Для цирозу печінки є характерним зниження загального вмісту білка в сироватці. В основному зниження відбувається за рахунок альбумінів. Разом з тим за рахунок запального процесу зростає рівень - г-глобулінів.

Щоб визначити кількість фібриногену в крові за одним з методів, його осаджують у плазмі шляхом додавання кальцію хлориду; потім осад промивають, висушують і визначають його масу. У хворих на тяжкі захворювання печінки кількість фібриногену в плазмі крові знижується і може порушува-тись здатність крові до згортання. У разі гострих запальних процесів рівень фібриногену зростає.

Дослідження загальної кількості білків можна проводити за допомогою різних хімічних методів або рефрактометрично.

Співвідношення білкових фракцій, крім електрофорезу, можна визначити методом імуноелектрофорезу чи ультрацентрифугуванням.

Існують ще прості проби, які дають змогу встановити наявність диспро-теїнемії. Сюди відносяться білкові осадові проби. Суть їх полягає в тому, що за наявності диспротеїнемії, особливо в разі зменшення кількості альбумі-нів, порушується стійкість колоїдної системи крові. Цю нестійкість легко виявити, якщо до сироватки додати електроліт. Добирається така концент-рація електроліту, яка не спричинює змін нормальної сироватки, а в разі диспротеїнемії спостерігається помутніння або випадання флокулатів (флокуляційні проби). До таких проб належать проби з сулемою (реакція Таката-Ара), цинку сульфатом, кальцію хлоридом (проба Вельтмана) тощо. В основі тимолової проби лежить визначення ступеня помутніння тимо-лового реактиву внаслідок додавання до нього сироватки у співвідношенні 1:60. Позитивна тимолова проба може бути зумовлена такими чинника-ми, як підвищення концентрації г-глобулінів і в-ліпопротеїдів у сироватці крові, зменшення вмісту альбумінів. У хворих на вірусний гепатит, а також із дифузними ураженнями печінки тимолова проба буває позитивною, за наявності механічної жовтяниці - негативною. Показники проби визначаються в одиницях світлопоглинання. Норма - до 5 од.

Необхідно мати на увазі, що осадові проби можуть давати позитивні ре-зультати не тільки в разі розвитку уражень печінки, а й за наявності інших захворювань, тобто ці проби неспецифічні.

Діагностичне значення має визначення в крові таких продуктів розщеплення білка, як амінокислоти, аміак, а також визначення рівня сечовини. Порушення печінкою дезамінування і синтезу сечовини виникає лише за наявності тяжких її уражень. Збільшення в крові кількості аміаку зі зниженням рівня сечовини може свідчити про тяжке ураження печінки і порушення здатності печінки синтезувати сечовину. Збільшення кількості аміаку в крові впливає токсично на організм, особливо на ЦНС, що може призвести навіть до розвитку печінкової коми.

Печінка відіграє важливу роль у процесі ліпідного обміну. Вона здійснює синтез і розщеплення жирів, фосфоліпідів і холестерину. У печінці від-бувається процес етерифікації холестерину - зв'язування його з жирними кислотами, а також виділення його.

У хворих на тяжкі захворювання печінки (гострий та хронічний гепатити, цироз) у разі розвитку печінкової недостатності вміст холестерину в крові знижується (у нормі в сироватці його рівень становить 3,9-5,2 ммоль/л). Розвиток механічної жовтяниці, навпаки, супроводиться збільшенням вмісту холестерину в крові. За наявності ураження печінки активність ферменту естерази може знижуватись, що призводить до порушення процесу естерифікації і відповідного зниження рівня естерифікованого холестерину (в нор-мі в ефірозв'язаному стані в крові міститься близько 60-70% усього холе-стерину).

Цінне діагностичне значення в разі захворювань печінки має досліджен-ня в сироватці крові активності деяких ферментів. Так, про гепатоцитоліз (руйнування печінкових клітин) свідчить підвищення активності в крові фруктозо-1-фосфатальдолази, хініноксидази, сорбітоддегідрогенази, орнітинкарбамілтрансферази, п'ятої фракції ізоферментів лактатдегідрогенази, аланінамінотрансферази.

Про затримку виділення жовчі (холестаз) свідчить підвищення активності в крові лужної фосфатази, лейцинамінопептидази, г-глютамілтранспептидази, 5-нуклеотидази.

Дослідження знешкоджувальної функції. Печінка виконує бар'єрну роль щодо низки токсичних речовин, які надходять до неї з травного каналу або ззовні. В основі цієї функції лежать хімічні процеси, які відбуваються в пе-чінкових клітинах. Найважливіші з них такі: ацетилювання, окиснення, метилювання, утворення парних сполук.

Для визначення знешкоджувальної функції печінки існує проба з наван-таженням натрію бензоатом (проба Квіка-Пителя). Принцип методу поля-гає в тому, що натрію бензоат, який дається хворому перорально, у печінко-вих клітинах з'єднується з гліцином; при цьому утворюється гіпурова кисло-та, яка виводиться із сечею. За кількістю виділеної із сечею гіпурової кислоти оцінюють знешкоджувальну функцію печінки. Порушення синтезу гіпурової кислоти і відповідно затримка її виділення з сечею характерні для уражен-ня печінкової тканини. Одним з недоліків цієї проби є її неспецифічність, оскільки вона буває позитивною не тільки в разі розвитку захворювань пе-чінки.

З метою діагностики визначають ще видільну функцію печінки. Печінка виводить з організму нерозчинні у воді отруйні речовини, попередньо роз-чинивши їх шляхом кон'югації з іншими речовинами і зменшивши тим са-мим їх токсичність. Захворювання печінки, які супроводяться змінами в її паренхімі, помітно зменшують її видільну здатність. Для визначення виділь-ної і детоксикаційної функції печінки застосовують пробу з бромсульфале-їном, який уводять хворому внутрішньовенно (5 мг/кг). Максимальне нако-пичення препарату в крові відзначається через 3 хв. Кров у хворих забира-ють двічі - через 3 і 45 хв після введення. В обох порціях сироватки крові визначають концентрацію бромсульфалеїну колориметрично з додаванням основи, від якої реактив набуває червоно-фіолетового забарвлення. У нормі в крові на 45-й хвилині залишається не більше ніж 5% бромсульфалеїну від концентрації на 3-й хвилині.

Є ще більш чутлива проба - із зеленим індоціаном, яка ґрунтується на тому самому принципі, що й бромсульфалеїнова.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1. Гістофізіологія печінки людини при етаноловій інтоксикації

Цироз печінки (cirrhosis hepatis) - це дифузний патологічний процес, що характеризується вираженим фіброзом і утворенням струк-турно-аномальних регенераторних вузлів у печінці.

У 80 % випадків цироз печінки спричинюють перенесений вірусний гепатит і хронічна інтоксикація алкоголем.

Етіологія.