В сумнівних випадках діагноз підтверджується результатами вивчення вмісту лакун і відбитків з поверхні мигдаликів: виявляються патогенна флора, зниження фагоцитарної активності лейкоцитів, збільшення числа поліморфноядерних та поява дегенеративних форм лейкоцитів, зменшення кількості лімфоцитів. Діагностичне значення, особливо в дітей, мають гіпохромна анемія, нейтрофільний лейкоцитоз, моноцитопенія, лейкопенія, підвищення ШОЕ, зміна імунологічних показників сироватки крові (зниження рівня імуноглобулінів, титрів антистрептококових антитіл, комплементу, пропердину та ін.). Аналіз крові хворих на хронічний тонзиліт з різними видами декомпенсації порівняно з кров’ю здорових осіб виявляє дисбаланс в їхньому імунному статусі: перерозподіл у вмісті Т- і В-лімфоцитів та їх субпопуляцій, наявність циркулюючих імунних комплексів, сенсибілізація гранулоцитів до бактеріальних алергенів. Окрім того, у таких хворих аналізують функціонування системи гемостазу та факторів неспецифічної реактивності, а також проводять дослідження із застосуванням інструментальних методів (ЕКГ, ФКГ, ПКГ). У диференційній діагностиці клінічних форм хронічного тонзиліту та видів його декомпенсації можливе дослідження функціонального стану судинної системи мигдаликів за допомогою реографії-реотонзилографії [18].

При виборі методу лікування хронічного тонзиліту враховують його клінічну форму і, якщо вона декомпенсована, – види декомпенсації. Перед початком терапії проводять санацію порожнини рота. Лікування хронічного тонзиліту може бути консервативним, напівхірургічним та хірургічним.
Консервативне лікування показане при компенсованій формі, а також при декомпенсованій, що проявляється рецидивами ангін. Також до нього вдаються за наявності протипоказань для хірургічного втручання.
Засоби консервативного лікування за характером їхньої основної дії можуть бути згруповані в такий спосіб.

1. Засоби, що сприяють підвищенню природної резистентності організму: правильний режим дня, раціональне харчування, що передбачає вживання достатньої кількості вітамінів, загартовування, курортно-кліматичне лікування, тканинна терапія, застосування g-глобуліну, препаратів заліза, медикаментозних засобів загальної дії (імудон, IRS-19, рибомуніл, бронхомунал, тонзилгон Н, умкалор, тонзилотрен, тонзипрет, інфлюцид, т-активін, левамізол, дібазол, продигіозан, тималін, тимозин, елеутерокок, ехінацея).

2. Гіпосенсибілізуючі засоби: препарати кальцію, аскорбінова кислота, S-амінокапронова кислота, антигістамінні препарати, низькі дози алергенів.
3. Засоби, спрямовані на корекцію метаболічних порушень у мигдаликах (триметазидин, токоферол, аскорбінова кислота, унітіол, кверцетин).
4. Засоби, що чинять місцевий сануючий вплив на піднебінні мигдалики та їх регіонарні лімфатичні вузли:

а) на слизову оболонку глотки і піднебінних мигдаликів (полоскання, зрошення, змазування розчинами Люголя, хлорофіліпту, інгаляції);

б) на лакуни (відсмоктування вмісту, промивання лакун канюлею зі шприцом або гідровакуумним методом переважно розчинами антисептичних речовин, зокрема антибіотиків, уведення в лакуни лікарських паст – лікувальне пломбування);

в) на паренхіму мигдаликів (інтра- та паратонзилярні ін’єкції антибіотиків).

5. Засоби, що відновлюють природне самоочищення мигдаликів (нормалізація помпового механізму) – електроміостимуляція м’язів піднебінних дужок.

6. Фізіотерапія: інгаляції та аерозолі антибіотиків, фітонцидів; ультрафіолетове опромінення; ультразвукове озвучування мигдаликів; ультрафонофорез інтерферону, лізоциму гідрокортизону; УВЧ, СВЧ, «Луч-2» на защелепні лімфовузли; опромінення мигдаликів гелій-неоновим лазером; солюкс; грязелікування; вплив електромагнітним полем тощо.

