Лікування : комплексне, три авлість – 6 – 12 міс. Призначають три АБ – препарати: стрептоміцин, ізоніазид, етамбутол в оптимальних дозах на кілограм ваги. Вітамінотерапія, десинсибілізуюча терапія, гепатопротектори, патогенетичне лікування. Продовжити лікування слід в санаторно – курортних умовах Карпат, Криму, Херсонщини і Одещини.

Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів

- це специфічне запалення лімфатичних вузлів. Виділяють лімфовузли : паратрахеальні, трахеобронхіальні, біфуркаційні, бронхопульмональні передні і задні.

Клініка : При огляді можуть бути параспецифічні реакції при туберкульозі. Пальпаторно наявні збільшені периферичні лімфатичні вузли.

Перкуторно : можно виявити позитивний симптом :

см.Кораньї –при перкусії по остистих відростках хребта укорочення перкуторного звуку до 4 – 5 грудних хребців / у нормі до 1 – 2/ - це означає, що збільшені біфуркаційні лімфовузли.

См.Чаші, Філософова - /Н.Ф.Філатова, П.С.Медовнікова, А.Н.Рубеля - укорочення перкуторного звуку парастернально у ІІ – ІІІ межребір’ї, що звужується донизу.

См. Де ла Кампа – укорочення перкуторного звуку в ділянці У – УІ хребців.

Аускультативно :

См. Д”Еспіна - підсилення бронхофонії на спині нижче УІІ шийного і І грудного хребців.

См.”бітонального “ кашля – здавлення збільшеним лімфовузлом бронхів і поява дзвінкого двохтонального кашлю.

См. Шумного експіраторного стрідора – подовжений видох, хриплячий видох.

См.Сміта – шум вовчка,визначається у верхній частині грудини при закиданні голови назад. Бронхоаденіт може супроводжуватися коклюшоподібним кашлем і навіть астматичними приступами.

У дітей підліткового віку можуть появлятися поширені вени периферичної сітки на грудній клітці.

Рентгенологічно : виділяють дві форми бронхоаденіту :

А) туморозну;

Б) інфільтративну.

Туморозна – запальний інфільтрат захоплюючи тканину лімфатичного вузла не виходить за межі капсули і має чіткі контури, нагадує тумор.

При інфільтрованім бронхоаденіті специфічний процес росповсюджується перифокально в легеневій паренхімі виходячи за межі капсули лімфовузла.

Зміни в крові : лейкоцитоз, лімфопенія, моноцитоз, еозинофілія, пришвидшена ШОЕ.

Морфологічно в лімфовузлах можуть переважати гіперпластичні, казеозні чи індуративні процеси.

Клініка залежить від інтенсивності морфологічних змін та проявів інтоксикації. Часто спостерігається висока гарячка до 38 – 39 С, пітливість, втрата апетиту, появляється коклюшеподібний або бітональний кашель. Перебіг процесу може бути гладким і ускладненим.

При ускладненому перебігу часто появляються ексудативні плеврити, ендобронхіти, ателектаз, поява первинної лімфогенної каверни, первинна дисемінація. При ателектазі позитивний см. Гольцкнехта-Якобсона – при вдосі /рентгенологічно тінь серця і середостіння змішується в сторону ателектаза.

Діагностика : грунтується на проявах параспецифічних реакцій, позитивних перкуторних та аускультативних симптомах. Велике значення має рентгенодіагностика та туберкулінодіагностика, “віраж” туберкулінової проби/, а також позитивний ефект від проведеної специфічної терапії. Після проведеного лікування в лімфовузлах залишаються кальцинати.

Для диференційної діагностики слід мати на увазі збільшені внутрішньогрудні лімфатичні вузли при корі, коклюші, пневмоніях, грипі. У цих випадках має значення: симетричність збільшення лімфовузлів, короткочасність і тривалість на протязі основного захворювання, відсутність кальцинатів після проведеного лікування, від’ємна проба Манту.

