Рідкі форми ліків

Ці форми здавна були поширені в медицині і мають ве-лику популярність у лікарів різних спеціальностей. Вони становлять 60—65% всіх приписів.

Готують рідкі форми: 1) розчиненням твердих речовин в рідині або змішуванням кількох рідких речовин, 2) ек-страгуванням (настоюванням та виварюванням) розчинних складових частин з рослинних або тваринних лікарських ма-теріалів спиртом, ефіром, водою або сумішшю спирту з ефіром.

Рідкі лікарські форми поділяють на прості й складні. Прості — це такі, які складаються з одної будь-якої лі-карської речовини; складні — з двох і більше.

З фізико-хімічного погляду складні рідкі лікарські форми відносять до дисперсних систем (dispergo – роз-дробляю, розпиляю), в яких одна речовина розподілена в другій у формі більш-менш маленьких часток.

За розміром часток дисперсної фази дисперсні системи ділять на три типи:

3) грубі суспензії з розміром частинок більш ніж 0,1 м. Частки в молекулярно-іоно-дисперсних системах добре дифундують, діалізують, стійкі і не розшаровуються при тривалому зберіганні; це так звані молекулярні, або справ-жні, розчини. Колоїдні дисперсії і грубі суспензії нестій-кі, при зберіганні швидко розшаровуються; часточки ди-сперсної фази не дифундують і не діалізують. При вжи-ванні треба збовтувати.

Є ще і друга класифікація дисперсних систем. В її осно-ву покладено взаємовідношення поміж диспергованою ре-човиною і розчинником. Системи, в яких є спорідненість поміж диспергованою речовиною і розчинником, назива-ють ліофільними, а системи, де такого зв'язку немає,— ліофобними. Системи, що мають зв'язок води з золями, нази-вають гідрофільними, а ті, що не мають такого зв'язку з водою, називають гідрофобними. Дисперсність (роздрібне-ність) лікарських речовин в лікарських формах має вели-ке значення. Наприклад, чим більше буде подрібнена речо-вина в рідкій формі, тим більше буде її вільна поверхня і тим вона стає активнішою при стиканні з тканинами і рідинами організму. Отже швидкість дії, сила і спрямова-ність будуть залежати не тільки від початкового стану лікар-ської речовини, але в значній мірі і від ступеню дисперс-ності її.

Речовини в рідкій формі, як правило, швидше усмокту-ються і швидше справляють резорбтивну дію, ніж ті самі речо-вини в твердій формі (в порошках, таблетках, пілюлях та ін.).

Ці ліки можуть бути введені не тільки через рот (як тверді форми), але й під шкіру внутрішньовенно, внутрішньом'язово, внутрішньокістково, в серце і навіть через дихальні шляхи. Ліки в рідкій формі легше призначати тяжкохворим, непритомним, старим і дітям.

Проте поряд з позитивними сторонами рідкі форми ма-ють і істотні недоліки. Вони менш портативні, деякі з них під впливом світла, повітря, коливань температури та ін-ших фізичних факторів можуть змінюватися, і, нарешті, розчинені речовини, вступаючи в хімічні взаємодіяння між собою, можуть розкладатися і утворювати нові сполуки, які мають небажані властивості. Рідкі форми, утворювані настоюванням та вивалюванням рослин, швидко плісня-віють і вважаються взагалі нестійкою формою.

Залежно від способу приготування, місця введення і ме-тоду дозування рідкі форми мають ще спеціальні назви, наприклад: розчини, призначувані на різні поверхні, на-зиваються полосканням, зрошуванням, примочками, очними та вушними каплями; розчини всередину — мікстурами, каплями; розчини, виписувані для промивання сечовипус-кального каналу, сечового міхура, піхви, називають сприн-цюванням; розчини, призначувані для введення в пряму кишку,— клізмами; розчини, призначувані під шкіру та внутрішньом'язово або внутрішньовенно,— ін'єкціями, або вливаннями, та ін.

Залежно від способу готування ліків рідкі форми поді-ляються на: 1) розчини (solutiones), 2) мікстури (mixturae), 3) настої (infusa), 4) відвари (decocta), 5) емульсії (emulsiones), настойки (tincturae), аерозолі (aerozolae) тощо.

Розчини — Solutiones (однина — solutio; poд. відм. — solutionis).

Розчином називають гомогенну рідину, утворювану при взаємодії твердої речовини, рідини чи газу з розчинником.

Готують розчини змішуванням твердих речовин з роз-чинником, часто збовтуючи, іноді тверду речовину перед тим порошкують. В багатьох випадках розчинення твердих речовин полегшують, підігріваючи розчинник (крім вогне-небезпечних). Розчин рідини в розчиннику по суті являє суміш двох рідин, що цілком одна з одною змішуються. Розчин газів в розчиннику йде за газовими законами, тоб-то з пониженням температури і збільшенням тиску розчин-ність газів підвищується.

Розчинниками для готування розчинів буває дистильована вода, рідше спирт, олія, гліцерин. Дистильована вода (aqua deslillata) як розчинник зручна, дешева разом з тим індиферентна до багатьох лікарських речовин. На воді, власне, й готують більшість розчинів для зовнішнього і внутрішнього вживання, а також для ін'єкцій і вливання... Коли виписують в розчинах лікарські речовини, не зазна-чаючи розчинника, то такі розчини аптека готує на дисти-льованій воді. Тільки невелику кількість ліків, нерозчин-них у воді, виписують на інших розчинниках.

Спирт винний (етиловий) Spiritus vini застосовують як розчинник переважно для тих речовин, що розчиняються у спирті (смоли, ефірні олії, жирні олії тощо).. Спирт має бактерицидні, бактеріостатичні й фіксуючі властивості — уже в 15% концентрації він затримує розвиток мікрофлори. Проте застосування його обмежене, бо він гігроскопічний, легко оксидується, вогненебезпечний і неіндиферентний. Міцність спирту визначають в об'ємних процентах, які показують, скільки об'ємів абсолютного алкоголю містить-ся в 100 об'ємах даного розчину. Коли не зазначена міц-ність спирту, беруть 90% (процентний). В Державній Фар-макопеї СРСР X видання, крім статті про 95% етиловий спирт, є стаття про спирти 90%, 70% та 40%.

Гліцерин (Glycerinum) як розчинник беруть переважно для зовнішнього застосування, для розчинення борної кислоти, бури, протарголу, таніну тощо. Сам по собі глі-церин гігроскопічний, подразнює і зневоднює шкіру, тому для медичних потреб застосовують тільки фармакопейний