У цілому напівхірургічні методи є нефізіологічними, оскільки, частково зберігаючи тканину мигдалика, порушують лакунарну систему, помповий механізм, руйнують анатомо-функціональну одиницю мигдалика – криптолімфон та призводять до неможливості функціонування лімфоепітеліального механізму. Після такого втручання лімфаденоїдна тканина не здатна виконувати свої функції.

Хірургічне лікування – тонзилектомія, або повне видалення мигдаликів разом із капсулою, показана при декомпенсації хронічного тонзиліту у вигляді рецидивуючих паратонзилітів та паратонзилярних абсцесів, вираженої тонзилогенної інтоксикації, захворювань віддалених органів і систем. Ця операція рекомендується також хворим, лікування яких іншими консервативними методами виявилося безуспішним. Якщо декомпенсація хронічного тонзиліту проявляється у вигляді ревматизму, тонзилектомію виконують після курсу антиревматичного лікування або в неактивній фазі захворювання. Широко застосовується абсцес-тонзилектомія, тобто видалення мигдаликів (або одного мигдалика на боці ураження) за наявності паратонзилярного абсцесу. Особливо показана абсцес-тонзилектомія у таких випадках: запальна інфільтрація має стійкий перебіг, а набряк поширюється на гортань; при паратонзиліті, що довго триває; при рецидивах абсцесу; при кровотечі під час розкриття абсцесу.

Протипоказаннями для тонзилектомії є гемофілія, виражена серцева та ниркова недостатність, стенокардія, високий ступінь гіпертензії, тяжка форма цукрового діабету, активна форма туберкульозу, гострі інфекційні захворювання, вагітність, період менструації. Хірургічне втручання доцільніше проводити в так званому холодному періоді – не раніше ніж за 2-3 тижні після ангіни.

Операцію виконують у стаціонарі. Тонзилектомію у дітей краще проводити під загальним знеболюванням – ендотрахеальним наркозом. Дорослих зазвичай оперують під місцевим знеболюванням, застосовуючи для інфільтраційної анестезії новокаїн, лідокаїн або ультракаїн.
Після операції хворий отримує протерту та рідку негарячу їжу, йому призначають антибактеріальну терапію. Широко застосовують препарати місцевої дії, котрі містять антибактеріальні компоненти та анальгетики (Біопарокс, Гівалекс, Колустан – у вигляді спреїв; Трахісан, Тонзипрет, Декатилен – у вигляді таблеток, що розсмоктуються). До 4-5-го дня лікарняного режиму тонзилярні ніші очищаються від фібринозного нальоту. Хворого виписують для амбулаторного спостереження в оториноларинголога. Листок непрацездатності видають до повної епітелізації тонзилярних ніш – на 7-10 днів.

Після виписки зі стаціонару протягом місяця проводять медикаментозну терапію (полівітаміни, гіпосенсибілізуючі засоби, імунокоректори). Хворим із функціональними порушеннями серцевої діяльності показана комплексна терапія, спрямована на корекцію процесів метаболізму в міокарді.

До ускладнень тонзилектомії відносять глоткові кровотечі – первинні (виникають під час операції) і вторинні (у післяопераційному періоді). Вторинні кровотечі можуть бути ранні – у 1-у добу після операції, найчастіше в перші 5 годин, та пізні – з 2-ї доби після операції. Кровотечі бувають артеріальними, венозними та паренхіматозними.
При тонзилектомії внаслідок травматизації мигдаликів можливе поширення інфекції контактним або лімфатичним шляхом, що призводить до виникнення запальних процесів у парафарингеальному просторі, корені язика, дні порожнини рота, регіонарних лімфатичних вузлах. Поширення інфекції гематогенним шляхом зумовлює утворення септичних тромбів шийних вен, нагнивання гематом, сепсису з метастазами різної локалізації.
З-поміж інших ускладнень тонзилектомії особливої уваги потребують підшкірна емфізема, пневмонія, абсцес та ателектаз легені, парези окремих нервів або їх гілок (під’язикового, блукаючого, симпатичного), що виникають при їх ушкодженні під час анестезії або грубого хірургічного втручання. Дуже рідкісними, але небезпечними для життя є внутрішньочерепні ускладнення: менінгіт, тромбоз синусів мозкових оболонок, абсцес мозку.

Профілактика тонзилітів проводиться у двох напрямках: підвищення загальної реактивності організму та санація інших вогнищ хронічної інфекції – лікування захворювань ясен, зубів (карієс, пародонтоз), гнійних синуїтів, відновлення порушення носового дихання.

1.4. Чи потрібно видаляти мигдалики у різних вікових групах людей?

Ще зовсім недавно при запаленні мигдаликів лікарі радили їх позбутися. Проте час довів, що в організмі людини немає нічого зайвого. Ті, хто позбувся мигдаликів, частіше хворіють на алергію, запалення верхніх дихальних шляхів (фарингіти, риніти, бронхіти). Встановлено, що гланди - це органи, від яких залежить імунітет. Оскільки до п’яти років формування його ще не завершене, видаляти мигдалики маленьким дітям шкідливо. Насамперед мигдалики потрібно лікувати. В останні 10 років лікарі намагаються не чіпати мигдалики. Назначаються промивання, змащування горла. Коли вже мигдалики надто збільшені, заважають диханню та порушують процеси ковтання, тоді вже проводять тонзилотомію – часткове або повне видалення мигдалика. Часте вживання газованих та переохолоджених напоїв сприяють виникненню ангіни та подразнення ротової порожнини. Першими симптомами захворювання у дітей можуть бути нервовість та дратівливість. Такі симптоми спостерігаються у малечі віком від 3 до 8 років. В період статевого дозрівання гіпертрофія зазнає зворотнього розвитку. Зберігаючи свою функцію, вона може перешкоджати нормальному диханню і прийому їжі, бути причиною хропіння та кашлю вночі.

Для хлопчиків операція особливо небезпечна. Народна медицина проти видалення мигдаликів. Насамперед їх треба лікувати. Адже як щитоподібна залоза є щитом від захворювань нервової системи, так тонзили (мигдалики) є своєрідними воротами до організму людини. Зникають ворота - і організм відкритий для усіх інфекційних захворювань. Вхопила дитина холодного повітря - і в неї вже бронхіт. Якщо у дитини видаляють мигдалики, то на все життя залишається хворою носоглотка, непокоїть нежить, людина гугнявить.

Особливо небезпечно, коли видаляють мигдалики у віці до семи років. Адже така операція впливає на діяльність усіх залоз дитини. А власне тоді триває розвиток організму малюка. До нього треба ставитись на той час надзвичайно бережно, лікувати, не завдаючи болю. Для хлопчика така операція ще небезпечніша, бо впливає й на те, яким він стане чоловіком. До семи