Під впливом несприятливих умов і протитуберкульозних препаратів МБТ здатні до мінливості: вони трансформуються в більш стійкі, не чутливі до цих умов форми (фільтрівні, L- форми і т.п.) – персистенція МБТ, але при сприятливих умовах вони здатні до реверсії — набувати класичну форму МБТ з патогенними властивостями. При цьому у них може формуватись резистентність до протитуберкульозних препаратів (ПТП).

Первинна медикаментозна стійкість – це стійкість, що виявлена у вперше виявлених хворих, які ніколи не приймали ПТП.

Вторинна медикаментозна стійкість (набута) – резистентність МБТ, що виявлена у хворих, які приймали ПТП більше 4 тижнів.

Монорезистентність – стійкість МБТ проти 1 з 5 препаратів І-го ряду.

Полі резистентність – стійкість МБТ проти 2 і більше ПТП.

Мультирезистентність – це різновид полі резистентності, а саме – стійкість збудника тільки проти комбінації ізоніазид + рифампіцин або й поряд з іншими препаратами.

Причини медикаментозної стійкості:

біологічні – недостатня концентрація препарату, індивідуальні особливості організму пацієнта (швидкість інактивації препаратів);

причини обумовлені пацієнтом – контакт з хворими на хіміорезистентний ТБ, нерегулярний прийом препаратів, передчасне припинення прийому ліків, незадовільна переносимість препаратів, проведення неадекватного лікування, не усвідомлення важливості лікування;

фактори обумовлені хворобою – при великій кількості МБТ в ділянках ураженого органу та при зміні доз препаратів може виникати певна рН, яка перешкоджає активній дії ліків;

фактори обумовлені призначеним лікуванням – призначення неадекватних схем лікування, лікування одним препаратом (монотерапія), недостатня доза або тривалість лікування, використання препаратів з перехресною стійкістю.

ПАТОГЕНЕЗ

Зараження мікобактеріями туберкульозу відбувається аерогенним (92%) або аліментарним (8%) шляхами, описані також випадки зараження через рани шкіри, слизових оболонок та внутрішньоутробно.

Умови, що сприяють розвитку туберкульозу: хронічні стійкі стреси, цукровий діабет, виразкова хвороба шлунку, ВІЛ-інфікування, лікування імунодепресантами, шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія), все це зумовлює розвиток імунодефіциту.

Десятки і сотні тисяч МБТ попадають аерогенним шляхом в бронхіальні шляхи, осідають на війчастий епітелій, де шляхом виділення токсинів викликають неспецифічне запалення. У вогнищі запалення проходить фагоцитоз МБТ лімфоцитами, фагоцитами. Фагоцитоз незавершений, через відсутність у лімфоцитів набору ферментних систем які б могли подолати мікробний захист. Ці клітини по лімфатичних шляхах, міжклітинних просторах заносять МБТ у внутрішньогрудні лімфатичні вузли, де розвивається туберкульозна гранульома. При низькій імунологічній опірності організму МБТ розмножуються, проникають у лімфу /бацилолімфія/ і кроф /бацилемія/, накоплюються в РЕС, лімфовузлах, печінці, селезінці, кістковому мозку, легенях. Це первинний мікробізм. В період алергічної перебудови спостерігається повторна бацилемія і можливий розвиток локальних форм хвороби.

Виділяють первинне і вторинне інфікування.

Поділ на первинний, втори нний туберкульози зумовлений:

А) різним характером імунобіологічних реакцій організму ;

Б) особливостями клінічного перебігу хвороби.

Первинне інфікування – це проникнення в раніше не інфікований організм вірулентних МБТ. У більшості випадків первинне інфікування не приводить до захворювання завдяки адекватній реакції захисних систем організму. При неспроможності імунного захисту, масивності й високій вірулентності інфекції первинне екзогенне інфікування викликає розвиток первинного ТБ.

В патогенезі первинного інфікування виділяють 4 фази:

Фаза бактеріємії – короткострокова і триває 4—6 годин, на протязі яких МБТ проникають в підслизовий шар, в лімфатичні і кровоносні судини і розносяться по всьому організму. В цей час відбувається елімінація МБТ в тканинах різних органів, внаслідок чого формується закладка туберкульозу різної локалізації: легеневий, кістково-суглобовий, сечостатевий, нервової системи, шкіри, органів черевної порожнини, тазових органів, очей і ін.

Фаза імуно-морфологічних реакцій тканин починається з фагоцитозу МБТ тканинними макрофагами, які ідентифікують антигенні ознаки МБТ, виділяють монокіни (фактор хемотаксису і активації імунологічної перебудови організму), формують спочатку неспецифічну епітеліоїдну, а пізніше – туберкульозну гранульому, із яких утворюються горбикові враження в тканинах. Активується і здійснюється імунологічна перебудова організму на протязі 6-8 тижнів. Характер імунологічної реактивності визначає подальшу долю інфекційного процесу. Якщо імунна система не порушена і формує адекватну реактивність (нормергічну), то інфекційний процес може набувати зворотного розвитку без клінічних проявів хвороби, а організм набуває чутливості до туберкуліну. При цьому можуть виникати параспецифічні реакції (вузловата ерітема, фліктена)

Якщо ж імунологічний захист знижений (анергія) або неадекватно підвищений (гіперергія), то місцеві зміни в тканинах набувають прогресуючого характеру і переходять в ІІІ фазу клініко-патоморфологічних змін, вираженість яких обумовлює загальні і локальні клінічні прояви туберкульозу.

Патоморфологія

Туберкульозна гранульома

За умов нормергічної реактивності переважно формуються продуктивно-казеозні зміни в тканинах без або з малими деструкціями. При гіперергічній реактивності переважають ексудативно-деструктивні процеси з формуванням порожнин (каверн), а при анергії процес може набувати лімфо-гематогенної дисемінації з формуванням продуктивно-казеозних та ексудативно-некротичних вражень в різних органах і тканинах. Процес переходить в фазу клініко-морфологічних проявів, коли на фоні загальних клінічних симптомів інтоксикації розвиваються симптоми локального враження (місцеві), вираженість яких визначається поширеністю інфільтрації та казеозно-деструктивних змін в тканинах.

Під впливом лікування або спонтанно хвороба може приймати зворотній розвиток з розсмоктуванням ексудативної інфільтрації в тканинах, закриттям каверн і формуванням залишкових змін (IV фаза) у вигляді вогнищ, рубців, фіброзу, цирозу легень, деформацій і т.п. У більшості перехворівших на туберкульоз залишаються осумкований казеоз, який згодом звапнюється. У випадках неефективного лікування процес може набувати прогресуючого перебігу з