Клiнiчне мислення, знання причин розвитку тих чи інших симптомів хвороби, співставлення основних i другорядних проявів хвороби, сприяє правильному встановленню попереднього діагнозу, націлює лікаря на вибір методів обстеження, які дозволять виключити або підтвердити туберкульоз.

Туберкульоз- це інфекційна хвороба, збудником якої є мікобактерії туберкульозу (МБТ),(Mycobacterium tuberculosis), характеризується утворенням специфічних гранулематозно–казеозним (специфічне туберкульозне запалення) та некротично-деструктивним ураженням тканин з широким клінічним поліморфізмом, у поєднанні з неспецифічними реакціями та поліморфною клінічною картиною, що залежить від форми, стадії, локалізації та поширеності патологічного процесу. проявляє соціальну залежність, спричиняє тимчасову та стійку втрату працездатності і вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.

Своєчасна діагностика туберкульозу органів дихання є важливою спільною задачею фтизіатрів і лікарів багатьох інших спеціальностей, від успішного виконання якої багато в чому залежать здоров'я і благополуччя нашого суспільства. У той же час грамотне використання сучасних діагностичних можливостей в умовах загальної цілком виправданої фтизіатричної настороженності буде сприяти скороченню випадків гіпердіагностики туберкульозу і можливих ятрогенних наслідків невиправданої протитуберкульозної терапії.

КЛІНІЧНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ

Обстеження хворого на туберкульоз проводять за загальним планом. Разом з тим для фтизіатрії як і для інших медичних галузей, характерні деякі специфічні особливості. На сам перед потрібно більше уваги приділяти вивченню симптомів властивих туберкульозу, а також фізичним методам обстеження.

Багатоманітність проявів ТБ залежить від стадії і поширення процесу, а також від локалізації специфічних змін в інших органах.

При початкових формах ТБ не викликає ніяких суб’єктивних хворобливих відчуттів, відсутні патологічні зміни під час клінічного обстеження. Тому часто рання діагностика можлива лише при застосуванні спеціальних методів дослідження. Якщо хворий звертається за медичною допомогою до лікаря будь-якої спеціальності i не обстежений флюорографiчно більше року, лікар зобов`язаний направити пацієнта на флюорографiю.

Клінічні прояви ТБ найчастіше зумовлені інтоксикаційним синдромом і місцевими проявами, пов’язаними з ураженням певного органу. Тубінтоксикація зумовлена ендотоксинами, що виділяються під час руйнування мікробних клітин, а також продуктами розпаду білків в ураженому органі. Ознаки тубінтоксикації – це загальна слабкість, знижена працездатність, погіршення апетиту, втрата маси тіла, пітливіст, порушення сну, дратівливість, підвищена температура тіла.

Пітливість на початку захворювання виражена не значно, переважно вночі, під час сну, піт має неприємний запах «прілого сіна» (Ф.Г. Яновський). Профузні поти, особливо вночі, властиві формам захворювання з масивними ексудативними і казеозними змінами.

У більшості хворих на ТБ легень температура тіла нормальна або субфебрильна. Для неї характерна велика лабільність (підвищення під час праці, менструації), відсутність монотонності. Хворі часто майже не відчувають температури тіла продовжують працювати у звичному режимі. У разі загострення ТБ процесу або гострого його початку вона підвищується до 38 – 390С. Тільки у випадках дисемінованого ТБ, казеозної пневмонії, гострого плевриту температура тіла досягає іноді 400С. Гектична температура спостерігається у хворих на міліарний ТБ та у випадках емпієми плеври. Отже у хворих на ТБ фебрильна температура тіла є мало характерною. Температурна крива має неправильний характер – здебільшого підвищується ввечері, а вранці нормалізується.

Місцеві прояви захворювання, пов’язані з ураженням переважно органів дихання (бронхо-легенево-плевральний синдром), – це кашель, виділення харкотиння, кровохаркання, задишка, біль у грудній клітці.

На початку захворювання кашель тихий (покашлювання), малопомітний для самого хворого, турбує його рідко і може пов’язуватись з курінням, простудою. З прогресуванням хвороби кашель поступово посилюється, а у випадках фіброзно-кавернозного ТБ стає виснажливим і не рідко не дає змоги хворому заснути. Гучний кашель характерний для хворих на бронхоаденіт, ТБ бронхів. Кашель, що триває 3 – 4 тижні, повинен бути показанням для ФГ-обстеження.

На початку захворювання харкотиння може не виділятись. З прогресуванням ТБ процесу і особливо після утворення порожнини розпаду кількість харкотиння збільшується, може досягати 200 мл на добу і більше. Мокрота слизова або слизово-гнійного характеру, але ніколи не має такого неприємного запаху, як при неспецифічних гнійних процесах, відкашлюється легко. Це пояснюється тим, що функція мерехтливого епітелію слизової оболонки бронхів тривалий час зберігається, мокротиння під сну просувається до біфуркації трахеї, а в ранці легко відкашлюється. Поступово розвивається ендо- і перибронхіт, порушується структура бронхів, кашель стає тяжким, мокротиння відкашлюється з великими труднощами.

Кровохаркання та кровотеча звичайно бувають при деструктивних формах ТБ процесу і особливо часто при цирозі легень; кров яскраво-червоного кольору, піниться.

Задишка на початку захворювання не виражена і виявляється тільки під час фізичного навантаження. З часом вона посилюється і не залишає хворого навіть у стані спокою. Оскільки легені мають великі компенсаторні можливості при порушенні дихання, можна припустити, що на початку захворювання причиною задишки є ТБ інтоксикація, яка впливає на функцію ЦНС та ССС. Згодом задишка визначається поширеністю процесу і розвитком легенево-серцевої недостатності. Задишка може бути різко виражена на початку захворювання тільки у випадках міліарного ТБ, плевриту, казеозної пневмонії.

Біль у грудній клітці часто виникає на початку захворювання, зумовлений поширенням процесу на плевру, а далі – зморщуванням легень і звужуванням грудної клітки. Біль може бути також зумовлений атрофією м’язів грудей, що розвивається при цьому, а також невралгією. Плевральний біль має колючий характер і пов’язаний з актом дихання, а біль внаслідок зморщування легень – тупий або ниючий.

При позалегеневих формах ТБ, крім загальних симптомів зумовлених інтоксикацією, бувають і місцеві прояви захворювання. При ТБ нирок – це біль у поперековій ділянці, при ТБ сечового міхура – дизуричні розлади, при мезаденіті –