Першу краплю крові, що виступила знімають шматочком чистої марлі. Другу краплю, яка при достатній глибині уколу самостійно виступає слідом за першою, використовують для дослідження. Спочатку береться кров для кількісного визначення Hb, потім - для підрахунку лейкоцитів і еритроцитів. Приготовлення мазка для мікроскопічного дослідження крові варто залишити на кінець, коли крові вже виступає небагато, тому що спочатку, коли крапля крові велика, виходять занадто товсті мазки.

Після взяття крові, м'якоть пальця протирають ватою змоченою спиртом, хворий притискає великим пальцем тієї ж руки протягом 2- 3 хв, поки не зупиниться незначна кровотеча.

2.2.Мікроскопічне дослідження мазків крові

Дослідження пофарбованих мазків крові під мікроскопом служить для вивчення морфологічних особливостей формених елементів крові, а саме їх величини, форми, особливості фарбування,властивостей ядер, характеру включений і т.д. Воно служить також у деяких випадках для виявлення в крові збудників інфекційних захворювань (спірохет поворотного тифу, малярійних плазмодіїв і ін.).

Взяття крові і приготування мазка. Мазок крові робиться на предметному склі, що повинне бути абсолютно чистим, сухим і знежиреним. Якщо скло недостатньо знежирене, то мазки виходять не суцільними.

Для знежирення скло миють гарячою водою з милом, потім прополіскують у водопровідній воді, витирають спиртом і висушують ватою, змоченою ефіром. Скло повинне зберігатися в закритій скляній банці. Брати скло можна тільки за ребра, жодним чином не доторкаючись пальцями до поверхні.

Кров береться із краплі, що виступає з м'якоті пальця після звичайного уколу голкою. Взявши предметне скло двома пальцями за довгі краї, прикладають його нижньою поверхнею до краплі крові так, щоб ця поверхня не доторкалася через кров до шкіри пальця й щоб лише частина краплі перейшла на скло. Крапля крові повинна перебувати посередині між довгими ребрами предметного скла на віддаленні 1,5—2 см від його короткого краю. Перевернувши потім предметне скло краплею нагору, кладуть його на стіл і беруть більшим і вказівним пальцями лівої руки за край, протилежний тому, на який нанесена крапля. Потім більшим і вказівним пальцями правої руки беруть за довгі ребра інше предметне скло зі шліфованими короткими краями (хоча б з однієї сторони) і ставлять на перше скло безпосередньо ліворуч від краплі під кутом в 45° стосовно правої половини предметного скла. Необхідно, щоб шліфований край другого предметного скла прийшов у легке зіткнення із краплею крові. Завдяки капілярному притяганню крапля крові розпливається в куті між обома предметними стеклами уздовж шліфованого краю другого скла у вузьку лінійну смужку. Коли це відбулося, швидким і плавним рухом проводять другим склом, зберігаючи його похиле положення, по поверхні першого скла з права на ліво. При цьому, знов-таки завдяки капілярному притяганню, смужка крові треба за шліфованим краєм другого предметного скла, розмазуючись по поверхні першого скла тонким шаром.

Зробивши мазок і переконавшись у його доброякісності, треба його негайно ж висушити, помахуючи склом, затиснутим між пальцями, що притримують його за довгі краї намазаною поверхнею долілиць. Слідом за цим мазкий фіксують.

Фіксація мазка робиться для того, щоб ущільнити протоплазму формених елементів крові, тим самим краще їх консервувати й зробити мазок більше стійким. Фіксація виробляється зануренням предметного скла з мазком у фіксуючу рідину. У якості останньої найчастіше вживається етиловий спирт, або суміш Никифорова, що складається з рівних частин етилового спирту й ефіру; в останніх двох фіксуючих рідинах стекло з мазком повинне залишатися 10—20 хв.

По закінченні фіксації скло витягають пінцетом за не занурений у рідину край і притуляють у вертикально-похилому положенні до штатива; під скло підкладають листок фільтрувального паперу. Після того, як фіксуюча рідина випарується, приступають до фарбування мазка.

Фарбування мазка виготовляється, як правило, за допомогою суміші де- скількох фарб. Це робиться тому, що різні складові частини клітин крові (протоплазма, ядро, включення) мають спорідненість до різноманітних фарб і вживання суміші фарб дозволяє виявити кожну із цих частин окремо. У патологічних випадках характер спорідненості складових частин кров'яних кліток до тої або іншої фарби міняється. Це веде до змін їхньої нормальної здатності офарблюватися, що має важливе діагностичне значення.

Існує багато способів фарбування мазка крові. Частіше всього застосовується фарбування мазка по Пантенгейму. Фарба Гімзе випускається у вигляді розчину метиленового синього, еозина й метиленазура в метиловому спирті й гліцерині. Перед уживанням рідка фарба повинна бути розведена дистильованою водою з розрахунку 1 крапля фарби на 1 см3 води. Іноді при такій пропорції фарбування формених елементів крові виходить занадто блідим; у таких випадках доводиться додавати по 1— 2 краплі фарби на 1 мол води. Дистильована вода, якою розводиться фарба, повинна бути нейтральної або слабко-лужної реакції. При кислій реакції води фарбування ядер і зернистості протоплазми лейкоцитів виходить занадто блідим, при лужній - занадто густим і нечітким. Фарбування має відбуватись негайно після розведення фарби.

При наливанні розчину фарби на поверхні предметного скла іноді осідають дрібні зернятка фарби, що заважають розгляданню препарату під мікроскопом. Щоб уникнути цього поступають таким способом: розведену фарбу наливають на дно чашки Петрі шаром товщиною 1,5—2 мм, потім кладуть на дно чашки паралельно один одному два сірники й на них, як на опору, поміщають предметне скло з мазком крові з таким розрахунком, щоб фарба обмивала мазок знизу. При цьому зернятка у випадку випадання з розчину осідають на дно чашки Петрі, але не на мазок. Тривалість фарбування залежить від властивостей