з 1882р. після доповіді Forlanini, який показав, що штучний пневмоторакс є єдиним ефективним на той час методом лікування ТБ. Наступний клінічний досвід показав, що наслідками штучного пневмотораксу є суттєві ускладнення. Тому в 1935 р. штучний пневмоторакс було замінено на штучний пневмоперітонеум, який був позбавлений негативних наслідків пневмотораксу. Ці колапсохірургічні методи широко використовувались в лікуванні ТБ до середини ХХ століття, коли з’явилися протитуберкульозні препарати (ПТП), які знизили частоту використання колапсохірургічних методів, але розширили можливості радикального хірургічного лікування ТБ. Широке використання ПТП в 60 – 80-х роках в лікуванні і профілактиці ТБ були настільки успішними, що деякі науковці навіть вважали можливою ліквідацію захворюваності на ТБ, але життя внесло свої корективи і на зміну успіхам в 90-х роках ХХ століття захворюваність на ТБ в усіх країнах світу зросла так, що ВООЗ проголосила “глобальну проблему” ТБ, яка загострила перед людством нову медико-біологічну складність, пов’язану з резистентністю МБТ до ПТП.
Погіршення ситуації з раннім виявленням та ефективним лікуванням туберкульозу спричинене:
1.Скороченням як лікарських кадрів загального профілю, так і фтизіатрів.
2.Скороченням тубліжок та закриття районних стаціонарів.
3.Погіршенням роботи рентгенологічної служби/ стара апаратура, або відсутня зовсім, незабезпеченість плівкою, реактивами, тощо/.
4.Відсутня достатня кількість медикаментів.
5.Ріст медикаментозної стійкості МБТ.
6.Наявність великої кількості асоціальних елементів, безробітніх та іше.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ:
1.Комплексність з індивідуальним підходом до хворого.
2.Тривалість і безперервність.
3.Поетапність.
Лікування вважається комплексним тоді, коли при ньому призначаються терапевтичні засоби та методи, спрямовані на:
а) збудника туберкульозу( туберкулостатики),
б) підвищення опірності організму,
в) патологічне вогнище ( патогенетична терапія, колапсотерапія, оперативне втручання),
г) симптоматичне лікування ( лікування ускладнень та супутніх захворювань.
Індивідуальний підхід у лікуванні туберкульозу полягає в тому, що окремі препарати,або методи призначаються в залежності від клінічної форми захворювання, вживання раніше туберкулостатиків, характеру патологічних змін, переносимості та ін.
Основним методом лікування ТБ є поліхіміотерапія – комбінована терапія з використанням 4-5-ти протитуберкульозних хіміопрепаратів (ізоніазид, піразинамід, етамбутол) і антибіотиків широкого спектру дії з вираженою протитуберкульозною активністю (рифампіцин, стрептоміцин, канаміцин, офлоксацин, флориміцин).
Головною метою лікування ТБ є стійке досягнення абацилювання (припинення бактеріовиділення), загоєння ТБ змін в уражених органах і ліквідація клінічних ознак захворювання.
Для цього слід неухильно дотримуватися основних принципів лікування, до яких належать:
-комплексність,
-комбінованість,
- поетапність
-довготривалість
-безперервність,
-своєчасність виявлення,
-індивідуальний підхід до хворих,
-контрольованість
-безкоштовність.
І. Комплексність лікування – це поєднання всіх доступних методів лікування (протитуберкульозні препарати, патогенетичні засоби, хірургічні методи, фізіотерапевтичні, санаторно-курортне лікування):
Основний метод лікування – етіотропна хіміотерапія.
Патогенетична терапія.
Хірургічне лікування.
Фізіотерапевтичне лікування.
Санаторно-курортне лікування.
ІІ. Комбінована терапія – це застосування декількох (не менше 3-4) ПТП при лікуванні хворих ТБ відповідно категоріям. Це пов’язано з тим, що комбінована терапія запобігає розвитку стійкості МБТ, уповільнює виведення окремих ПТП з організму і таким чином упродовж тривалого часу зберігається їх вища концентрація у крові і тканинах, тобто посилюється дія.
