1.2. Кровопостачання і лімфообіг у печінці

Кровопостачання печінки здійснюється з двох джерел: власною печінковою артерією, a hepatica propria (гілка a hepatica communis) та ворітної вени, vera portae, які розгалужуються в паренхімі залози до гематокапілярів. Ворітна вена здійснює біля 75% загального кровотоку через печінку. Ворітна вена приносить кров від непарних органів черевної порожнини й доставляє в печінку речовини, що всмокталися у кишечнику. Власна печінкова артерія приносить кров від аорти, збагачену киснем. У паренхімі печінки ці судини розгалужуються на дрібніші: часточкові, сегментарні, міжчасточкові, навколо часточкові, вени та артерії. Ці судини супроводжуються жовчними протоками, ductuli biliferi. Гілки ворітної вени, печінкової артерії та жовчні протоки утворюють так звані тріади, поряд з якими проходять лімфатичні судини.

Міжчасточкові вени та артерії проходять уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові відходять від них та обмежують часточки на різних рівнях. Від навколочасточкових вен та артерій починаються гемокапіляри, які входять до печінкових часточок і зливаються, утворюючи синусоїдні гемокапіляри, по яких тече кров під периферії до центру часточок. Часточкові синусоїдні гемокапіляри проходять між тяжами печінкових клітин радіально і вливаються у центральну вену, розташовану в центрі печінкової часточки.

Таким чином, синусоїдні гемокапіляри розташовані у часточках печінки між двома венозними системами – системою ворітної вени (навколочасточкові вени) та системою печінкових вен (центральні вени). Ці гемокапіляри утворюють так звану «дивну сітку», rete mirabile. Кров від часточок відтікає у збірні або підчасточкові вени. Підчасточкові вени, зливаючись, утворюють печінкові вени, vv. hepaticae. Останні в кількості 3-4 вливаються в нижню порожнисту вену. По всьому ходу гілки ворітної вени та печінкової артерії супроводжуються печінковими протоками.

Лімфатичні судини. Лімфа від печінки відтікає по глибоких та по поверхневих лімфатичних судинах. Поверхневі лімфатичні судини проходять у капсулі печінки, утворюючи лімфатичні сітки. Глибокі лімфатичні судини розташовані навколо печінкових часточок та гілок печінкової артерії, ворітної вени й жовчної протоки. Лімфатичні капіляри волокнистої капсули анастомозуються з міжчасточковими капілярами. Всередині печінкових часточок лімфатичних капілярів немає. Лімфатичні судини правої і лівої часток печінки впадають у регіонарні вузли.

У правій частці лімфатичні судини капсули поділяються на три групи: передні досягають печінкових вузлів, nodi heparici, і анастомозують з лімфатичними судинами жовчного міхура та капсули вісцеральної поверхні печінки; середні спрямовані до серпоподібної зв’язки, а потім пронизують діафрагму й підходять до діафрагмальних і нижніх навкологрудинних вузлів; задні спрямовані до вінцевої трикутної зв’язки печінки, частково вступають у черевні вузли, а деякі з них пронизують діафрагму і досягають задніх середостінних вузлів.

У лівій частці печінки лімфатичні судини також поділяються на три групи: передні здебільшого спрямовані у малий чепець до правих шлункових лімфатичних вузлів; присередні - у серпоподібній зв'язці сполучаються з однойменними судинами правої частки; задні - йдуть до лівих шлункових і частково до діафрамальних вузлів. Лімфатичні судини вісцеральної поверхні печінки (правої, хвостатої і квадратної часток) відводять лімфу в печінкові вузли, nodi hеparici, і частково в ліві шлункові вузли. Глибокі лімфатичні судини поділяються на дві групи: перші розміщені навколо гілок печінкової артерії, ворітної вени та жовчної протоки й виходять з печінки крізь її ворота, де вливаються в печінкові вузли; другі розташовані в сполучній тканині навколо гілок печінкової вени (включно до збірної вени). Вони проходять до устя печінкових вен, сполучаються з шлунково-кишковими вузлами.

1.3. Розвиток печінки

Печінка закладається вкінці третього тижня ембріонального розвитку. Джерелом розвитку її епітелію є ентодерма тієї частини кишкової труби, яка відповідає майбутній дванадцятипалій кишці. Тут з’являється випин (печінковий дивертикул), що вростає в мезенхіму поперечної перетинки, яка утворюється за рахунок вентральної стінки тіла, вона росте в дорсальному напрямку і є однією із закладок діафрагми. Цей випин вростає також і у вентральний мезентерій. У дистальних відділах дивертикула утворюються тяжі печінкових клітин, що являють собою секреторну ділянку печінки (печінкові банки), а в проксимальних утворюються печінкові протоки. У місці злиття проток виникає розширення, що являє собою зачаток жовчного міхура, а поблизу від кишки із дивертикула утворюється виріст, який є вентральним зачатком підшлункової залози.

Печінкові балки вступають у контакт з широкими (синусоїдними) капілярами. У постнатальному періоді в них поступає ворітною веною багата на живильні речовини кров, що надходить від кишок. У пренатальному періоді ці речовини надходять у печінку з кров’ю крізь пупкову вену.

Значна частина стеблини, яка сполучає печінковий дивертикул із дванадцятипалою кишкою, подовжуючись, утворює спільну жовчну протоку, dustus choledochus міхурову, ductus cysticus, і спільну печінкову, dustus hepaticus cammunis, протоки.

За рахунок ентодерми утворюються епітеліальні компоненти печінки, жовчною міхура і проток, їх сполучна і гладком’язова тканини розвиваються з мезенхіми. З вентральною мезентерію виникає очеревинне покриття печінки. В ембріональний період печінка виконує також функцію кровотворення та імунну.

1.4. Біохімія печінки в нормі і при патології

Печінка - орган, де відбуваються реакції, пов'язані з обміном речовин - білків, жирів, вуглеводів і жирів. Вона бере участь в обміні вітамінів, гормонів та інших біологічно активних речовин. Печінка відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу. Як залоза зовнішньої секреції печінка виробляє жовч і має велике значення у процесах травлення і всмоктування поживних речовин. За допомогою свого ретикуло-ендотеліального апарату (купферовських клітин) печінка