7. Засоби рефлекторного впливу: новокаїнові блокади, голкорефлексотерапія, ультрафіолетове опромінення шиї та ін.

У комплекс курсового лікування варто включати препарати, що застосовуються у складі різних видів терапії та впливають на багато ланок патологічного процесу.

Найбільш поширеним видом консервативного лікування хронічного тонзиліту є промивання лакун мигдаликів, запропоноване М.В. Бєлоголововим. Промивання лакун може бути також корисним діагностичним методом при з’ясуванні ролі мигдаликів у ґенезі того або іншого захворювання, особливо коли зв’язок останнього зі станом мигдаликів викликає сумніви. Для промивання лакун використовують тонку канюлю (краще із заокругленим кінцем з кількома отворами) і шприц. Застосовують антисептичні розчини різних протимікробних (пеніцилін, фурацилін, сульфацил-натрій, етакридину лактат, діоксидин, йодинол, калію перманганат, мірамістин), а також імуностимулювальних (левамізол, інтерферон, лізоцим, дібазол) засобів. Промивання проводять через день, на курс 10-12 процедур. Більш сучасним та ефективним є гідровакуумний метод – відсмоктування вмісту лакун, що може бути здійснене за допомогою вакуум-ковпачка, з’єднаного одним кінцем з електровідсмоктувачем, а іншим – з розчином лікарського засобу. Одночасно виконують аспірацію патологічного вмісту з усіх лакун і впливають на них лікарською речовиною. Паралельно можна проводити озвучування мигдаликів за допомогою ультразвуку.

Місцеве застосування імуномодуляторів (левомізол, препарати вилочкової залози – тималін, тимоген, т-активін, вілозен) дозволяє створити у вогнищі запалення більш ефективні концентрації препарату й виключає непотрібне тотальне стимулювання імунної системи [3, 9]. Доцільним є одночасне застосування цих препаратів та електромагнітного поля, що викликає значні зсуви у функціональній активності імунітету [10].

Ефективні інтра- та паратонзилярне введення 1% розчину трипсину, ін’єкції антибіотиків (з урахуванням чутливості до них мікрофлори), для чого частіше використовують розчин пеніциліну. Можливе одночасне застосування сорбентів та пірамідину [3].

Ефективним способом лікування хронічного тонзиліту (компенсованої форми і декомпенсації у вигляді рецидивів ангін та тонзилогенної інтоксикації) зарекомендувало себе комбіноване використання електростимуляції mm. palatoglossus et palatopharyngeus, спрямованої на відновлення помпового механізму мигдаликів, та виконання медикаментозної корекції порушень процесів ліпопероксидації. Паралельно з проведенням 10-12 сеансів електростимуляції призначають комплекс антиоксидантів (аскорбінової кислоти, токоферолу, унітіолу) або триметазидин (стабілізатор вуглеводного й ліпідного метаболізму, блокатор вільнорадикального окислення). Ефективність цього методу доведена за допомогою електроміографії вказаних м’язів [15].

Курси консервативної терапії проводять двічі на рік, зазвичай навесні та восени. При частих рецидивах ангін кількість курсів може бути збільшена до 4 на рік. Ефективність комплексної консервативної терапії сягає 71-85%.
У разі неефективності консервативного лікування застосовують напівхірургічні методи: кріотонзилектомію, гальваноакустику, діатермокоагуляцію мигдаликів, кріовплив на них у поєднанні з ультразвуковим впливом, лазерну лакунотомію та деструкцію мигдаликів, вишкрібання лакун [1, 6, 7]. Ці методи показані також при супутніх захворюваннях, що унеможливлюють виконання тонзилектомії. Останнім часом розроблена технологія керованого кріохірургічного лікування пацієнтів із хронічним декомпенсованим тонзилітом з