манжети повинна бути меньшою половини окружності плеча (40%).

Визначення АТ у деяких людей приводить до труднощів. У осіб старшого віку із склерозованими, кальцинованими артеріями САТ при непрямому вимірюванні може виявлятись підвищеним, оскільки балон не достатньо стискає ригідну артерію. Велика ймовірність неточного вимірювання АТ, якщо артерія легко пальпується, коли манжета наповнена повітрям і притискає її (позитивний симптом Ослера). В даному випадку можна помилково діагностувати АГ, отримавши показник САТ на рівні 250-300 мм рт. ст.і деколи вищим ,при чому його справжнє значення не перевищує 130-140 мм рт. ст. Ймовірність псевдогіпертензії можна запідозрити в тих випадках, коли не дивлячись на високі значення АТ, немає ознак ураження органів-мішеней, тобто ,змін на очному дні або ГЛШ. Проба Ослера (пульс в радіальній артерії пальпується після того, як балон перетиснув плечеву артерію) для виявлення псевдогіпертензії малоінформативна, оскільки, часто спостерігається у осіб старшого віку без псевдогіпертензії.

Вимірювання АТ на стегні потрібно проводити всім молодим особам для виключення коактації аорти. Протягом вимірювання пацієнт лежить обличчям вниз; тони вислуховуються в підколінній ямці. В нормі САТ вище, а ДАТ дещо нижчий при вимірюванні на стегні; чим на руці, що пов’язано з відмінностями в контурі пульсової хвилі. Для коарктації аорти характерний нижчий САТ на стегні, чим на руці.

Для дітей потрібно використовувати більш вузьку та коротку манжету. Якщо визначити V фазу тонів Короткова не вдається, потрібно враховувати 1V фазу.У дуже маленьких дітей АТ вимірюють ультразвуковим методом (Доплер), проте точно визначається тільки САТ.

При ізотонічному (динамічні вправи) фізичному навантаженні АТ підвищується у здорових людей, а у хворих з АГ підвищується САТ. При ізометричному (статичні вправи) підвищується САТ та ДАТ. САТ > 200 мм рт. ст. при велоергометрії потужністю 100 Вт у пацієнтів з нормотензією, може вказувати на підвищення ризику розвитку гіпертензії, проте ці дані суперечливі.

Прилади для вимірювання АТ. Для непрямого вимірювання АТ використовують декілька типів приладів: анероїдні, напівавтоматичні або автоматичні електронні та ртутні манометри.

Ртутні манометри найбільш точні та найменш піддаються декалібровці, в порівнянні з іншими. У зв’язку з токсичністю ртуті їх потрібно використовувати обережно: не користуватись в місцях, де є ймовірність їх пошкодження та витікання ртуті, наприклад в автомобілі. Через шкідливий вплив на навколишне середовище прилади даного типу вже заборонені в деяких країнах (Скандинавські країни, Нідерланди). Але вони рекомендуються для використання в лікувальних закладах національними товариствами артеріальної гіпертензії.

Анероїдні манометри на даний час використовуються найбільш широко. Вони дозволяють точно виміряти АТ, якщо правильно відкалібровані. Однак, вони легко піддаються механічним пошкодженням, у зв’язку з чим дають похибку показниів. Анероїдні манометри потрібно калібрувати кожні 6 місяців. Це здійснюється шляхом з’єднання анероїдного та ртутного манометрів через Y–подібну трубку. У випадках порушення калібровки показники АТ, як правило, занижуються.

Анероїдні манометри прості у використанні та найбільш дешеві. Однак вони не використовуються у осіб з порушеною функцією кисті або із зниженням слуху.

Електронні манометри найбільш пристосованні для вимірювання АТ в домашніх умовах. Вони використовуються близько 20 років. В основі вимірювання АТ за допомогою автоматичного або напівавтоматичного електронного манометра лежить аускультативний або осцилометричний метод.