Проведені клінічні дослідження підтвердили високу ефективність запропонованої патогенетичної терапії, яка проявилася у значному відсотку загоєння каверн (91,6%) та 100% припиненні мікобактеріовиділення.

Санаторне і кліматичне лікування.

Із стародавніх часів вчені шукали шляхи і методи лікування туберкульозу. В доантибактеріальну еру єдиною можливістю, відносно стабілізувати розвиток специфічного процесу, було кліматолікування.

На перебіг туберкульозу в значній мірі впливають метеорологічні умови. Природні фактори діючи на нервову систему викликають стимуляцію імунологічної резистентності організму, що в свою чергу збагачує резерви компенсаторно-захисних механізмів хворого. Зокрема, значні впливи на хворий організм мають такі метеорологічні зміни як: висока чи низька температура повітря, гіперінсоляція, вологість, вітер, барометричний тиск і ін.

На організм людини широкий діапазон кліматичних факторів впливають через так звану кліматичну реакцію. Ця реакція супроводжується явищами акліматизації, яка ярко виражена при переїзді на значні відстані, а особливо в гірську місцевість. Акліматизація супроводиться серцебиттям, задухою, безсонницею, потінням, тривожним станом, розладом артеріального тиску та ін. Ці явища можуть тривати від часу зміни клімату на протязі двох-трьох тижнів.

У хворих на туберкульоз після закінчення явищ акліматизації покращується апетит, посилюється основний обмін речовин, зникає кашель, зменшуються катаральні явища, знижуються показники гарячки, покращується самопочуття. Одним з основних кліматичних факторів є сонячний вплив. Сонячне світло, зокрема його ультрафіолетовий спектр, впливаючи на нервові рецептори шкіри викликають зміну обміну меланіну, - на сітківку ока і вегетативну нервову систему, а через них на окисно-відновні процеси в організмі. Тому дозована геліотерапія – це один з методів лікування багатьох захворювань.

Одним з факторів кліматичного впливу є “ландшафтний рефлекс”, який найбільш ярко виражений в гірській місцевості, а також в морських басейнах. Курортно-кліматичне лікування хворих на туберкульоз є складовою частиною основного курсу і показано в період затихання хвороби для повного відновлення працездатності пацієнта. Для цього в нашій країні існує система санаторно-курортних закладів, які поділяються на місцеві і кліматичні.

Місцеві санаторії є у всіх областях України. Перевага лікування в місцевих санаторіях полягає в тому, що хворим непотрібно далеко їхати і різко змінювати кліматичні умови. В місцевих санаторіях крім відпочинку хворі перебувають під наглядом лікарів, дотримуються гігієнічного режиму та продовжують антибактеріальну хіміотерапію і патогенетичне лікування. Як правило, місцеві санаторії розташовані в заміських лісних зонах, в долинах річок і гірських масивах.

Відмічено сприятливий вплив гірського повітря на перебіг туберкульозного процесу у фазі розсмоктування та ущільнення

Цьому сприяють:

а) понижений барометричний тиск атмосфери,

б) прохолодне літо і тепла зима,

в) висока, насиченість повітря чистих атомарним киснем,

г) відсутність забруднювачів атмосфери,

д) мальовничий гірський ландшафт,

ж) висока, насиченість повітря фітонцидами хвойних та широколистних дерев.

На морських курортах великий вплив на організм хворого мають морські купання, розпиленість в повітрі дрібних морських крапельок, свіжий лагідний вітер, геліотерапія.

Метою санаторного – курортного лікування є:

а) стимуляція загальної резистентності хворого організму через вплив природних факторів та дозованого навантаження;

б) максимальне приближення до умов праці через тренувальні екскурсії і походи в заповідники і памґятники природи.

Показання до санаторно-курортного лікування:

1.Хворі з невеликими, обмеженими специфічними змінами, вогнищеві і інфільтративні процеси у фазі розсмоктування.

2.Хворі з деструктивними формами туберкульозу після загоєння каверн і розсмоктування інфільтратів.

3.Хронічні дисеміновані та фіброзно-кавернозні форми хвороби у фазі затихання, без значних функціональних порушень.

4.Хворі із свіжими інфільтратами при умові строгого режиму та повноцінної хіміотерапі

Кліматичні курорти поділяються на гірські, високогірні, приморські, степові. Гірські санаторії розташовані на Прикарпатті: Яремче, Ворохта, Смодне. Високогірні санаторії: Абастумані, Теберда, Олентуй, Діліжан. Приморські курорти розташовані на південному березі Криму, в Прибалтиці. В Криму знамениті кліматичними факторами курорти в Сімеїзі, Алупці, Алушті, Ялті.

Визначення результатів лікування

Вилікування (за мазком; за посівом)

Вилікування – це досягнення припинення бактеріовиділення, підтверджене мазком , або посівом, та клініко-рентгенологічної стабілізації після завершення призначеного повного курсу антимікобактеріальної терапії.

Пацієнт з негативними результатами бактеріологічного дослідження мокротиння (за мазком або посівом) в останній місяць лікування та принаймні один раз при попередніх дослідженнях та який отримав всі дози препаратів, передбачені режимом лікування, вважається вилікуваним за мазком чи посівом, тобто вилікуванням підтвердженим мазком чи посівом.

Якщо в кінці лікування було зроблено посів, то треба зачекати його результат. Іншими словами, хворий може бути вилікуваним «За Мазком» тільки в тому разі, якщо в кінці лікування не було отримано результату посіву (посів «проріс»), або взагалі посів не було зроблено.

Вилікування клініко-рентгенологічне

Вилікування підтверджене клініко-рентгенологічними даними, або вилікування клініко-рентгенологічне, передбачає загоєння деструкції чи каверни (якщо вони були), або досягнення клініко-рентгенологічної стабілізації.

Лікування завершене – це досягнення клініко-рентгенологічної стабілізації після завершення призначеного повного курсу антимікобактеріальної терапії.

Таким, що завершив лікування, вважається хворий:

в якого до початку лікування був негативний результат дослідження мокротиння за мазком і за посівом;

До цього ж результату відносять хворих, що мали до початку лікування позитивний мазок та/або посів мокротиння, які завершили курс лікування, але не мають необхідного числа негативних аналізів мазків та/або посівів на 5-му місяці й пізніше.

Невдача лікування (за мазком; за посівом; клініко-рентгенологічна)

Невдача лікування – це збереження або поява бактеріовиділення, підтвердженого мазком і/або посівом з відсутністю клініко-рентгенологічної стабілізації після призначеного повного курсу антимікобактеріальної терапії понад 5 місяців.

Результат лікування вважається невдалим, якщо у