Ніс і порожнина носа служать провідними каналами для повітря, у яких він нагрівається, воложиться і фільтрується. У порожнині носа укладені також нюхові рецептори.

Зовнішня частина носа утворена трикутним кістково-хрящовим кістяком, що покритий шкірою; два овальних отвори на нижній поверхні ніздрів відкриваються кожне в клиноподібну порожнину носа. Ці порожнини розділені перегородкою. Три легені губчатих завитка (раковини) видаються з бічних стінок ніздрів, частково розділяючи порожнини на чотири незамкнутих проходи (носові ходи). Порожнина носа вистелена багато васкуляризованої слизу-ватої оболонки.

Гортань лежить між трахеєю і коренем язика. Порожнина гортані розділена двома складками слизуватої оболонки, що не цілком сходяться по середній лінії. Простір між цими складками - голосова щілина захищена пластинкою волокнистого хряща - надгортанником. По краях голосової щілини в слизуватій оболонці лежать фіброзні еластичні з’єднання, що називаються нижніми, чи щирими, голосовими складками (з’єднаннями). Над ними знаходяться несправжні голосові складки, що захищають істинні голосові складки і зберігають їх вологими; вони допомагають також затримувати подих, а при ковтанні перешкоджають попадання їжі в гортань. Кисень знаходиться в повітрі, що нас оточує. Він може проникнути крізь шкіру, але лише в невеликих кількостях, зовсім недостатніх для підтримки життя. Існує легенда про італійських дітей, яких для участі в релігійній процесії пофарбували золотою фарбою; історія далі оповідає, що усі вони померли від задухи, тому що “шкіра не могла дихати”. На підставі наукових даних смерть від задухи тут зовсім виключена, тому що поглинання кисню через шкіру ледь помітне, а виділення двоокису вуглецю складає менш 1% від її виділення через легені.

Транспорт газів і інших необхідних організму речовин здійснюється за допомогою кровоносної системи, а дихальна система забезпечує надходження в організм кисню і видалення вуглекислого газу; тобто функція дихальної системи зводиться лише до того, щоб постачати кров з достатньою кількістю кисню і видаляти з неї вуглекислий газ.

У поняття дихання включають наступні|слідуючі| процеси [12]:

1) зовнішнє дихання — обмін газів між зовнішнім середовищем|середою| і легенями — легенева вентиляція;

2) обмін газів в легенях між альвеолярним повітрям і кров'ю капілярів — легеневе дихання;

3) транспорт газів кров'ю, перенесення|перенос| кисню від легенів до тканин і вуглекислого газу з|із| тканин в легені;

4) обмін газів в тканинах;

5) внутрішнє, або тканинне, дихання — біологічні| процеси, що відбуваються|походять| в мітохондріях клітин|клітин|. Цей етап дихання є|з'являється,являється| предметом розгляду у курсі біохімії. Порушення будь-якого з цих процесів створює небезпеку для життя людини.

Бронхи – це кінцева система повітроносних шляхів, що розгалужуються від трахеї до легеневих бронхіол, утворюючи бронхіальне дерево. Правий та лівий головні бронхи розходяться від трахеї під кутом ~70° і прямують до воріт відповідної легені. Правий головний бронх коротший та ширший за лівий, вертикальніше спрямований і є немов би продовженням трахеї. Над правим головним бронхом проходить непарна вена, а над лівим – дуга аорти. Стінки головних бронхів за будовою подібні до стінки трахеї. Її основу складають півколові хрящі, незамкнені ззаду. У воротах легень головні бронхи розгалужуються на бронхи меншого діаметру, відповідно до часток та сегментів легень – часткові та сегментарні бронхи. Справа розрізняють верхній частковий, стовбуровий, середній частковий і нижній частковий бронхи; зліва – верхній і нижній часткові бронхи. Їх відповідно поділяють на сегментарні та субсегментарні. З подальшими дихотомічними поділами гілок сегментарних бронхів, які змінюються від 8 до 25 разів залежно від локалізації та індивідуальних особливостей розгалуження бронхіального дерева. У їхній стінці поступово зменшується, а потім і зникає хрящ, який замінюється перетинкою з еластичних та м’язових волокон. Слизова оболонка бронхів вкрита війчастим епітелієм. Підслизовий прошарок містить бронхіальні залози.

Бронхи закінчуються бронхіолами, що переходять у термінальні бронхіоли, а останні – у дихальні бронхіоли, на стінках яких є окремі легеневі пухирці – альвеоли. Дихальні бронхіоли продовжуються в альвеолярні ходи, на стінках яких розміщена велика кількість альвеол. Альвеолярні ходи закінчуються сліпими розширеними кінцями – альвеолярними мішечками або альвеолами. До респіраторної зони дихальної системи входять усі структурні елементи – від дихальних бронхіол до альвеол. Сукупність цих утворень формує парний орган – легені, який займає більшу частину грудної порожнини і „охоплений” плевральними мішками. Транзиторна зона має риси кондуктивної та респіраторної зон. У структурному відношенні вона включає суміжні елементи цих двох зон.

Епітеліальний покрив слизової оболонки бронхів складається з псевдобагатошарового призматичного війчастого епітелію, який на рівні субсегментарних бронхів поступово переходить у циліндричний війчастий епітелій, а на рівні термінальних бронхіол – в одношаровий кубічний війчастий епітелій. Дихальні бронхіоли вкриті кубічними клітинами епітелію без війок, альвеоли – шаром альвеолярного епітелію, розташованого на базальній мембрані.

Трахея починається в нижнього кінця гортані і опускається в грудну порожнину, де поділяється на правий і лівий бронхи; стінка її утворена сполучною тканиною і хрящем. У більшості ссавців хрящі утворять неповні кільця. Частини, що примикають до стравоходу, заміщені фіброзним зв'язуванням. Правий бронх коротший і ширший від лівого. Ввійшовши в легені, головні бронхи поступово поділяються на усе більш дрібні трубки (бронхіоли), самі дрібні з кінцевих бронхіол є останнім елементом повітроносних шляхів. Від гортані до кінцевих бронхіол трубки вистелені миготливим епітелієм.

Внутрішня поверхня альвеол покрита поверхнево-активною