Збільшення лімфовузлів при : новоутворах, лімфогрануломатозі, лімфосаркомі, лімфолейкемії характеризується : швидким ростом лімфовузлів, двосторонністю, значним лейкоцитозом, високим ШОЕ, наявністю атипових клітин і відсутність ефекту від протитуберкульозної хіміотерапії.

Саркоїдоз легень, хвороба Беньє - Бек-Шауман/ характерний двостороннім процесом, наявністю морфологічно саркоїдних гранульом, поширенням процесу на легені та весь організм. Хвороба перебігає хвилеподбно з гарячкою, болями в грудях, сильним свербінням шкіри. Проба Манту від’ємна.

Лікування проводиться в стаціонарі 4 – 8 місяців, в санаторії 2 – 6 місяців і амбулаторно до 4 місяців. Починають лікування трьома АБ – препаратами : стрептоміцин, ізоніазид, ріфампіцин з розрахунку на кілограм ваги дитини. Обов’язково призначають вітамінотерапію ( віт. В1 і В6 ), патогенетичну,сенсибілізуючу, загальноукріплюючу терапії.

В санаторних умовах рекомендується раціональне харчування, свіже повітря, лікувальна гімнастика, стимулюючі засоби і ін.

Первинний туберкульозний комплекс (ПТК)

Це наявність вогнища туберкульозного запалення в легенІ (первинний афект), розповсюдження процесу по лімфатичних судинах /лимфангоїт/ і запаленого вузла ( лімфаденіт). Із несприятливих умовних факторів, що діють на дитячий організм слід відмітити великий резервуар туберкульозної інфекції серед населення ( одна третина людства інфіковані – дані ВООЗ), епідемія туберкульозу в дорослих ( з 1995 року) і великий контакт, зниження відсотку вакцинування дітей ( багато протипоказів , відсутність вакцини БЦЖ, перебіг з протитуберкульозними препаратами – низька ефективність лікування, дорогі продукти харчування для дітей, вплив на дітей радіації, погіршення екології (Чернівецька хвороба) і інші . Всі ці фактори призводять до пониження імунологічної реактивності і появи туберкульозу.

Патогенез. Часто вхідними воротами інфекції може бути внутрішньоутробно зараження та генералізація процесу при хворій на туберкульоз плаценті. Досить розповсюджений шлях передачі інферції є аліментарний та аєрогенний. Незалежно від вхідних воріт інферція проникає в лімфу і кров. МБТ накоплюються в системі РЕС, лімфавузлах,печінці селезінці, кістковому мозку, легенях.

В період алергічної перебудови наступає повторна бацилемія і розвивається локальна форма процесу в легенях і лімфовузлах.

Патоморфологія. В легенях розвивається альвеоліт, бронхіоліт, пневмонія. Розвиваеться казеозний некроз, який носить характер ацинозного, лобулярного або лобарного. Від первинного афекту запалення розповюджується лімфатичними шляхами до лімфатичного вузла. На місці первиннго афекту залишаеться вогнище Гона, а відсіви від нього називаються вогнищами Сімона. При генералізації хвороби може утворитися первинна дисемінація або первинна каверна.

Клініка. Скарги можуть носити тубінтоксикаційний характер: субфебрильна гарячка, потіння, втрата апетиту, кашель, наявність харкотиння. При огляді іноді знаходять параспецифічні реакції : вузликову еиретему, керотаконґюктивіт і фліктену. Пальпуються збільшені периферичні лімфатичні вузли. На стороні ураження підсилене голосове тремтіння. Перкуторно над інфільтратом укорочення звуку, асускультативно - вологі хрипи на фоні послабленого або жорсткого дихання. У змиві з бронхів або в харкотинні знаходять МБТ.

В крові – незначний лейкоцитоз, пришвидшена ШОЕ, зсув лімфоцитарної формули вліво,