В 1887 р. в столиці Шотландії Едінбурзі Р.Філіпп відкрив перший протитуберкульозний диспансер.

У 1882 р. римській лікар Форланіні (С.Forlanini) запропонував штучний пневмоторакс для лікування легеневого туберкульозу.

1890 р. – Р. Кох, розробляючи протитуберкульозну вакцину, отримав туберкулін.

1906 р. – К.Пірке пропонує шкірний скарифікаційний туберкуліновий тест чутливості до туберкуліну у дітей, який назвав алергією.

1909 р. – у Москві відкрита лікарня для безкоштовної допомоги хворим на туберкульоз.

1919р.–Кальмет і Герен (Calmette,Guerin,Франція) отримали протитуберкульозну вакцину, яка була названа вакциною БЦЖ ( бацили Кальмета – Герен).

1924 р. – бразильський лікар Абре (Abre) запропонував флюорографічний метод виявлення хворих на туберкульоз.

1895 р. – К.Рентген оголошує про відкриття Х-променів, які насправді відкрив віденський професор українського походження Пулюй.

1935 р. – початок проведення масового щеплення вакциною БЦЖ.

1897 р. – Кілліан(Killian), німецький отоляринголог, запропонував метод бронхоскопії.

1903 р. – в Росії створена комісія по боротьбі з туберкульозом, в 1907 вона була реорганізована в Лігу по боротьбі з туберкульозом, яка 1909 р. затвердила уставні засади свого функціонування.

З 1911 р. набув широкого розвитку рух “Білої ромашки”, під час якого активісти збирали грошові та матеріальні пожертвування для допомоги хворим на туберкульоз.

1920 р. – заснований Міжнародний протитуберкульозний союз.

1942 р. – ВООЗ створила Комісію по вивченню проблеми і організації боротьби з туберкульозом, яка і сьогодні залишається головним координатором цієї роботи у світі.

1944 р. відкриває нову антибактеріальну еру боротьби з туберкульозом – з’явились протитуберкульозні препарати, які дозволили знизити і стабілізувати захворюваність на туберкульоз протягом кількох десятиліть.

1990 р. – ВООЗ оголосила про глобальну епідемію ТБ, а з 1995 р. і в Україні захворюваність на ТБ набула характеру епідемії.

2001 р. – в Україні прийнято Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”.

2002 р. – Указом Президента України затверджена перша “Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз 2002 – 2005 роки”.

2004 р. – Україна почала втілювати ДОТС – програму боротьби із захворюванням на туберкульоз, запропоновану Всесвітньою організацією охорони здоров’я; з урахуванням національної програми.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Туберкульоз (ТБ) нині є страшною загрозою для людства. Від цієї недуги в цілому світі помирає більше хворих, аніж від усіх інфекційних та паразитарних хвороб разом узятих.

За даними ВООЗ у світі налічують біля 60 млн. хворих на ТБ і щорічно виявляють біля 10 млн. вперше захворівших на ТБ з бактеріовиділенням, із яких у 5 млн. діагноз підтверджений бактеріоскопічно (масивні бактеріовиділювачі), у 5 млн. культурально (невелике бактеріовиділення) і біля 10 млн. хворих, у яких ТБ не бацилярний. Щорічно 3—4 млн. помирають від ТБ. Третина населення Земної кулі інфікована збудником ТБ, що дає підстави прогнозувати значне зростання захворюваності на ТБ в майбутньому.

Найвищий рівень захворюваності на ТБ в Африканському й Азіатському регіонах, країнах Тихоокеанського узбережжя. Погіршується епідемічна ситуація з ТБ й у країнах Європи, особливо в Східній Європі.

За критеріями ВООЗ, Європа відповідно до рівня захворюваності на ТБ, розподілена на три категорії:

країни з низьким рівнем поширення, де рівень захворюваності нижче 10 випадків на 100 тис. населення, до яких належить Австрія, Німеччина, Греція, Норвегія, Франція, Швеція, Швейцарія, Чеська республіка та інші;

країни з середнім рівнем поширення – Болгарія, Угорщина, Польща, Туреччина, Іспанія, Португалія, колишні Югославські республіки. У них рівень захворюваності становить від 10 до 30 випадків на 100 тис. населення;

країни з високим рівнем поширення, де показник захворюваності вищий 30 випадків на 100 тис. населення. До таких країн належать 15 колишніх республік СРСР та Румунія. До цієї категорії належить і Україна, де з 1995 року зареєстровано епідемію ТБ.

В 2007 році захворюваність населення України на ТБ склала 79,8 на 100 тис. населення.

Найвища захворюваність на ТБ (більше 100 на 100 тис. населення) спостерігається в Херсонській (155,7), Кіровоградській (113,4), Луганській (111,7), Миколаївській (106,2) областях.

Дещо менша захворюваність (90-100 на 100 тис. населення) в Донецькій (99,4), Дніпропетровській (99,1) та Запорізькій (89,8) областях.

Захворюваність в межах 60-90 на 100 тис. населення в Одеській (), АР Крим (85,0), Харківській (84,5), Житомирській (87,7), Чернігівській (80,4), Черкаській (69,4), Хмельницькій (67,7), Тернопільській (67,3), Рівненській (76,7), Львівській (74,2), Київській (72,8), Івано-Франківській (70,3), Волинській (72,1) областях.

Найнижча захворюваність (менше 60 на 100 тис. населення) спостерігається в Сумській (54,8), Чернівецькій (55,9), Полтавській (56,2), Закарпатській (59,9) областях.

Район |

Загальна

захв.

ф.33-к |

Захв.легень

Ф.33-к |

Захв. деструкт. туб |

Питома вага

CV |

Захвор. БК+ |

питома

вага

БК (+ |

Захвор. підлітки | Захвор. діти |

Смертність | ФГ на 1тис. | Тубдіаг. на 1т.діт.

2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 06/07 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007 | 2006 | 2007

Богородчани | 45

65,0 | 37

53,5 | 36

52,1 | 31

44,8 | 10

14,4 | 11

15,9 | 28,5 | 35,5 | 17

24,6 | 15

48,3 | 47,2

48,3 | 1

29,1 | - | - | - | 13

18,8 | 11

15,9 | 566,5 | 588,9 | 976,3 | 1000

Верховина | 15

50,5 | 12

40,4 | 12

40,4 | 8

26,9 | 4

13,4 | 3

10,1 | 33,3 | 37,5 | 3

10,1 | 3

10,1 | 25,0

37,5 | - | - | 2

30,2 | - | 2

6,7 | 3

10,1 | 548,9 | 511,7 | 999,1 | 1000

Галич | 48

75,5 | 46

72,4 | 41

64,5 | 44

69,2 | 18

28,3 |