Субплевральна локалізація каверни передбачає погане її загоєння внаслідок відсутності навколо деструкції легеневої паренхіми і поганих умов для спадіння порожнини.

При зупиненні активності специфічного процесу на стадії кавернозного туберкульозу, призупиненні росту фіброзної тканини, очищенні внутрішніх стінок порожнини від казеозних мас та їх епітелізації, тривалій відсутності бактеріовиділення, каверна перетворюється в повітряну порожнину легень, так званий відкрито- від’ємний синдром.

Інколи можна спостерігати синдром роздутої каверни, коли внаслідок специфічного ендобронхіту просвіт бронха перекривається, створюються умови виникнення клапанного механізму, внаслідок чого повітря попадає в каверну, а в бронхи не повертається, порожнина з кожним вдохом поповнюється повітрям і збільшується в розмірах.

Деколи виникає заболочена каверна, коли дренуючий бронх перекривається і в порожнині накоплюється тканинна рідина, казеоз, МБТ. Цей феномен ще називають неспражньою туберкулою або бомбою сповільненої дії, бо в любий час прохідність дренуючого бронху може відкритися і вмістиме каверни може засіяти нижче розміщені частки обох легень і викликати в них специфічне запалення.

ФІБРОЗНО – КАВЕРНОЗНИЙ ТУБЕРКУЛЬОЗ ЛЕГЕНЬ-Це кінцевий етап розвитку різних деструктивних форм туберкульозу легень, який характеризується наявністю фіброзної каверни, вираженим пневмосклерозом прилягаючої легеневої тканини із зміщенням органів середостіння, наявністю вогнищевого бронхогенного обсіву, емфіземи легень, бронхоектазів, мікобактеріовиділення та розвитку ускладнень.

У вперше виявлених хворих фіброзно-кавернозний туберкульоз зустрічається у 3-5 відсотках випадків. У стінці каверни в її піогенному шарі знаходяться сотні тисяч патогенних збудників, які з харкотинням і казеозними масами розповсюджуються через бронхи в нижче розміщені частки обох легень, де внаслідок цього розвивається новий специфічний процес.

Клінічна картина фіброзно-кавернозного туберкульозу характерна хвилеподібним перебігом, тривалістю процесу, який в наш час вираховуються десятками років. Ця динаміка специфічного процесу пов’язана із зобільшенням каверни та нових бронхогенних обсівів. Вперше виявлений фіброзно- кавернозний туберкульоз легень є запущеною формою туберкульозу.

Патогенез фіброзної каверни проявляється у наявності в стінці каверни казеозних мас, які оточені фіброзною тканиною. Зсередини стінка каверни оточена піогенною оболонкою , яка, відокремлюючись разом з казеозними масами, змішується з харкотинням і бронхогенним шляхом обсіває здорові ділянки легень.

Морфологічно фіброзна каверна має три шари: внутрішній- піогенний, середній-грануляційний, зовнішній-сполучнотканний( фіброзний). За несприятливого перебігу хвороби грануляційний шар каверни може перетворюватися в піогенний ( гнійний). Під час загострення процесу навколо каверни може з’являтися зона перифокального обсіву.

Найчастіше хворі скаржаться на кашель з виділенням харкотиння, задуху, болі в грудній клітці, інколи кровохаркання, або легеневі кровотечі. Крім того, їх турбує втрата апетиту, похудіння, загальна слабкість, розбитість, втрата тонусу, потіння, субфебрильна гарячка, серцебиття.

Вираженність клініки залежить від фази загострення патологічного процесу чи його затихання. При очищенні каверни від казеозних мас симптоми інтоксикації зникають, наступає так званий стан уявного здоров’я. При загостренні патологічного процесу симптоматика наростає.

При огляді хворого можно помітити западіння над- і підключичних ямок, деформацію грудної клітки та відставання її ураженої половини в акті дихання.

Пальпаторно: визначається підсилення голосового тремтіння на стороні ураження, інколи прощупується збільшені переферичні лімфатичні вузли ( реакція на тубінтоксикацію).

Перкуторно: над фібрознозміненими кавернами можна почути різні звукові феномени: “писк миші”, “шум плеску” та ін.

Ознаки каверни можуть бути визначені перкусією та аускультацією, також рентгенологічно.

Перкуторно можна визначити наступні ознаки каверни:

1.Симптом Вінтріха – підсилення перкуторного звуку над великою каверною, коли хворий відкриває рот і послаблення звуку при закритому роті. Цей симптом проявляється при наявності великої каверни і функціонуючому дренуючому бронху.

2.Симптом Герхарда – зниження інтенсивності перкуторного звуку над великою каверною в лежачому положенні хворого ( горизонтальному) і підвищенні його у вертикальному положенні. Цей симптом залежить від величини каверни, а також від зміни її форми та вмісту при зміні положення хворого.

3.Симптом Фрідрейха – підвищення інтенсивності перкуторного звуку над великою каверною при вдосі і зниження його при видосі. Зміна перкуторного звуку залежить від збільшення об”єму каверни при вдосі і зменшенні її при видосі.

4.Металічний або тимпанічний перкуторний звук над гігантською каверною ( діаметр більше 6 см.), яка розміщена поверхнево і має гладкі і напружені стінки.

Аускультативні ознаки каверни:

Бронхіальне дихання над каверною прослуховується в залежності від стану оточуючої каверну тканини, глубини розміщення каверни та калібра дренуючого бронху. Воно більш виражене при оточенні каверни щільною тканиною і великому діаметрі дренуючого бронху.

Амфоричне (пляшкове) дихання чути над гігантськими кавернами із гладкими і напруженими стінками. Це дихання нагадує звук , який чути якщо дути в пляшку або кухлик з широким горлом.

Вологі великоміхурцеві хрипи – постійно прослуховуються локально в одному місці( над каверною). Хрипи виникають в гирлі дренуючого бронху. Їх поява та інтенсивність залежить від рідкої консистенції вмісту каверни та від ширини гирла дренуючого бронха. Над кавернами без вмісту, або з перекритим дренуючим бронхом хрипи не прослуховуються.

Над оточуючою каверну перифокально запаленою легеневою тканиною прослуховуються дрібноміхурцеві вологі хрипи. Таким чином, при аускультації в ділянці каверни можна почути в центрі звучні великоміхурцеві хрипи і дрібноміхурцеві по периферії, тобто – кавернозні і паракавернозні вологі хрипи. Найбільш чітко їх чути при покашлюванні.

Звук писку, свисту або скрипу чути над старою каверною, коли звужений дренуючий бронх.

“Оральні” хрипи – чути із відкритого рота хворого. Вони можуть бути велико- і середньоміхурцеві, утворюються в старих і великих кавернах, які розміщені у верхніх долях легень. Вони проводяться через великі бронхи,трахею у відкриту порожнину рота.

У випадку закриття дренуючого бронху і розміщення невеликої каверни у товщі легеневої тканини – фізикальні прояви відсутні. Такі каверни називають “німими”

Рентгенологічні