Печінкові часточки побудовані з печінкових пластинок (або трабекул, або балок) та синусоїдних гемо капілярів. Печінкові пластинки, як і розташовані між ними капіляри, йдуть у радіальному напрямку – від периферії до центра часточки, де міститься центральна вена. Стінка капілярів вистелена ендотеліальними клітинами, між якими розсіяні численні зірчасті макрофаги (клітини Купфера). Це клітини моноцитарного походження, належать до макрофагічної системи. Завдяки наявності клітин Купфера печінка здатна знешкоджувати мікроби та інші сторонні частинки. Під час реалізації захисних реакцій клітини Купфера втрачають зв'язок зі стінкою капіляра, перетворюючись на вільні макрофаги.

Базальна мембрана у більшій частині капіляра відсутня і є лише у периферійній та центральній його ділянках. Навколо капілярів, тобто між капіля-ром і печінковими пластинками, є вузький (0,2-1 мкм) перисинусоїдний простір, так званий простір Діссе. У цьому просторі крім плазми крові, яка проходить через пори в ендотелії капілярів, містяться мікроворсинки печін-кових клітин гепатоцитів, відростки клітин Купфера, а також відростки перисинусоїдних ліпоцитів (клітин Іто). Останні є клітинами невеликих розмірів (5-10 мкм), розташовуються між гепатоцитами і контактують з простором Діссе. У печінці людини їх кількість становить 5-12 на 100 гепатоцитів, розподіл у часточці - з невеликим переважанням у центрі. У цитоплазмі ці кліти-ни містять дрібні краплини жиру, а їхні довгі цитоплазматичні відростки підтри-мують подекуди шар ендотеліоцитів. Характерна перинуклеарна локалізація ліпідних крапель. Вважають, що ліпоцити подібно до фібробластів утворю-ють волокна, а також депонують жиророзчинні вітаміни. Близько 80% віта-міну А міститься у печінці саме у клітинах Іто. У перисинусоїдному просторі також містяться ретикулярні волокна, які є головними опорними утворами м'я-кої тканини печінкової часточки.

Із синусоїдними капілярами пов'язаний ще один тип клітин, так звані pit-клітини. Вони розташовуються у просвіті синусоїда, фіксуючись відростками до ендотелію, рідше - в просторі Діссе. Ядро в них темне, цитоплазма містить характерні гранули зі щільним центром, подібним до фруктової кісточки. За низкою ознак ці клітини подібні до природних кілерів, мають високу протипухлинну активність.

Печінкові пластинки складаються з прилеглих один до одного гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри діаметром від 0,5 до 1 мкм. Якщо порівнювати печінку з іншими екзокринними залозами, то печінкова пластинка є аналогом кінцевого секреторного відділу, клітини якого проду-кують жовч. Жовчні капіляри не мають власної стінки, їхній просвіт обме-жений плазмолемою біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів, на яких є невеличкі заглибини, що збігаються. Просвіт жовчного капіляра ізольова-ний від міжклітинного простору завдяки наявності щільних замикальних контактів між гепатоцитами, і тому жовч за нормальних умов не потрапляє у цей простір і далі в кров.

Поверхні гепатоцитів, що обмежують жовчні капіляри, мають мікроворсинки, які виступають у їх просвіт. Жовчні капіляри на звичайних пре-паратах непомітні, їх видно лише у разі імпрегнації сріблом або ін'єкції капілярів фарбованою масою через жовчну протоку. На таких препаратах видно, що жовчні капіляри сліпо починаються на центральному кінці печінкової балки, йдуть уздовж неї, злегка вигинаючись та утворюючи з обох боків короткі сліпі вирости, а на периферії часточки переходять у холангіоли. Холангіоли (канальці Герінга) - це короткі трубочки, які впадають у міжчасточкові жовчні протоки. Просвіт холангіол обмежений 2-3 оваль-ними протоковими клітинами.

Отже, жовчні капіляри розташовані всередині печінкових балок, а кровоносні капіляри проходять між балками. Кожний гепатоцит у печінковій плас-тинці має дві робочі поверхні: біліарну, що обернена до просвіту жовчного капіляра, якою клітини секретують жовч, і васкулярну, що обернена до час-точкового капіляра, якою клітини виділяють глюкозу, білки, сечовину та інші речовини. Кров у класичній часточці тече від периферії до центру, а жовч - у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії.

Окрім класичної печінкової часточки деякі автори вважають структурно-функціональною одиницею печінки «портальну печінкову часточку» та «печінковий ацинус». Портальна часточка - це частина печінкової паренхіми, що має форму трикутника, в її центрі лежить тріада (портальний тракт), а в кутах - центральні вени трьох сусідніх класичних часточок. Печінковий ацинус має форму ромба, в тупих кутах якого розташовані портальні тракти, а в гострих -центральні вени двох сусідніх класичних часточок. В ацинусі, як і в портальній часточці, кров тече від центру до периферії.

Гепатоцити є основними клітинними елементами печінки. Вони складають близько 60% маси органа і беруть участь у реалізації майже всіх її функцій. Гепатоцити мають шестигранну форму, їхній діаметр 20-25 мкм, час-то містять два і більше ядер (таких гепатоцитів у печінці дорослої людини близько 20%). Ядра круглі, величиною від 7 до 16 мкм, містять невелику кількість гетерохроматину; великі ядра є поліплоїдними. Цитоплазма гепатоцитів забарвлюється як кислими, так і основними барвниками, містить добре розвинені усі види загальних органел, а також різноманітні включення. Гранулярна ендо-плазматична сітка синтезує білки крові та ферменти для інактивації шкідливих речовин, гормонів і ліків. Гладка ендоплазматична сітка бере участь у синтезі глікогену, комплекс Гольджі - у виділенні жовчі, пероксисоми - в обміні жир-них кислот. Гепатоцити містять велику кількість мітохондрій, небагато лізосом. Серед включень основними є глікоген, ліпіди, пігменти, залізо, вітаміни. Кількість включень глікогену зростає після засвоєння їжі. Секреторні процеси у печінці мають добовий ритм: удень переважає виділення жовчі, вночі - синтез глікоге-ну. Жовч починає утворюватися