ІІІ. Тривале і безперервне лікування. Оптимальна тривалість лікування відповідно до стандартів складає 6 – 9 міс. для хворих І – ІІІ категорій. Для хворих ІV категорії за індивідуальними режимами продовжується до 12-18-24 місяців, навіть впродовж всього життя. Безперервний (регулярний) прийом препаратів зменшує можливість розвитку стійкості збудника, а також сприяє ефективності лікуванню. Інтермітуючу методику (через день, 2-3 рази на тиждень), яка впроваджена в 1964-1966 рр., вважають безперервною.
ІV. Своєчасність лікування (раннє виявлення) – лікування в найбільш ранні строки хвороби, коли вона не набула тяжкого перебігу та немає розпаду і бактеріовиділення. Чим раніше виявлений хворий на ТБ і розпочате лікування, тим більше гарантій на повне одужання хворого, з меншими економічними затратами. Раннє виявлення попереджує розповсюдження ТБ.
V. Індивідуалізація лікування з урахуванням переносимості ПТП, чутливості МБТ до ПТП, алергічні реакції, фізичний та соціальний стан хворого.
VІ. Двофазність лікування. Перша інтенсивна фаза спрямована на пригнічення, розмноження популяції МБТ, суттєве її зменшення і часткову стерилізацію вогнища специфічного ураження. Початкову (інтенсивну) фазу АБТ завершують у разі припинення бактеріовиділення і досягнення позитивної клініко-рентгенологічної динаміки ТБ. У другій фазі (підтримуючій) проводять щоденну або інтермітуючу ПТП терапію з метою клінічного вилікування хворого або підготовки до хірургічного втручання.
VІІ. Етапність лікування полягає у проведенні його на етапах: стаціонар (інтенсивна і фаза долікування) – санаторій (фаза долікування) – амбулаторне лікування.
VІІІ. Контрольованість лікування – ДОТС передбачає прийом ПТП хворим в присутності і під контролем медичного працівника.
ІХ. Безперервне. Перерив в лікуванні більше 1-го місяця призводить до розвитку резистентності МБТ і ускладнює подальше лікування.
Х. Лікування хворих на ТБ обов’язково має бути безкоштовним, доступним і безпечним.
Цілі лікування (ВООЗ):
Зниження захворюваності, розповсюдження і смертності від туберкульозу.
Ліквідація туберкульозу як розповсюдженого захворювання.
Елементи програми в досягненні мети:
Виконання всіх видів профілактичних заходів боротьби з ТБ.
Раннє і своєчасне виявлення хворих на ТБ
Лікування хворих на ТБ (основний шлях розриву епідемічного ланцюга).
Функції лікування:
Збереження життя хворого.
Відновлення здоров’я і працездатності хворого.
Позбавлення хворої людини від фізичного і морального страждання.
Попередження розповсюдження МБТ в навколишньому середовищі (протиепідемічна функція).
Задачі при проведенні лікування:
Підвищення ефективності лікування.
Скорочення терміну лікування.
Вилікування з мінімальними залишковими змінами.
Мінімальні затрати на лікування (економність лікування).
Сьогодні лікування ТБ можна розділити:
-етіотропне (хіміотерапія, антибактеріальне),
-патогенетичне,
-хірургічне лікування.
ХІМІОТЕРАПІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ.
1.Принципи хіміотерапії:
а) обов”язкова комбінація 3-х або 4-х туберкулостатиків із врахуванням антибіотикограм;
б) тривалість і безперервність лікування;
в) комбінація туберкулостатиків із десенсибілізуючими засобами та антибіотиками.
2.Врахувати характер туберкулостатичних препаратів. В даний час відомо біля 22 препаратів.
Поділяються вони 3 групи:
а) сильнодіючі;
б) середньої дії;
в) слабкої дії.
Сильнодіючі-ізоніазид,ріфампіцин.
Середньої дії-стрептоміцин, флоріміцин, канаміцин, фтивазид, метазид, салюзид, ІНГА-17, етіонамід, протіонамід, циклосерин, етамбутол, піразинамід, тізамід, салютизон, етоксид.
Слабкої дії-ПАСК,тіоацетазон.
В літературі зустрічається поділ препаратів на антибіотики та хіміопрепарати.
Антибіотики- це препарати, що мають антимікробну дію як на МБТ, так і на